Революція народу Шаму почалась спонтанно у березні 2011 року. Люди, які пережили роки пригноблення і тиранії, почали вимагати виконання своїх прав. Усе почалось з міста Деръа, потім швидко перекинулось на усю Сирію.
Революція Шаму була більш довгою, аніж інші арабські революції, які передували їй. Справа ускладнилась тим, що виник конфлікт між тими, хто виступав з вимогою своїх прав,і тим, хто прагнув загасити революцію.
Позиції країн по відношенню до революції, на перший погляд, відрізнялись — одні стали прибічниками революції, інші закликали до її політичного врегулювання, тому було багато пропозицій по її вирішенню: від військового рішення до вимог знаходження політичного компромісу. Проводились міжнародні зустрічі, конференції, і ми були свідками усіх цих дипломатичних кроків, ціллю яких було одне — зупинити революцію.
Революція і роль Америки
За період революції змінились три американські адміністрації, їх заяви відрізнялись з кожним новим президентом. У травні 2011 року лунали заклики до вдоволенню вимог протестуючих, але вже у серпні того ж року вони переросли у заклики до відставки Башара Асада, про що і заявила адміністрація Обами. Це привело до Женевської угоди, яка була укладена у червні 2012 року.
В адміністрації Трампа справи обстоять інакше. Він вважав, що ворогом Америки є не Башар Асад, а, швидше, джихадістські групи, окрім того, наприкінці кожного виступу він посилався на рішення Женевської конференції.
Сьогодні Байден заявляє, що його адміністрація працює над відновленням ролі Америки в Сирії після ослабленні цієї ролі на попередньому етапі.
Відповідно, роль Америки в революції не відходила від того, що було вирішено у червні 2012 року, якими б гучними не були слова і як би не змінювались адміністрації. Це примушує нас засумніватись в реальній американській позиції відносно революції.
Америка розглядає Сирію як політичну колонію, якою вона оволоділа в 1960-х роках після серйозної боротьби за неї з Англією. Тому Америка прагне запобігти будь-якій дії, яка несе загрозу її гегемонії у Сирії, будь то народні революції або втручання інших держав. Америка в останні роки революції докладала усіх зусиль, щоб не допустити того, що могло б порушити її одноосібний вплив в Сирії.
США взяли під контроль революційні рухи, втягнувши їх в свій політичний проект і довівши опозицію до підписання угод. Вони закрили кордони країн, звідки надходило те, що могло саботувати їх проект, і контролювали через оперативні центри ввезення грошей і зброї до Сирії. Америка також дала вказівки своїм проксі — Туреччині, Саудівській Аравії та іншим — втручатись більш активно і тримати ситуацію під контролем усіма можливими засобами. Саме це і відбулось згодом, і усе це робилось для запобігання будь-якій діяльності, яка суперечить політиці Америки.
Чи змогла Америка приборкати революцію?
Той, хто прочитав вищевикладене, і той, хто стежить за тим, що відбувається зверхньо, подумає, що Америка змогла приборкати революцію і взяти її під контроль. Але те, що відбулось в десяту річницю революції, підтверджує протилежне. Америка закликала зробити резолюцію 2254 основою для запровадження свого політичного рішення.
Але нічого із вищеперерахованого не відбулось. Ніяких вимог від реалізації Женевських угод немає, і Туреччині не була надана легітимність. Навпаки, повернулись спогади про гасла революції, якими вони були з самого початку: «Народ хоче скинення режиму».
Відмінною була лише кількість демонстрантів і регіони протестів; окрім Ідлібу до них приєднались Деръа і деякі райони Гути, і це індикатори того, що революція знаходиться там, звідки вона і починалась, вона не змінилась і не була приборкана. Революція відроджується і росте з кожним днем, і демонстрації, які відбулись у десяту річницю революції, є лише свідченням цього.
Чи передбачається на горизонті яке-небудь американське рішення?
Сьогодні американська адміністрація перебуває у невизначеній позиції, які озвучують її вищі посадові особи, як на президентському, так і на зовнішньополітичному рівні. Іноді вони говорять, що Асаду немає місця, а іноді «ми не хочемо змінювати режим, але хочемо, щоб він змінив свою поведінку», іноді його називають нелегітимним, а потім говорять, що він буде брати участь у перехідному етапі.
Відповідно, на горизонті поки немає ніяких ознак появі рішення. Навіть ті, хто підготовлений у якості альтернативних персонажів, кидаються у вічі. Як тільки вони з’являються, але потім люди швидко забувають їх як будь-який комерційний товар. Ані Фарід Хіджаб, ані хто-небудь інший не завоював бажаної популярності.
Куди рухається революція Шаму?
Аллах попіклувався про Шам і його народ, тому ми, народ Шаму, упевнені, що наша справа знаходиться під опікою Всемогутнього Аллаха. Протягом останніх десяти років революція пройшла через кров, страх, переселення і величезний героїзм. Деякі можуть розглядати усе це як жахи і нещастя, але Аллах назвав це добром. Він сказав:
وَعَسَىٰٓ أَن تَكۡرَهُواْ شَيۡٔٗا وَهُوَ خَيۡرٞ لَّكُمۡۖ
«Можливо, вам неприємно щось, але воно є благом для вас» (2:216).
Самовідданості мусульман Шаму досить, щоб революція рухалась уперед, поки вона не досягне своєї цілі, до чого прагнула від самого початку — до скиненню режиму з усіма його стовпами і символами і встановленню ісламського правління.
Сьогодні, з волі Всемогутнього Аллаха, революція досягла чудового результату — і це наша упевненість в Господі. Події свідчать про те, що ознаки істинних змін видні усе ясніше. Несправедливість огорнула багато регіонів, маски спадають одна за другою, люди «просинаються» і починають усвідомлювати те, що відбувається. Але щоб не повторилось те, що трапилось в 2011 році, тобто осідлання ворогами хвилі революції та її спотворення, необхідні постулати, які визначають характер боротьби. Щоб було зрозуміло, хто ворог, хто друг, і який шлях до порятунку. Перш за усе, ці постулати повинні стати основою, на якій буде будуватись процес змін. Можливо, Всемогутній Аллах зробить це шляхом до перемоги.
Газета «Ар-Рая»
Абдо аль-Далі
Представник інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір/Сирія
21 Джумада ас-сані 1445 р.х.
03.01.2024 р.
