Дванадцята щорічна конференція, присвячена Халіфату, яку провів Хізб ут-Тахрір в Тунісі, викликала безпрецедентну хвилю засудження і порицання.
Причиною тому послужила огидна кампанія підбурювання проти партії шляхом наклепу, тавруючи її брехнею з наміром зіпсувати репутацію. Ця кампанія піднята секуляристами, які засуджують заклик до Халіфату, тими, хто проливає крокодилячі сльози по сучасності і цивілізації. Вони досягли крайньої межі дурості, вимагаючи зупинити проведення конференції без якого-небудь приводу, налаштовуючи владу проти учасників, прибічників і відвідувачів заходу. Представники ЗМІ і так звані «світські» організації — а їх ідейний зв’язок з колонізаторами добре відомий громадськості — систематично вели кампанію в медіасфері, для чого використовувались діалогові майданчики і виставляємі в заголовках газет провокаційні статті.
Чому відбувається таке цькування Хізба? Хіба секуляристи не є прибічниками свободи думки і поглядів?! Хіба вони не стверджували, що в суспільстві припустимі різні погляди, поки їх прибічники не застосовують насильство і не закликають до нього, але ж вони самі свідчать, що партія не застосовує насильство і не закликає до нього? Так чому ж вони ведуть підбурювальну діяльність проти Хізба і Халіфату, до якому він закликає? Чому вони нацьковують поліцію на членів Хізба? Чому вони перешкоджають проведенню щорічної конференції Халіфату?
Вони стверджують, що Халіфат — це ідея, яка виступає проти світського суспільства, республіканської форми правління та її цінностей. Він є загрозою сучасній світській державі, і тому вони відкрито заявляють про своє побоювання щодо Халіфату.
Хіба Халіфат становить яку-небудь небезпеку? Хто побоюється Халіфату?
Халіфат є правлінням Ісламу і відновленням ісламського образу життя, встановленого у свій час Посланцем ﷺ. Ця держава веде до порятунку людства, а усі вчені Умми погодились з обов’язком його наявності, і ніхто не суперечив їм в цьому. Якщо Халіфат — це практичне запровадження Ісламу в життя, а тунісці є мусульманами, то хіба мусульмани можуть побоюватись Халіфату?
Однозначно ні! Громадська думка в Тунісі рішуче підтримує правління згідно тому, що ниспослав Аллах, і де б ви не спитали в Тунісі про правління тим, що ниспослав Аллах, ви не знайдёте супротивників, а знайдёте лише прибічників цього погляду, волаючих до Аллаху про прихід того дня, коли Іслам буде правити за допомогою справедливих законів Шаріату. На міцність даної громадської думки вказують не прості надії, а те, що світські і комуністичні політики (особливо на початку революції) вже не могли відкрито заявляти про свою ворожість до Ісламу, а усі, хто хоч якось проявив протиріччя релігії, навіть в одному законі, з тріском провалились.
Так хто ж побоюється Халіфату і Ісламу? Політичний центр Тунісу є світським і створений колонізаторами за своїм же форматом. Цей центр управляє політичним життям, але втратив довіру людей після більше аніж шістдесяти років правління. Туніські політики запроваджували секуляризм в усіх його формах і забарвленнях — диктатури і демократії, будучи вибритими або бородатими. Народ відчував від них тільки біль і страждання, і тому він відкинув їх, піднявши революцію і скинувши керівництво режиму. Революція усе іще триває, бажаючи досягти свого сталого, реального змінення, гарантуючого повне звільнення від панування колонізаторів — принизливої залежності, забезпечивши суверенітет і лідерство Умми, щоб вона знов стала кращою Уммою, виведеною серед людей. Секуляристи позбавлені цього, вдосконалюючись тільки в ідейній і політичній залежності від Заходу, принизливо слідуючи тому, що їм диктують заокеанські пани.
Ця ситуація в Тунісі та інших мусульманських країнах збила з пантелику увесь політичний центр, точніше, збентежила його колоніальних хазяїв, тому що їх інструменти (світський політичний центр) втратили здатність управляти людьми, вводячи їх в оману, незважаючи на усі хитрощі і змови.
Положенню колонізаторів загрожують дві небезпеки:
— Небезпека триваючої революції, яка розширилась, охопивши усі місця і усі класи суспільства Тунісу.
— Небезпека появи реальної альтернативи — Ісламу і Халіфату, який є альтернативою, за якою стоїть партія (Хізб), членів якої знає народ, і він обізнаний про їх щирість і надійність. Люди побачили наявність в них здравого розуміння Ісламу і здатність помічати виверти і махінації держав. Між мусульманами і Халіфатом немає більше ніяких перешкод, за винятком володарів сили, які повинні виступити уперед і зняти з агентів захист, тим самим вставши на сторону своєї релігії, свого народу і його лідера — партії «Хізб ут-Тахрір», члени якої проявились в народі і усім відомі.
Так, для Заходу стан справ став дуже небезпечним:
— Оскільки діяльність Хізб ут-Тахрір завадила злочинним зусиллям Заходу по видаленню Ісламу із життя. Захід, вирішивши, що він зруйнував Халіфат і знищив Іслам, бачить сьогодні ідею Халіфату як всезагальну думку у світі і в Тунісі — відправній точці революції мусульман в ісламських землях. Захід бачить і чує заклики до Халіфату в Тунісі і Шамі, в Індонезії, Пакистані і Афганістані, і заклики про нього скрізь чують мусульмани і ті, хто обпалився вогнем капіталізму.
— Оскільки Халіфат, до якому закликає Хізб ут-Тахрір, — це Халіфат за методом Пророцтва. Це держава, яка запроваджує Іслам всередині самої держави, прагнучи врятувати людство від злочинів капіталізму за допомогою заклику і джихаду.
— Оскільки повернення Халіфату — це не просто ідея, а швидше, глобальна держава, яка прагне знов очолити світ, продовжуючи справу Посланця ﷺ. Халіфат завершить похмуру епоху, яка почалась з Вестфальського миру в 1648 році і закріпилась угодою Сайкс-Піко. Саме це лякає Захід, тому що він наляканий поверненням Ісламу у якості світової держави.
Хтось скаже: «Ви перебільшуєте, характеризуючи Захід наляканим і таким, що побоюється держави Халіфат».
На це ми скажемо: «Їх заяви показують їх страх і паніку. Вони бояться змінення світопорядку і краху свої ветхої будівлі, яку вони заснували в Вестфалії в 1648 році, зміцнивши її в подальшому договором Сайкс-Піко. Генрі Кіссінджер відчуває кінець вестфальської епохи і заявляє в своїх лекціях і статтях, що вона наближається до кінця, а Зейно Баран застерігає від Хізб ут-Тахрір в проведеному дослідженні щодо партії у 2004 році. Вона стверджує, що небезпека партії полягає в тому, що та створила надихаючу «ідеологію», маючи на увазі Іслам як реальну альтернативу капіталізму, до якої людство може звернутись після падіння соціалізму і його нездатності протистояти капіталізму. Штаби директивних органів були переповнені звітами про партію і Халіфат і про те, як завадити партії добитись успіху у створенні Халіфату.
Виходячи із цього, страх перед Хізб ут-Тахрір в Тунісі і решті мусульманських країн реальний. Це не страх прихвоснів і агентів, тому що вони — дегенерати, які втратили зір і проникливість, наймані робітники, які не розуміють більшого, аніж диктується їм. Страх перед партією таїться в коридорах Білого дому і в кабінетах стратегічних досліджень колонізаторів, які бачать підйом партії і ідеї Халіфату. Тому вони висували тих, хто люто буд нападати на Хізб, думаючи, що здатні дати відсіч партії та її заклику. Вони хочуть, щоб їх режим зберігався, прагнучи зруйнувати моральний дух Умми і зломити її волю голодом і приниженнями, а також ввівши її щире керівництво в заплутаність і оману. Вони не розуміють, що Халіфат — це не справа якоїсь партії або Хізб ут-Тахрір; це наказ Всевишнього Аллаха і бажання для Його рабів, а що бажає Аллах — воно обов’язково збудеться, будучи істинною обіцянкою.
Всевишній Аллах сказав:
وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنْكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِنْ قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَىٰ لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُمْ مِنْ بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا يَعْبُدُونَنِي لَا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا وَمَنْ كَفَرَ بَعْدَ ذَٰلِكَ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55).
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад ан-Насір Шувайха, Туніс
23 Шабана 1444 р.х.
15.03.2023 р.
