В рамках наративу врегулювання конфлікту використовується брехня, заснована на фабрикації різних звинувачень проти будь-кого, хто виступає проти злочинної війни, яка ведеться окупаційним утворенням в секторі Газа за повної підтримки американської адміністрації. В цьому зв’язку 5 грудня 2023 року Палата представників США схвалила незобов’язуючу резолюцію, яка заявляє, що «антисіонізм є формою антисемітизму».
Резолюція рішуче засуджує усі форми антисемітизму і підтверджує міцну підтримку Палати представників єврейській спільноті в США і по усьому світу на тлі «збільшення антисемітських висловлювань і дій», спровокованих війною між «Ізраїлем» і «ХАМАС», яка почалась після атаки «ХАМАС» на єврейське утворення 7 жовтня 2023 року. Резолюція «відкрито і твердо» заявляє, що антисіонізм є антисемітизмом.
Таким чином, політики сіоністського утворення, а також їх прибічники, які захищали їх злочини і агресію в Газі, продовжують таврувати звинуваченням в «антисемітизмі» усіх, хто наважується вимагати припинення кровопролиття і проводимої у Газі війни на знищення.
В чому ж суть цього звинувачення в «антисемітизмі»? І чи правомірно його приписувати кожному, хто протистоїть злочинам окупаційного утворення?
Звинувачення в антисемітизмі історично уходить корінням в середні віки, коли лідери Католицької Церкви з підозрою ставились до євреїв в європейському суспільстві через декілька причин. Серед головних причин, на думку дослідників Алана і Хелен Катлер, висловленої у їх книзі «Єврей — союзник мусульманина», було те, що євреї в Західній Європі мали коріння, які сходили до арабських країн, звідки вони мігрували, і зберігали міцні торгові зв’язки з мусульманськими землями, що дозволяло їм накопичувати значні багатства. Євреї вважали, що мусульмани, які сповідують єдинобожжя, були б їм ближче по духовним переконанням, аніж християнська доктрина Трійці. Мусульмани ставились до них з терплячістю, що сприяло їх економічний активності. Тому, як зазначають дослідники, єврейські лідери схвалювали мусульманські завоювання, бачачи в них справедливих і толерантних правителів, на відміну від римських властителів, які раніше вигнали їх з Палестини.
Поразка мусульман в Андалусії стала важливим поворотним моментом в історії, відкривши нову сторінку переслідувань як мусульман, так і євреїв з боку Католицької Церкви. Як зазначає професор гарвардського університету Розмарі Радер, «Католицька Церква заклала основи демонізації євреїв в європейському суспільстві, що призвело до поширенню антисемітизму і ненависті до євреїв в Європі».
Дослідники Катлер в своїй книзі опираються на вивчення низки текстів, написаних лідерами єврейської общини, включаючи рабинів і провідних мислителів, які зазначають те, що євреї були задоволені ставленням мусульман до них до втрати Андалусії.
Запеклий конфлікт між хрестоносцями Європи і мусульманами і просунення ідеї про те, що євреї є «п’ятою колонною» в європейських суспільствах через їх союзництво з мусульманами, а також поширення ненависті до євреїв, можливо, через їх значний економічний добробут — усі ці чинники сприяли численним погромам євреїв в європейських суспільствах у спробах вигнати і позбутись від них.
С появою ідеї національної держави в XIX сторіччі, заснованої на націоналістичній народній ідеї, почали виникати сумніви в лояльності євреїв до суспільств, в яких вони живуть. Це призвело до виникненню сіоністського руху в кінці XIX сторіччя, і в 1896 році журналіст Теодор Герцль написав брошуру «Єврейська держава», закликаючи до рішенню єврейського питання шляхом створення держави, яка б зібрала єврейський народ і стала для нього притулком від суспільств, які піддають їх гонінням, без умови, щоб воно обов’язково було в Палестині. Герцль не був релігійним євреєм, мало знав про іудаїзм, але його не турбувало те, що євреї піддаються переслідуванням скрізь, де б вони не знаходились, особливо після справи французького єврейського офіцера Дрейфуса, якого хибно звинуватили в передаванні військових секретів німецькій армії. Герцль, будучи кореспондентом віденської газети, висвітлював процес і викликану ним бурю у французькій громадській думці проти євреїв. В координації з іншими він зміг організувати перший сіоністський конгрес в швейцарському місті Базелі в 1897 році, який утвердив необхідність прагнення до створенню національної батьківщини для євреїв. Герцль запропонував створити державу в Уганді, тому що не усвідомлював символізму Єрусалиму і Палестини для релігійних євреїв, які переконали його і наполягали на виборі Палестини у якості місця для бажаної держави.
Тим не менш, політичний вплив сіоністського руху на ділі був нульовим і залишався таким до того часу, поки Британія зі своєю колоніальною політикою не підняла його із застою під час Першої світової війни. Тоді Марк Сайкс почав просувати ідею єврейської держави в Палестині, організувавши на початку лютого 1917року зустріч з лідерами сіоністського руху в Лондоні, де представив їм свою пропозицію, яку вони схвалювали. Напередодні «Декларації Бальфура» Марк Сайкс провів інтенсивні дипломатичні зустрічі, влаштувавши для делегації сіоністського руху зустрічі у французькому МЗСі в Парижі і з Папою Римським в Ватикані.
Британія отримала схвалення союзників — США і Японії, і усе це увінчалось виданням «Декларації Бальфура» 2 листопада 1917 року. Слід зазначити, що Бальфур, будучи міністром іноземних справ в 1917 році, раніше в 1905 році, будучи прем’єр-міністром Великобританії, видав закон, який забороняє в’їзд в Британію євреям, які біжать від погромів у Східній Європі. Також Ллойд Джордж, прем’єр-міністр в 1917 році, зовсім не цікавився стражданнями євреїв, як це вказує професор із США Девід Фромкін в своїй книзі «Кінець Османської імперії і народження Близького Сходу — світ, який перекроїв усі світи». Фромкін документує, що напередодні Першої світової війни щорічний бюджет сіоністського руху в Америці не перевищував 5200 доларів.
І ось тут слід зазначити, що релігійні євреї рішуче протистояли політичному окрасу сіоністського проекту, вважаючи, що іудаїзм — це виключно релігія поклоніння, а не політичний проект. І досі існує група релігійних євреїв, які засуджують сіоністську державу, вважаючи її відступленням від вчень Тори.
Усе це вказує на те, що колоніальна політика Великобританії вимагала того, щоб зачати зародок окупаційного утворення в серці Ісламської Умми, а потім Америка успадкувала це, підтримуючи існування цього утворення.
Британія створила оборонні лінії для захисту цього незаконного утворення в Палестині, поряд з наданням міжнародної легітимності «Декларації Бальфура», яка сама по собі не має ніякого значення в міжнародному праві. Але включення цієї декларації до мандату, наданого Британії Лігою Націй, надало їй «міжнародної легітимності». Оскільки цього було недосить для насадження єврейського утворення, Британія оточила його арабськими режимами, які піклуються про його безпеку і перешкоджають його вигнанню мусульманами. Це особливо очевидно в так званій «війні 1948 року», коли армії семи арабських країн увійшли не для видворення окупантів сіоністів, а щоб запобігти їх вигнанню мусульманами.
Важливо зазначити, що сьогодні є ті, хто вимагає від міжнародної спільноти справедливості для палестинців «згідно міжнародним рішенням». Розуму незбагненно те, що ті, хто цього вимагає, не усвідомлюють того, що саме міжнародна коаліційна спільнота зародила це утворення і забезпечила його усім необхідним для захисту і виживання.
Що ж можна сказати про тих, хто довіряє вовку охорону овець?!
Газета «Ар-Рая»
Осман Баххаш
14.02.2024
