Народ Туреччини охоплений гнівом з причини того, що їх уряд продовжує торгові і економічні відносини з єврейським утворенням, а також не перериває дипломатичні відносини і співпрацює у сфері безпеки зі злочинцями, незважаючи на те, що вже понад 150 днів триває жахлива єврейська агресія і блокада жителів Гази. Так чому ж Туреччина не припиняє ці відносини?! Більше того, президент Ердоган працює над збереженням цих відносин, хоча на словах заявляє, що підтримує Палестину та її народ і подає себе як майбутній османський султан, який бажає врятувати їх!
Хотілось би почати з гідного вчинка Халіфа мусульман Абдул-Хаміда II, нехай помилує його Аллах, який відмовив євреям, які пропонували мільйони золотих лір в обмін на надання їм дозволу на поселення в Палестині. Абдул-Хамід II дав ясно зрозуміти сіоністам, що якщо Халіфат буде зруйнований, то вони отримають її безкоштовно. Османи берегли Палестину так само, як берегли Халіфат і захищали мусульман та їх землі, несучи стяг Ісламу протягом сотень років, завойовуючи країни і поширюючи Іслам.
Низка подій, які призвели до втрати Палестини, почалась зі зрадництва британського агента Мустафи Кемаля. Відомо, що він був із денме (євреї, які формально прийняли Іслам) і своє перше зрадництво скоїв, коли очолював османську армію в Палестині. Він симулював хворобу і не підготувався до оборони від британських загарбників і восени 1917 року здав загарбникам Палестину. Османська держава не відала про змову Мустафи Кемаля з британцями, які в той час в декларації Бальфура вже об’явили про створення єврейської держави в Палестині, а потім в Лозаннській угоді офіційно утвердили права євреїв на неї.
Коли було об’явлено про створення єврейського утворення, у березні 1949 року Туреччина поквапилась визнати його, і усі уряди почали зрадницькі зміцнювати відносини з цим утворенням. Так, уряд Аднана Мендереса в 1958 році підписав з єврейським утворенням угоду про співпрацю в боротьбі проти екстремізму і радянського впливу на Близькому Сході. Уряд Ербакана в 1996 році підписав з єврейським утворенням 11 угод в сфері безпеки і в сферах військової і економічної співпраці. На основі цих угод почались спільні військові навчання, Туреччина почала купувати зброю у сіоністського утворення і обслуговувати свою військову техніку у них. В 2000 році уряд Еджевіта підписав «Турецько-ізраїльську угоду про свобідну торгівлю».
В 2005 році Ердоган відвідав єврейське утворення для зміцнення відносин між країнами. Він також виступав у ролі посередника в примиренні сирійського режиму з єврейським утворенням. Після інциденту в 2010 році з кораблем «Mavi Marmara» рівень дипломатичних відносин з єврейським утворенням був знижений, а в 2015 усе знов повернулось на колишнє місце. Торгові відносини, які підтримують існування єврейського утворення, ніколи не припинялись. Потім через чвари між Нетаньяху і Ердоганом рівень дипломатичних відносин був знов знижений, а пізніше був відновлений. В 2022 році Ердоган зустрів президента єврейського утворення Герцога з такими почестями, ніби приймає героя чи імператора!
У вересні 2023 року Ердоган зустрівся з Нетаньяху в Нью-Йорку і домовився про відвідування ним єврейського утворення. Проте, 7 жовтня 2023 року, коли спалахнула війна в Газі, він скасував свій візит. Незважаючи на масові вбивства, які кояться євреями в Газі сьогодні, Туреччиною навіть не був знижений рівень дипломатичних відносин! Не говорячи вже про інші відносини, особливо торгові, які ніколи не зупинялись. Ймовірно, Америка попросила Туреччину про це з метою захисту єврейського утворення і забезпечення йому підтримки, оскільки воно є головною військовою базою Америки в регіоні, ну, а також для того, щоб в подальшому використовувати це як важіль тиску на уряд Нетаньяху, щоб він підкорився адміністрації Байдена.
Ердоган прийняв ідеї секулярної і кемалістської республіки, утвердивши внутрішню і зовнішню політику, окреслену Мустафою Кемалем, в якій залишено місце для можливості маніпулювати ісламськими почуттями людей і використання їх заради досягнення влади і реалізації своєї політики.
Одними із головних принципів зовнішньої політики Туреччини є:
1. Інтеграція в Західні структури і інститути, як в американські, так і в європейські. Тому Туреччина, починаючи з Мустафи Кемаля, прийняла усі західні цінності, закони і ідеї, і в 1937 році була включена в англійський Саадабадський пакт. В 1953 році увійшла до НАТО, а в 1955 році під егідою Англії увійшла в Багдадський пакт. В 1956 році Туреччина підтримала потрійну агресію (Франції, Англії і «Ізраїля») проти Єгипту. З 1959 року вона почала прагнути до вступу в Європейський Союз. В епоху Ердогана зміцнила свої відносини з Америкою, брала участь в усіх її компаніях і реалізовувала усі її плани в регіоні. В 2005 році Туреччина офіційно почала процес вступу в Європейський Союз.
2. Підтримання відносин з єврейським утворенням, про які було викладено вище.
3. Збереження кордонів Туреччини в тих межах, як вони були окреслені в угоді Сайкс-Піко і зафіксовані в Національному пакті, що має на увазі протидію будь-яким прагненням, скерованим на відновлення єдності мусульманських країн.
4. Боротьба з загрозами, які виходять від Сирії і Іраку, що означає боротьбу проти будь-яких радикальних змін, скерованих на повернення до Ісламу і встановлення Халіфату. Тому Ердоган боровся проти сирійської революції, яка набула ісламського характеру. Він підступним чином, заявивши про свою підтримку і обдуривши багатьох її учасників, наніс удар в спину — більш жорстокий, аніж той, який могли нанести сирійський режим, Іран зі своєю ліванською партією, Росія і Америка разом.
Слід зазначити, що мусульманський народ Туреччини проти цих принципів, він бажає Ісламу, а не зближення з Заходом, прагне до єдності навколо Ісламу і поверненню його правління, він підтримує Палестину та її народ і виступає проти загарбницького єврейського утворення. Незважаючи на усе це, позиція народу не змогла вплинути на режим, щоб відхилити його від цього курсу. Максимум, на що йшла влада — це зниження рівня дипломатичних представництв без розриву цих відносин і без анулювання визнання єврейського утворення зі свого боку, а також без припинення яких-небудь відносин, включаючи торгові.
Причиною цьому є те, що позиція народу не супроводжується сильними, щирими політичними діями, здатними вплинути на режим і бити по його позиціям. Особливо на тлі того, що усі політичні партії, які беруть участь в політичній грі, декларують хибні і оманливі позиції по відношенню до єврейському утворенню і по іншим питанням, щоб завоювати голоси людей, а коли вони приходять до влади, то роблять прямо протилежне, як це було з партіями Ербакана і Ердогана.
Хоча війна в Газі і викрила Ердогана і його істинне ставлення до Мухаммеду ібн Салману, Ас-Сісі і Башару Асаду, але він усе одно не соромиться продовжувати маніпулювати і зраджувати усіх тих, хто йому довіряє, тому що його інтереси важливіше Гази, Палестини і її народу. Якщо б йому було діло до Палестини, він, як мінімум, встав і розірвав би усі взаємовідносини з єврейським утворенням. Але він зв’язав себе з Америкою, пообіцявши їй оберігати єврейське утворення і рухатись в її орбіті на підтримку в досягненні влади, яку йому надали американські чиновники, коли він займав пост мера Стамбула. Ердоган не вжив ніяких дій для змінення турецької системи у бік Ісламу, а навпаки, зміцнював кемалізм, демократію і секуляризм, брехливо переконуючи людей в тому, що вони відповідають Ісламу, хоча є явним невір’ям.
Гнів народу Туреччини не перейде в продуктивні дії до того часу, поки він не візьметься працювати над зміненням системи в корені і із нього не з’явиться щира і свідома ісламська політична сила, яка буде протистояти нинішній турецькій політиці, буде формувати громадську думку і вести народ проти цієї політики, опираючись в своїй роботі на ісламську акиду, щоб його позиція була міцною і заснованою на переконаннях. Ті, хто закликають до Халіфату, вже почали рухатись по цьому шляху, нехай благословить їх Аллах і допоможе їм у цьому.
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
13.03.2024 р.
