Тринадцять років назад почалась благословенна революція в Сирії, яка стала стрімко розвиватись за відсутністю будь-якого керівництва. Незважаючи на це, її цілі були чітко виражені в гаслі: «Народ бажає скинення режиму». Це гасло стало головним девізом, який визначав основну ціль революції. В плані керівництва сирійці вибрали Іслам у якості свого орієнтиру, що було виражено в словах: «Наш лідер назавжди – господин Мухаммад».
Таким чином, будь-який, хто приймав на себе лідерські обов’язки в ході революції, повинен був слідувати законам Шаріату і приписам Ісламу. В результаті з’явилось багато лідерів, які виступали під стягом і прапором Посланця Аллаха ﷺ, прагнучи до створенню Ісламської держави після скинення режиму, незважаючи на різноманітність підходів і думок. Об’єднуючою основою для усіх в сирійській революції служило слідування шаріатським законам. Навіть ті, хто підтримував ідеї світськості чи громадянського устрою, прагнули знайти для цього обґрунтування в Шаріаті і не висувати свої пропозиції поза меж Ісламу, принаймні формально.
Таким чином, роки революції виявили істинні наміри кожного, хто заявляв про свою прихильність Ісламу. Сирійські революціонери пережили гіркий досвід, стикнувшись з псевдоісламськими пропозиціями, кожна із яких обернулась їм великими жертвами і кровопролиттям.. Народ Сирії з належною відвагою відгукнувся на поклик тих, хто піднімав стяги Ісламу, не жаліючи ані своїх дітей, ані сил заради звеличення релігії, прагнучи до довольству свого Господа.
Усе ж таки благі цілі сирійців виявились недостатніми для досягнення перемоги. Цими щирими намірами скористались невігласи і ті, хто прагнув до влади, взявши на себе керівництво, на яке вони не заслуговують і через що зазнали невдачі. Це керівники, стикнувшись з проблемою ясної стратегії і конкретного плану, не змогли належним чином очолити революцію, яка піднялась проти одного із найбільш жорстких і злочинних режимів. Між тим, голови повстанців, які пов’язані з Заходом і працюють в його інтересах, скористались ситуацією на свою користь, підштовхнувши революціонерів на шлях, який веде до капітуляції перед режимом. Після чого одні очолили території, які здали, інші об’явили про співпрацю зі своїми «хазяями», а треті досі продовжують вести свою подвійну гру.
Бачачи такий хор із лідерів революційних рухів, народ Сирії зайняв відмінні одна від одної позиції, проте найбільш виразною стала реакція на політичне керівництво, засноване Америкою в Досі, яке отримало назву «Національна коаліція». Навіть незважаючи на те, що за наказом Америки коаліцію очолив шейх Муаз аль-Хатіб, який є релігійною фігурою, став очевидним факт відмови народу, який брав участь в революції, від коаліції. Люди цю пропозицію виразили одразу після створення цієї коаліції в ході масових демонстрацій у п’ятницю. Їх гаслом були слова «Прийняття рішення належить революціонерам». На цих демонстраціях лунали заклики до розпуску коаліції і були зроблені заяви багатою кількістю груп, відкрито відкидаючи керівництво цієї коаліції над собою, яка очевидно має зв’язки з зовнішніми силами.
В результаті цього революція опинилась під управлінням недосвідчених лідерів, нездатних нести покладену на них відповідальність. Це перетворило їх на легку мішень для маніпуляцій чи усунення у випадках, коли вони заважали прийняттю компромісних рішень, нав’язуваних Америкою сирійському народу. Поряд з цим, активно вели роботу псевдолідери, готові слідувати вказівкам своїх покровителів зі спокушаючими народ Сирії красивими гаслами. Після того, як ці лідери утвердились у владі над революцією, стало явним їх істинне обличчя, а небезпека їх присутності була повністю розкрита перед лицем сирійського народу, який прагне до змін.
На даному етапі революційний процес і його учасники стикнулись з глибокою кризою довіри. Вони почали скептично ставитись до будь-якому керівництву, до будь-яких ініціатив і навіть окремих особистостей. Незважаючи на те, що такий стан може показатись критичним, адже втрата довіри може призвести до уповільненню або навіть зупинці руху до цілі, але цей етап не повинен сприйматись як кінець усьому. Замість цього, він повинен стати періодом переосмислення і правильних орієнтирів у виборі лідера, дійсно гідних керівників здатних належним чином представляти і захищати інтереси революції і вести її до перемоги, долаючи усі перешкоди.
Коли сини Ісраіля віч-на-віч стикнулись з ворогом, вони звернулись до свого пророка з проханням призначити над ними царя. У відповідь пророк повідомив їм про те, що Аллах обрав Талута царем над ними, який володів як глибокими знаннями, так і фізичною силою. На тлі усього сказаного, революціонерам необхідно звернутись до свого Пророка, Мухаммада ﷺ, якого вони обрали лідером в своїй революції, зробивши його ﷺ повеління критерієм у виборі керівника для своєї революції. Посланець ﷺ, заборонив нам наділяти владою того, хто на неї не заслуговує і велів нам відрізняти брехуна від праведника, як про це сказав Всевишній Аллах:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا اتَّقُوا اللهَ وَكُونُوا مَعَ الصَّادِقينَ
«О, ті, які увірували! Бійтесь Аллаха і будьте з правдивими» (9:119).
Газета «Ар-Райя»
Мунір Насер
14.02.2024 р.
