Той, хто досліджує зовнішню політику Туреччини, помічає, що, хоча вона і реалізує власні регіональні інтереси, але у цілому скерована на обслуговування американських інтересів, особливо в економічних і політичних питаннях, де вона безвідмовно обертається навколо вісі США.
Наприклад, Туреччина запрошена до участі в проекті трубопроводу «EastMed» спільно з сіоністським утворенням, Єгиптом, Грецією і Кіпром, що пропонує прокладання газотранспортної системи із Східного Середземномор’я в Європу. Міністр енергетики сіоністського утворення Юваль Стейніц заявив про те, що його уряд готовий співпрацювати з Туреччиною з питань східносередземноморського газу, щоб Туреччина була «регіональним партнером» у цій справі замість суперництва між країнами регіону.
Цей проект з самого початку є американським проектом найдовшого і найглибшого газопроводу в регіоні, який вона просуває, і в який інвестують крупні американські компанії. Він направлений на покриття 10% потреб країн Європейського Союзу в природному газі. Америка прагне знизити газову залежність Європи від Росії, вдаривши по російсько-німецькій газомагістралі «Північний потік -2» або скласти йому конкуренцію, уронивши його значущість.
Туреччину не запросили б брати участь у цьому проекті,якщо б тільки це не трапилось під тиском США, тим більше, враховуючи, що вона знаходилась у стані загострення відносин з Грецією і Кіпром через континентальний шельф в Середземному морі.
З самого початку Туреччина була виключена із участі в цьому проекті, про який було проголошено у минулому році сіоністським утворенням, Грецією і Кіпром, що розлютило її. Здається, Америка зрозуміла, що успіх проекту обумовлений участю Туреччини в ньому, і тому вона почала підготовлювати для цього відповідну почву. По-перше, сіоністське утворення запросило Туреччину бути регіональним партнером в проекті, а по-друге, Туреччині була надана частка в континентальному шельфі Середземного моря.
Відповідно виникла необхідність заново переглянути морські кордони, не утискаючи інтереси Туреччини як у минулий раз, коли Кіпр не порахувався з ними і отримав свою частку від розмежування між Грецією і Кіпром, з одного боку, і між Єгиптом і єврейським утворенням — з іншого, без якого-небудь узгодження з Туреччиною. Це спонукало останню підписати угоду про демаркацію кордону з Лівією в лиці уряду Фаіза Сарраджа, тим самим затягуючи регіон в лабіринт демаркації кордонів, і як наслідок, виникла напруженість між Туреччиною, з одного боку, і грецьким Кіпром і Грецією — з іншого.
Здається, Америка угледіла, що ігнорування Туреччини може призвести до поразки проекту Східного Середземномор’я, тому вона підтримала участь Туреччини в ньому і спричинила тиск на країни регіону, щоб ті перекроїли морські кордони між собою і надали Туреччині її частку континентального шельфу, що виходить за межі острова Кіпр.
Що вказує на очікуваний прогрес Туреччини в цьому проекті, так це схвалення новим урядом Лівії на чолі з Абдуль-Хамідом Дбейбой двох угод — про співпрацю в області безпеки і зміцнення морських кордонів між Туреччиною і Лівією, підписаних між колишнім головою перехідного уряду Лівії в Тріполі, Фаізом Сарраджем і урядом Ердогана. Ані Єгипет, ані будь-яка інша зацікавлена в лівійському конфлікті країна не заперечували проти них. Це вказує на прагнення Америки втягти Туреччину в проект «EastMed», незважаючи на розходження між турецькими і грецькими інтересами в розділенні газових багатств Східного Середземномор’я.
На користь цієї нової американської тенденції також говорить те, що ми побачили у нещодавньому єгипетсько-турецькому зближенні, яке вважається фундаментальним зміненням у відносинах між двома країнами, оскільки Туреччина відмовилась від своєї підтримки єгипетської опозиції і зупинила політичну активність виступаючих проти Сісі каналів, трансльованих із Туреччини. В обмін на це Єгипет підтримав Туреччину у питанні переділу континентального шельфу в її інтересах і відступив від попередньої угоди з Грецією і Кіпром.
Що стосується турецької політики у відношенні афганської проблеми, то у ці дні вона проявляє активність на службі оновленої політики Байдена по Афганістану, згідно якої було вирішено провести в Туреччині примирливу конференцію між афганським урядом Ашрафа Гані і талібами після того, як турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу відвідав Катар і зустрівся з його офіційними особами. Цей візит співпав з візитом в Катар міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, і в цей же час Доха приймала у себе спецпредставника США в Афганістані Залмая Халлзада і Дебору Лайонс — спецпосланця ООН в Афганістані.
Хоча президент США Байден ззовні демонструє прохолодне ставлення до Ердогана з причини критики положення справ з демократією і правами людини в Туреччині, це не заважає заходам по зближенню в їх відносинах, включаючи, наприклад, проведення спільних тренінгів між двома країнами у Східному Середземномор’ї з метою підвищення рівня спільної мобільності. Турецькі джерела повідомили, що турецький фрегат TCG «Gemlik» візьме участь в тренувальних маневрах разом з американським авіаносцем USS «Dwight D. Eisenhower» (CVN-69) у супроводі декількох літаків.
Туреччина представляється важливою країною для Америки в регіоні, вона є активним членом НАТО, і Америка використовує її у Сирії і Лівії у зв’язці з Росією. Туреччина набула успіху у досягненні поставлених перед нею задач в цих двох країнах. Вона також була використана в Азербайджані, як і може бути використана у зв’язці з Саудівською Аравією в Ємені, на користь чого говорять рябіючі новини про покращення турецько-саудійських відносин і про надання Саудівській Аравії безпілотників турецького виробництва, щоб допомогти їй підсилити свою позицію в Ємені, що ослабла з причини підсилення позицій Еміратів.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Хатавані
