«Стіни фортеці складаються із чоловіків, а не каміння». Це цитата давньогрецького філософа Платона.
Тобто в захисті своєї цивілізації сподіватись треба не тільки на високі стіни, але і на армії, які виступлять за межі міста, дійдуть до стану ворога, або хоча б підберуться ближче до нього, або дійдуть до земель своїх союзників, щоб зміцнитись там і щоб ворог навіть і не думав напасти на них. Можливо, саме ця ідея стала тією основою, на якій стратеги і військові розробили концепцію військових баз. Ця концепція не нова, оскільки її використала іще Римська імперія. Британський історик Арнольд Тойнбі стверджував, що створення військових баз було основною методологією, яка дозволила Риму нав’язати свій політичний вплив у світі. Рим пропонував союзникам зробити свій внесок у забезпечення їх захисту в обмін на надання зміцнених районів для будівництва римських військових баз.
У сучасну епоху, особливо у часи «Холодної війни», військові бази поширились безпрецедентним чином, оскільки сторони конфлікту бажали досягнення військових і стратегічних цілей. Дослідник Морган Баглія говорить, що крупні держави використовують військові бази для досягнення трьох основних цілей:
1) Зайняття важливих стратегічних пунктів для захисту своїх інтересів.
2) Забезпечення безпеки союзників.
3) Контроль територій супротивників.
Можна додати сюди четверту мету — поширення ідей, таких як свобода, демократія і т.д. Також за допомогою військових баз крупні держави переслідують досягнення своїх комерційних інтересів і встановлення контролю над стратегічними об’єктами і тому подібне.
В останні три десятиріччя ідея військових баз отримала широке розповсюдження.У 1990 році Дік Чейні,який був міністром оборони при Буші-старшому, висунув нову доктрину, закликану забезпечити гегемонію Сполучених Штатів над світом у XXI сторіччі. Ця стратегія була розроблена і стала відомою як проект «Нове американське сторіччя». Він передбачає створення американських військових баз у Центральній Азії і на Близькому Сході. І це те, що ми спостерігаємо сьогодні.
Що стосується Росії, то її президент Путін після приходу до влади поставив перед собою задачу і визначив стратегічну мету — відновити славу Радянського Союзу. Він почав будівництво військових баз у стратегічних районах Євразії, у тому числі — на узбережжі Чорного моря. Він підсилив присутність російських сил у Східній Європі та у Східному Середземномор’ї у Сирії через військові бази у Тартусі і Хмеймімі. У справжній час російські сили присутні також у Лівії на військовій базі у Сірті, і Путін планує і надалі будувати там російські бази. Нещодавно президент РФ підписав угоду з урядом Судану про будівництво бази на узбережжі Червоного моря.
Декілька років назад, 23.11.2018, прокотилась новина про те, що президент Судана аль-Башір під час зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним в Сочі запропонував створити російську базу на узбережжі Червоного моря. Після скинення аль-Башіра нова суданська влада підтвердила прихильність Хартума політичним, економічним і військовим угодам з Росією.
У травні 2019 року була активізована угода про заходження військових кораблів у порти двох країн.
У жовтні 2019 року Путін заявив на зустрічі з головою Суверенної ради Абдель Фаттахом аль-Бурханом на полях російсько-афганського саміту в Сочі про те, що Росія допоможе Судану у нормалізації внутрішньополітичної ситуації.
Так само ж між прем’єр-міністром Судану Абдуллахом Хамдоком і міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим на полях 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку відбулась зустріч, у ході якої сторони підтвердили прихильність тому ж курсу.
Нещодавно російський уряд повідомив, що були досягнуті попередні домовленості з Суданом про будівництво військово-морської бази для російського флоту в Порт-Судані. Прем’єр-міністр Росії Михайло Мішустін об’явив, що уряд ухвалив угоду 06.11.2020. Таким чином, Росія змогла знайти для себе точку опори на африканському континенті, чого добивалась з минулого сторіччя. У 1960-х роках перший секретар ЦК КПСС Микита Хрущов не зміг отримати клаптик єгипетської землі для створення військової бази, незважаючи на хороші відносини з президентом Гамалем Абдель Насером. Раніше Росія зазнала невдачі в усіх своїх спробах отримати таку землю в Африці. Як відомо, Ангола, Демократична Республіка Конго і Алжир відмовились дозволити створити російську базу на своїх землях. Росія здійснювала такі спроби і у Лівії під час правління Каддафі, але він також відмовив їй у цьому проханні.
І тепер перехідний уряд Судану довів до логічного завершення зусилля колишнього президента Умара аль-Башіра і надав росіянам плацдарм у найважливішому місті Судану, Порт-Судані. Колишній начальник Головного штабу ВМФ РФ адмірал у відставці Віктор Кравченко у коментарі «Інтерфаксу» заявив: «За рахунок створення військово-морської бази в Судані Росія підсилить присутність в Африці і розширить оперативні можливості флоту». Далі він зазначив: «Фактично, у Росії з’явиться база у Червоному морі. Це напружений регіон. Російсько-морська присутність там необхідна». Потім він додав, що логістичний центр у Судані важливий, додавши, що у перспективі пункт матеріально-технічного забезпечення у Судані може стати повноцінною військово-морською базою.
Згідно тексту угоди, опублікованої на сайті «Al-ArabyAl-Jadeed»,ці домовленості будуть діяти 25 років і можуть автоматично продовжуватись на наступні 10-річні періоди, «якщо жодна із сторін не менше аніж за один рік до спливання чергового періоду не повідомить у письмовій формі по дипломатичним каналам іншу сторону про свій намір припинити її дію». Також угодою передбачено, що на базі одночасно можуть знаходитись до 4 бойових одиниць ВМФ Росії, включаючи військові кораблі з ядерною енергетичною установкою. Чисельність персоналу пункту матеріально-технічного забезпечення не повинна перевищувати 300 людей, але ця цифра може змінюватись у випадку укладання додаткової угоди.
В угоді вказується, що відкриття бази ВМФ Росії відповідає цілям підтримання миру і стабільності у регіоні і носить оборонний характер, а російські солдати та їх родини будуть користуватись дипломатичною недоторканістю згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні відносини. В угоді не оговорювались фінансові умови оренди наземних і морських територій, але оговорювалось, що Росія безоплатно надасть Судану озброєння і військову техніку для організації протиповітряної оборони російської бази. По угоді Росія може отримати прилеглі ділянки землі, визначені додатковими протоколами. Таким чином, очевидно, що цей російський пункт матеріально-технічного забезпечення в Судані може перерости у повноцінну військову базу, як це трапилось з російською військовою базою в Тартусі, Сирія.
Деякі називають військові бази «м’яким колоніалізмом». І насправді розташування військових баз є різновидом колоніалізму. Ми бачимо, як американські військові бази контролюють Ірак і країни Перської затоки, а французькі військові бази — Західну Африку: Кот-д'Івуар, Малі, Чад та інших. Військові бази дозволяють розпалювати війни, організовувати військові перевороти і повністю контролювати багато країн.
Знаючи усе це, як можуть правителі Судану запрошувати колонізатора у свою країну при тому, що країна позбулась від колонізатора лише 60 років назад?! І справді: хто шукає величі не в Ісламі, той буде принижений …
Газета «Ар-Рая»
Хасбуллах ан-Нур
8 Джумада аль-уля 1442 р.х.
23.12.2020 р.
