В цій статті я зачеплю важливий аспект, пов’язаний з розумінням того, як колоніальний Захід зміг зруйнувати державу Халіфат, і мета тут — не в тому, щоб оплакувати його руїни, а, швидше, в тому, щоб пролити світло на аспект запеклої боротьби, які протікала між прибічниками істини і брехні.
Усім повинно бути ясно, що невірний Захід зміг скоїти свій головний злочин по скасуванню держави Халіфат руками злочинця Мустафи Кемаля 28 Раджаба 1342 р.х. тільки після того, як колонізатори, очолювані на той час Британією, здійснили низку дій і кроків, які підготували підґрунтя для скоєння цієї змови.
Британія не змогла б скоїти цей злочин, якщо б не «п’ята колонна», яка десятиріччями працювала над руйнуванням основ ісламського суспільства і основ Ісламської Держави руками цілої армії агентів. Ці зрадники вибрали для себе шлях надання допомоги ворогу релігії і народу, пропагуючи його згубну отруту і прагнучи зруйнувати фортецю Ісламської Держави, в якій живуть мусульмани з часів переселення (хіджри) Пророка ﷺ в Медину.
Той, хто досліджує хід подій XIX сторіччя, коли Франція вела кампанію проти Єгипту, виявить, що це не трапилось одночасно. Франція поклалась на Мухаммеда Али-пашу, який старанно працював, щоб завдати удару по основам мусульманського суспільства, посіявши насіння ідей світського суспільства і підготувавши підґрунтя для заклику до прийняття західної культури, яке суперечить ісламській акиді і законам Шаріату. Франції знадобилось багато десятиріч, і вона прийняла різні методи, в тому числі — створення місіонерських шкіл, виховавши групу вірних собі людей із числа мусульман і християн, де кожен із них завдавав удар за ударом по стовпам ісламської культури і поширював підозри сходознавців, які порочать релігію і прикрашають отруту західних думок.
Примітно, що деякі із них, можливо, вжили ці дії у якості реформ після того, як побачили відсталість мусульман перед лицем зростаючої матеріальної міці Європи, тому почали закликати до прийняття деяких положень адміністративних систем і необхідності відродження мусульман, слідуючи шляху західної культури. Це проводилось за допомогою заклику до ідеї патріотизму (першим це зробив шейх аль-Азхара Ріфаа Рафі ат-Тахтаві, який перебував в Парижі в період з 1825 по 1831 роки), а іноді за допомогою модернізаційних реформ, відомих як Османський танзімат 1839 року. Також створювались таємні суспільства, підконтрольні європейській розвідці за лаштунками; ззовні вони вимагали справедливості для арабів з наміром покращення Османської Держави, що приводило до заклику створення арабського королівства, окремого від правління Османів. Тим більше, що ці вимоги співпали з підсиленням заклику до туранському націоналізму в Туреччині, що дало можливість скинути халіфа Абд аль-Хаміда II, а лідери турецького націоналізму стали підсилювати політику тюркизації, що викликало гнів арабів.
Дослідник Моваффак Бані Марджа розкрив багато їх секретів і факт їх зв’язків з європейською розвідкою в своїй книзі «Пробудження хворої людини». Тут нас більше цікавить те, що частина цих людей вважала, що вони здійснюють праву справу, не маючи при цьому політичної свідомості щодо змови західного колоніалізму. У той же час деякі із них, особливо християни Шаму, усвідомлювали реальність справи і рішуче діяли заради знищення Османської Держави, схвалюючи французький і британський мандати.
Одним із найнебезпечніших інструментів, які використала Британія, було створення таємних суспільств, які носили різі символи і назви, вважаючи, що вони здійснюють реформи і добиваються справедливості по відношенню до арабів в Османському султанаті.
Серед найбільш відомих таких суспільств було «Аль-Фатат», або младоарабське суспільство, засноване в Європі в 1909 році. Його метою, згідно внутрішньому уставу, було досягнення повної незалежності арабських земель. Від цього суспільства з’явилось багато інших, щоб розширити «ілюзію» існування широкого прошарку людей, які вимагають свого. Це суспільство організувало першу арабську конференцію в Парижі у червні 1913 року. Хоча учасників уявної конференції було усього декілька осіб, які представляли тільки самих себе, Париж і Лондон просували конференцію, щоб зробити її представником арабського народу. Потребуючи прикриття, щоб виправдати проведення конференції в Парижі, це суспільство попросило «Партію за адміністративну децентралізацію» в Каїре головувати на конференції, тому шейх Рашид Ріда делегував свого заступника шейха Абдульхаміда аз-Захаві на конференції. Той, хто ознайомиться з програмою партії, виявить, що вона позиціонує себе як тіньовий уряд, який бажає нав’язати свої погляди Османському Халіфату, у той час як вона не здійснила ані найменших зусиль у заклику, не говорячи вже про дії по вигнанню британської окупації і очищенню Єгипту від її бруду. Навпаки вони вилила свій гнів на Османський Халіфат і використала усі засоби для досягнення незалежності від нього. Усе це відбувалось під покровительством Британії і щирих порад, наданих їй мусульманськими шейхами, такими як Мухаммад Абдо і Рашид Ріда, вважаючи, що тим самим вони досягають покращуючих реформ! Лідери руху «Єднання і прогрес» запросили аз-Захаві до Стамбулу; він прийняв запрошення, і вони визначили його в Сенат Османської держави у якості зміцнення відносин і щоб пов’язати рух цих «помічників» з французьким і англійським колоніалізмом. Вони навіть просили аз-Захаві викликати Рашида Ріду до Стамбулу для призначення на високу посаду, але він віддав перевагу лону англійців в Каїрі і відмовився їхати до Стамбулу.
І проблема полягала в тому, що якщо б ви спитали їх тоді: «Що ви робите і чим ви виправдовуєте свою близькість до колоніальному окупанту?», — їх відповіддю стало б те, що вони прагнуть реформувати благородну Османську Державу, вони повинні реформувати аль-Азхар і вони повинні ослабити тягар окупації, вони повинні те-то і те-то і багато інших міркувань, які засіли в їх хворих розумах. Досі можна зустріти людей, які виправдовують їх дії, вносячи лепту в руйнування Держави Халіфат. Якщо розмова перейде в гарячу суперечку, відповідь буде такою, що вони хотіли реформ і що у них були «благі наміри», навіть якщо британцям і вдалось використати їх для досягнення своїх цілей.
Суть проблеми полягає в тому, що необхідно попередити про небезпеку продовження такого підходу під приводом «зіткнення інтересів», вибудовуючи відносини з тим чи іншим центром, будь то із регіональних режимів або навіть західних, ґрунтуючись на «благих намірах», щоб реформувати по можливості ті жалюгідні положення, які переживає Умма. Дії шаріфа Хусейна та інших таємних суспільств дозволили Британії зруйнувати державу Халіфат, і деякі люди продовжують сьогодні діяти з «благим наміром», не вилучаючи уроків із історії. Саме це відбулось з деякими лідерами афганського джихаду, які увійшли до Кабулу на американських танках в 2001 році, а також з так званою «іракською опозицією», яку Америка і Британія долучили в допомогу для підготовки окупації Іраку в 2003 році. Ті, хто висував гасла звільнення Іраку від диктатури Саддама Хусейна, не вагаючись співпрацювали з американською окупацією і працювали під її покровительством після падіння Саддама Хусейна. Так само і повстанські угрупування в Сирії робили ставку на підтримку сусідніх столиць і Центрів Військових Операцій (Military Operations Center, «МОС»).
Хто працює над тим, щоб розірвати узи залежності від колоніального Заходу і прагне відродити Умму, підносячи єдинобожжя, повинні добре знати уроки історії. Також вони повинні мати політичну свідомість в деталях, щоб не потрапити у пастку колонізаторів та їх приспішників із числа сторожових псів Сайкс-Піко, щоб врешті решт не залишитись «такими, що орють море», або гірше того, самі того не усвідомлюючи, залишитись у служінні ворогів релігії і народу у благо досягнення їх цілей!
Газета «Ар-Рая»
Усман Баххаш
21 Рамадана 1444 р.х.
12 квітня 2023 року