Спроба заколоту, зроблена ПВК «Вагнер» в Росії, розкрила масштаб слабкості російського керівництва і продемонструвала хрупкість «залізної хватки» Путіна. Цей заколот також підготував підґрунтя для виникнення в подальшому внутрішніх військово-політичних блоків, які будуть боротись один з одним, завершуючи тим самим епоху стабільності, притаманну для Росії з початку цього сторіччя.
Можливо, допущення існування приватних військових компаній, діючих в якійсь мірі незалежно від Міноборони, стало причиною розколу в російському керівництві. Можливо, саме це пробудило апетит генералів в боротьбі за владу і підштовхнуло їх до прагненню захопити вищі пости.
З миті свого заснування в 2014 році Євгеном Пригожиним «група Вагнера» йшла до того, щоб стати величезною незалежною армію, паралельно офіційній російській армії. У «Вагнера» було міцне керівництво, самостійні управлінські структури, складні і розгалужені зв’язки і широкі міжнародні відносини, що зробило її надзвичайно популярною і дало широкі повноваження вдалині від російського керівництва.
За межами Росії «Вагнер» грав значну роль, що сприяло розширенню російського впливу, особливо в Африці, за рахунок ослаблення французьких сил в її колишніх колоніях. По суті, ПВК «Вагнер» буда ударною рукою Росії за кордоном.
Фінансова міць «Групи Вагнера» значно зросла. Більше 100 приватних компаній обслуговували і працювали на їх користь. Наприклад, компанія «Євро Поліс», яка займається нафтовидобутком в Африці переводила 25 % прибутку на рахунки «Вагнера».
Окрім того, «Вагнер» володіє золотими копальнями в ЦАР; уряд Малі платить російським найманцям 10,8 млн. доларів в місяць за боротьбу з «ісламістами», які повстали проти держави; в Судані «Вагнер» займається видобутком золота при підтримці Сил швидкого реагування; в Лівії ОАЕ виплачують зарплату 1200 найманцям для підтримки американського агента Халіфи Хафтара.
ПВК «Вагнер» присутній в Сирії, Венесуелі, в таких африканських кранах, як Лівія, Судан, Малі, ЦАР, Буркіна-Фасо, Мозамбік і Мадагаскар, де вони отримують засоби за свої «послуги», в основному це підтримка хитких урядів цих країн.
Завдяки помітному успіху в Африці, президент Росії Володимир Путін звернувся до Пригожину за допомогою у боротьбі проти українців. «Групі Вагнера» було виділено 2 мільярда доларів за один рік, і вони добились успіхів на Бахмутському напрямку, яких не вдалось добитись самій російській армії.
Цей успіх на полі бою підніс «Вагнер» в очах росіян, а також приніс повагу серед російських військових. Це, також, підсилило харизму її лідера Пригожина, що дозволило йому хизуватись перед своїми колегами в армії, втручатись в особисті справи генералів, критикуючи і навіть притягуючи їх до відповідальності, за «своїми законами».
Потім у Пригожина з’явились явні амбіції до лідерству і влади. Він почав становити загрозу для міністра оборони, начальника Генштабу і для самого Путіна.
Російське керівництво відчуло зростаючу загрозу з боку ПВК «Вагнер» і його лідера, і 15 червня вийшов наказ про обов’язкове укладання контрактів добровольчими батальйонами та іншими з’єднаннями, до яких відноситься і ПВК «Вагнер», з Міноборони. Згідно цьому контракту, усі воєнізовані з’єднання, які воюють на стороні Росії проти України, починаючи з липня місяця повинні напряму підкорятись наказам командирів МО РФ.
Це означало, що ПВК «Вагнер» позбавляється своєї незалежності і підкоряється міністру оборони і начальнику Генштабу, які є найненависнішими людьми для Пригожина. «Група Вагнера» відмовляється підписувати контракт з міністерством оборони Росії і робить спробу державного перевороту. Вони захоплюють найбільшу військову базу в Ростові і скеровують своїх сили до Москви. Проте, не дійшовши до столиці усього 200 км, Пригожин зупинив свій заколот, тому що побачив недостатній вплив на армію. І тоді за сприянням президента Білорусі Олександра Лукашенко була досягнута угода. Пригожин погодився передати важке озброєння МО, отримавши в обмін президентське помилування для себе і своїх бійців. Потім, 26 червня Володимир Путін заявив, що бійці «Вагнера» можуть поїхати до Білорусі, повернутись додому або залишитись в зоні бойових дій в складі російської армії.
Незважаючи на те, що спроба заколоту зазнала поразки, вона привела до ослабленню позиції президента в очах народу і підкреслила слабкість російського керівництва. Незважаючи на поразку, це не означає, що Путін повністю підкорив себе ПВК «Вагнер». У «групи Вагнера» усе іще існує широка мережа фінансування і воєнізованих формувань за кордоном, які, як і раніше, знаходяться під керівництвом Пригожина, незважаючи на те, що той пішов проти Путіна.
Проте очевидно, що після невдалої спроби перевороту «група Вагнера» ослабла, і разом з нею ослабла сама Росія, через нездатність повністю встановити контроль над «Вагнером».
Із усього, що відбувається, ми розуміємо, що Росія слабшає і втрачає свої позиції; її участь в довгостроковій війні з Україною приведе до іще більшому виснаженню; конфлікт з ПВК «Вагнер» та їх ухід з поля бою лише погіршив її положення. Слабкість Росії може знизити її статус на світовій арені, перетворюючи її із наддержави в регіональну країну. Та слабкість, яка сьогодні спіткала Росію, завтра спіткає і решту наддержав. Особливо враховуючи, що в більшості країн регулярні війська втратили інтерес до бойових дій через відсутність мотивації. Вони усе більше вимушені покладатись на найманців і контрактників для ведення бойових дій.
З дозволу Всевишнього Аллаха, це передвіщає швидке встановлення Ісламської Держави, армія якої мотивована ісламською акидою, що дає необмежену можливість атакувати ворогів, громлячи їх армії і отримуючи великі перемоги.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Хатавані
15 Мухаррама 1445 р.х.
2 серпня 2023 р.
