Громадська власність в Ісламі — це надбання, правом володіти яким Законодавець обдурював усіх мусульман у цілому. Аллах дозволив людям користуватись цими благами, заборонивши окремим індивідам привласнювати їх собі, брати собі в приватну власність. Це надбання складається із трьох основних видів:
Перший: то, без чого не може обходитись суспільство, і якщо для міста чи групи людей будуть недоступні ці блага, то вони розійдуться в їх пошуках. Посланець Аллаха ﷺ в своїх словах роз’яснив, виходячи з якостей об’єктів, не перераховуючи їх поспіль, що це за вид:
ثَلَاثٌ لَا يُمْنَعْنَ: الْمَاءُ، وَالْكَلَأُ، وَالنَّارُ
«Від трьох речей людей не огороджують: від води, від пасовиська і від вогню.» (Ібн Маджа).
Посланець Аллаха ﷺ дозволив деяким людям володіти водою в Таіфі і Хайбарі. Даний дозвіл вказує на те, що вода в хадісі розглядається з точки зору потреби людей в ній, а не з точки зору самої води як такої. Якщо розглядати заборону на сам ресурс, воду, то Посланець Аллаха ﷺ не дозволив би взяти її в приватну власність.
Другий: відновлювані корисні копалини, які не вичерпуються. Передається, що Абъяд ібн Хаммаль сказав:
اسْتَقْطَعْتُ رَسُولَ اللهِ، صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، مَعْدِنَ الْمِلْحِ بِمَأْرَبِ فَأَقْطَعَنِيهُ، فَقِيلَ: يَا رَسُولَ اللهِ، إِنَّهُ بِمَنْزَلَةِ الْمَاءَ العَدِّ، فَقَالَ رَسُولُ اللهِ، صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ، فَلَا إِذَنْ
«Я попросив Посланця Аллаха ﷺ виділити мені родовище в Маърабі, і він виділив його мені. Але потім йому сказали: «Посланець Аллаха! Це сіль як нескінченна вода», — і тоді Посланець Аллаха ﷺ сказав: «В такому випадку — ні» (ан-Насаі).
В цьому хадісі родовище солі уподібнено воді через її нескінченність . нескінченні корисні копалини є громадською власністю, однаково, чи є вони відкритими, які добуваються без додаткової праці з боку людей, як, наприклад, сіль, сурма (порошок для чорніння волосся), корунд (мінерали) і т.п., або ж вони знаходяться в надрах землі, добуваються при затраті зусиль і з використанням спеціального обладнання, як родовища золота, срібла, заліза, міді, свинцю і т.п., а також чи є вони твердими, як кристал, чи рідкими, як нафта. Враховуючи, що сіль є нескінченною корисною копалиною, Посланець Аллаха ﷺ не дозволив виділити її в приватну власність Абъяду. Звідси слідує, що нескінченність ресурсу є причиною (іллят) заборони передачі в приватну власність. Із цього хадісу стає ясно, що причиною (іллят) заборони виділення родовища солі виступає не сама сіль, а те, що вона там була в великій кількості, тобто нескінченна.
Третій: об’єкти, специфіка яких не дозволяє бути приватною власністю. Наприклад, дороги, річки, моря, озера, затоки, протоки, громадські канали і т.п. А також мечеті, державні, школи, лікарні, стадіони, притулки і т.п. Дані та до них подібні об’єкти є громадською власністю, і індивід не може ними володіти.
Іслам детально роз’яснив об’єкти громадської власності і поставив державі у відповідальність розпорядження і регулювання ними, щоб кожен громадянин міг користуватись і вилучати із них для себе користь. Держава, тобто халіф, визначає форму і спосіб отримання користі із громадської власності.
Держава Халіфат несе пряму відповідальність за турботу про справи людей, збереження громадської власності в обов’язок держави. Збереження означає захист від замахувань, привласнювання в приватну власність і надання привілей кому-небудь, що іменується приватизацією в капіталістичній системі.
В книзі «Проект Конституції», підготовленою Хізб ут-Тахрір, в статті 140 говориться: «Кожен індивід в народі має право користуватись громадською власністю, і державі не дозволяється дозволяти комусь, виключаючи решту народу, мати у власності об’єкти громадської власності чи експлуатувати їх».
Мухаммад Саліх
4 Сафара 1444 р.х.
31 серпня 2022 р.
