Військові бази — це стратегічні опори тієї держави, яка їх розміщує. Вони виконують основні задачі в межах стратегічного плану, захищаючи інтереси держави, а також зберігають вплив держави і грають інші виділені їм ролі в глобальному, регіональному чи місцевому масштабі.
Дислокація американських баз по усьому світу — частина глобального плану. За допомогою цих баз Америка прагне до розширенню, захисту і впливу. На Сході, зокрема — в Афганістані та Іраку, їх ціль — це вплив і приборкання. В Південній Кореї, Японії і Східній Європі їх ціль — це стримування. В Африці і Центральній Азії їх ціль — це розширення. Також їх цілями можуть бути стримування ідеологічної і політико-стратегічної загрози і захист своїх союзників в регіоні.
Щоб контролювати увесь світ на суші і на морі, Америка створила велику кількість військово-морських сил і дислокувала багато військових баз, відомих і секретних, на додаток до крупних кораблів і велетенських авіаносців. Згідно даним деяких стратегічних центрів, Пентагон володіє або орендує біля 702 зарубіжних військових баз в 130 країнах. Проте деякі експерти вважають, що число цих баз може досягати 1000, враховуючи, що частина із них є секретною.
Держава прагне створити військові бази через їх необхідність і важливість для досягнення стратегічних цілей. Військові бази — це ключ до влади, впливу, контролю, захисту, стримуванню, відбиттю і дуже швидкому реагуванню на загрози.
В своїй статті «Збереження військової переваги США на Близькому Сході» підполковник ВПС США Натан П. Олсен пише: «Стратегія національної оборони на 2022 рік закликає американські озброєні сили зберігати сталі переваги і створювати нові для майбутніх боїв. На думку СНО, створення і підтримання переваг для просунення національних інтересів США дозволить військовим стримувати напади на Сполучені Штати, їх союзників і партнерів, одночасно зміцнюючи сталу військову силу і оборонну екосистему. На Близькому Сході цей виклик особливо актуальний. У Сполучених Штатів є декілька сталих переваг, які можуть врешті решт зникнути, якщо уряд США не внесе істотних змін у свою діяльність в цій частині світу» («The Washington Institute», 14.05.2023).
Близький Схід є найнебезпечнішим регіоном у світі через існування Умми, яка дотримується ідеології, відмінної від ідеології головуючої держави. Ця Умма прагне не тільки протистояти капіталістичній ідеї, але і створити політичне утворення, засноване на ісламській ідеології. Вона хоче відновити міць ісламської ідеології і держави. Воістину, вона була великою Уммою і володіла найсильнішою державою. Відносини Ісламської Умми з Заходом — це не просто політико-стратегічний конфлікт, а, швидше, наявність ідеологічного і політико-стратегічного утворення, яке прагне підкорити увесь світ Аллаху.
Отож, Америка і Захід усвідомлюють небезпеку цього регіону і ставлять його на перший план серед усіх регіонів світу з точки зору бачення, мислення і виживання.
Немає сумнівів в тому, що Умма бачить в іноземних військових базах засіб окупації, тому виступає проти них і навіть нападає на них. І це цілком природно не тільки тому, що військові бази — це інструмент підкорення, гегемонії, впливу і окупації, але і тому, що вони грають небезпечні ролі в наших країнах. Наприклад, ми ясно бачимо, яку роль грають американські військові бази для війни в Газі, чи дислокуються в Йорданії, країнах Перської затоки, Іраку чи Сирії.
Таким чином, задум нападу на ці бази існує в свідомості Умми, тому що вони є інструментом окупації і захисту режимів в наших країнах від власних народів. До того ж Умма бачить їх роль в Іраку, Сирії, а в даний час — в Газі, де вони швидко і масштабно допомагають єврейському утворенню, будь то в військовому плані, в сфері безпеки, шпигунства, матеріально-технічного забезпечення, обладнання і зброї, не говорячи вже про швидке реагування на потенційні загрози проти єврейського утворення. «Арабська весна» також спричинила вплив на те, що Сполучені Штати змінили свої пріоритети внаслідок відчутого шоку і страху за свій вплив і місцевих маріонеток, тому вони побачили необхідність своєї широкої присутності в регіоні.
Тепер візьмемо, наприклад, нещодавню атаку на американські військові бази в регіоні і не будемо поглиблюватись у питання про місце атаки, будь то Йорданія чи Сирія, тому що Сполучені Штати Америки контролюють 55-кілометровую зону (на кордоні двох країн) і розташували багато своїх військових баз і «веж» в Йорданії і Сирії. В ЗМІ поширилась наступна новина: «Напад підтримуваних Іраном ополченців 28 січня на сили США, дислоковані на базі «Вежа-22» на північному сході Йорданії, в результаті якого троє американських солдатів були вбиті і більше 30 отримали поранення, представляє собою серйозну ескалацію триваючої кризи в секторі Газа. «Ісламський опір в Іраку», в який входять підтримувані Іраном шиїтські ополченці в Іраку і Сирії, негайно взяв на себе відповідальність за напад».
Напади на американські військові сили в Іраку і Сирії трапляються не вперше. «Ісламський опір в Іраку» взяв на себе відповідальність за 178 нападів за останні декілька місяців, тобто протягом декількох місяців, тобто протягом усього конфлікту в секторі Газа. Але особливу небезпеку становив напад на базу в Йорданії, що, мабуть, перевершило усі очікування. Це видно із того, що Йорданія показала свої страхи,усіляко заперечуючи, що атака відбулась на її території. Причина цього полягає в дуже серйозних політичних наслідках, тому що на території Йорданії знаходиться велика кількість американських військових баз. Подібні атаки можуть відкрити дуже небезпечні двері, через які можна спричиняти тиск на Сполучені Штати за їх підтримку єврейського утворення. Або ті, хто стоїть за атакою, можуть спробувати розшити війну і втягнути до неї Америку, наносячи по ній дуже болючий удар напередодні виборів. Не варто і забувати про серйозні розходження у підходах двох американських партій до вирішенню цих криз, складність прийняття рішень, місце відповіді, мета удару, улагодження наслідків удару, побоювання щодо втягування третьої сторони, яка має інтерес в розширенні війни, і спроби представити і довести причетність іранського режиму до удару. Тому адміністрація Байдена, здається, була дуже занепокоєна цим ударом, який став дуже болючим з точки зору часу і втрат. Атака вимусила адміністрацію вжити відповідні заходи, беручи до розрахунку ймовірність розширення війни і втягнення до неї Ірану, а також розуміючи, як це позначиться на американській стратегії.
Але перш за усе знаходження цих баз на мусульманських землях заборонено по Шаріату, оскільки їх присутність означає владу і панування невіруючих над мусульманами. Аллах же говорить:
وَلَن يَجۡعَلَ ٱللَّهُ لِلۡكَٰفِرِينَ عَلَى ٱلۡمُؤۡمِنِينَ سَبِيلًا
«Аллах не відкриє невіруючим шляху проти віруючих» (4:141).
Газета «Ар-Рая»
Сулейман Мухаммад
26 Раджаба 1445 р.х.
07.02.2024 р.
