Росія формує військовий корпус в Африці проти Заходу

Газета «Ар-Рая»
Друкарня

Декілька місяців назад було об’явлено про військову співпрацю між російською владою і Халіфою Хафтаром, військовим лідером Лівії, з метою створення російського військового корпусу в Африці. Заступник міністра оборони Росії Юнус-бек Євкуров відвідав Лівію за запрошенням Хафтара.

Міноборони Росії описало цей візит як перший плід російсько-лівійських переговорів в межах 11-й Московської конференції по міжнародній безпеці і Міжнародного військово-технічного форуму «Армія-2023», який пройшов в Петербурзі у серпні цього року. Мета візиту Євкурова — організація практичної частини угод, досягнутих у межах згаданих зустрічей між Росією і Лівією

В заяві Кремля говориться, що головними супротивниками Росії на Чорному континенті є Сполучені Штати та їх союзники по НАТО, в тому числі — Франція. В заяві говорилось: «Міністерство оборони Росії буде протистояти західному впливу і зміцнювати позиції Москви в Африці. Африканський корпус буде проводити широкомасштабні військові операції на континенті на підтримку країн, які прагнуть отримати повний суверенітеті, нарешті, звільниться від неоколоніального впливу Заходу».

Спроба Росії створити військовий контингент, який буде служити стримуючою силою для Росії в Африці, або сформувати військовий корпус, призначений для Африканського континенту, аналогічний американським військовим силам AFRICOM (Африканське командування Озброєних сил США), — з теоретичної точки зору це вважається крупним стратегічним досягненням, і воно має величезну цінність, якщо його наслідки проявляться на місцях, або ж ці зусилля виходять із самостійного рішення Росії. Проте усі ці зусилля марні, вони не мають ніякої ваги в реальності, окрім як в ЗМІ. Російська інтервенція в Африку не становить ніякої загрози для міжнародних держав, які мають там вплив. І це через наступні причини:

  • Світові ЗМІ не надали значення російсько-лівійським відносинам, адже якщо б вони були важливими, то ЗМІ не залишили б їх без уваги. Дивно те, що про цей корпус не було відкрито об’явлено, за винятком випадку, коли заступник міністра оборони РФ відвідав Лівію за запрошенням Халіфи Хафтара. Нібито Хафтар підбурює росіян про це формальне військове заснування.

  • Якщо врахувати, що Хафтар був американським розвідником протягом 50 років, а в даний час у нього тісні зв’язки з американськими і британськими агентами, такими як правителі Єгипту, Саудівської Аравії і Об’єднаних Арабських Еміратів, то це вказує на слабкість і недалекоглядність Росії, оскільки вона покладається на таких людей, щоб об’явити про проект, пов’язаний з її національною безпекою!

  • Якщо б Росія серйозно ставилась до створення такого корпусу, вона б створила його з самого початку розширення своєї діяльності в Африці, зокрема — при житті голови ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина, який дав сильний імпульс активності Росії на Африканському континенті. Але після смерті Пригожина очевидно, що вплив Росії в Африці ослаб, а її військова активність значно скоротилась.

  • Незважаючи на усю військову активність в Африці, Росія досі не має жодної військової бази на континенті, в той час як Китай, Туреччина та ОАЕ, які є регіональними і залежними країнами, володіють військовими базами в Африці.

  • Стурбованість Росії трясовиною з війною в Україні сильно її ослабляє і виснажує, тим самим відволікаючи від розширення за межі життєво важливого регіону.

  • Економічне положення Росії продовжує погіршуватись, що в цілому робить неможливим для неї створення військового корпусу паралельно американському AFRICOM.

  • З миті об’явлення про військову експансію в Африку нічого істотного не відбуло, і варто зазначити, що перша заява про це пролунала на російсько-африканській конференції в Петербурзі три місяці назад. Ніяких серйозних ознак того, що Росія почне її реалізовувати або навіть розробляти плани, не було.

Дійсно, варто зазначити, що Росія зміцнила свої відносини з африканськими країнами; з 2015 року вона підписала 21 військову угоду, в тому числі такими країнами, як Ангола, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Чад, Ефіопія, Гвінея, Мадагаскар, Нігерія, Нігер, Сьєрра-Леоне, Танзанія і Зімбабве. ЧВК «Вагнер» проводила свої операції в таких африканських країнах, як Судан, Центральна Африка, Лівія, Зімбабве, Ангола, Мадагаскар, Гвінея, Гвінея-Бісау, Мозамбік і Демократична Республіка Конго. Проте усі ці відносини і численна військова активність Росії в Африці більше схожа на діяльність «наглядаючого за порядком», а не на діяльність наддержави.

Також варто зазначити, що військова активність Росії в Африці проти її міжнародних конкурентів в країнах Західної і Центральної Африки скерована зокрема проти Франції. Це вказує на те, що дана активність не відповідає інтересам Росії в довгостроковій перспективі. Швидше, це служить безпосередньо американським інтересам, оскільки сприяє дестабілізації французької присутності, як це відбулось під час військових переворотів в Малі, Буркіна-Фасо і Нігері. Отож, військові дії Росії були одним із чинників, які сприяли спричиненню тиску на Францію з подальшим виведенням її військ. Безперечно, це пішло на користь Америці, яка в довгостроковій перспективі працює над витісненням Франції з Африканського континенту.

Як ми згадали вище, незважаючи на усю військову активність Росії в Африці, їй так і вдалось створити військові бази або встановити значну військову присутність порівняно з США чи Францією. Наприклад, США володіють 34 військовими базами в Африці, а Франція — 16, у той час як Росія володіє лише персоналом ЧВК «Вагнер», інструкторами і продає зброю африканським країнам — ці та подібні до них інструменти недостатні для надання міжнародного впливу.

І, нарешті, ми можемо сказати, що США явно заявили, що вони не побоюються військової присутності Росії в Африці, на відміну від китайської присутності. Голова Африканського командування американських ВС Стівен Таунсенд, виступаючи перед Комітетом Палати представників США по озброєним силам, заявив: «Російське суперництво мене хвилює менше … Думаю, що вони (росіяни) менш важливі для мене в довгостроковій перспективі порівняно з Китаєм. Китай викликає занепокоєння сьогодні і в довгостроковій перспективі».


Газета «Ар-Рая»
Ахмад Хатавані
15 Джумада аль-уля 1445 р.х.
29 листопада 2023 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая

Головне меню