Інформаційний офіс Хізб ут-Тахрір в Йорданії опублікував заяву, в якій говориться: злочин — це огидний вчинок, огидним є усе, що засудив і заборонив Шаріат. Шаріат встановив, щ огидний вчинок є гріхом, за яким слідує покарання. В основі покарання є мудрість, і це — утримання людей від скоєння злочинів, так само покарання у цьому світі полегшує участь грішника в Судний день. Покарання в мирському житті здійснюється правителем, тобто державою, яка запроваджує закони Аллаха.
Всезагальна амністія, об’явлена йорданським режимом, як і в інших мусульманських країнах з різних приводів, закликана добитись деякої симпатії з боку народу, особливо коли гнів і невдоволення правителем підсилюються. Ця амністія в своїй основі недійсна і викликає обурення і засудження, оскільки в її основі лежать закони, які не мають відношення до Ісламу. Закон амністії, який був ратифікований королем, передбачає звільнення ув’язнених, засуджених за злочини, включаючи наркотики, перелюбство, крадійство, розкрадання держмайна, хибні свідчення і підробку. Які громадські інтереси і громадянські права підштовхнули до цієї амністії? У той же час низка так званих «злочинів» опинилась у списку виключень: злочини проти внутрішньої безпеки держави, підбурювання до заколоту, тероризм, підрив політичної системи держави, злочини, які підривають національну єдність і економічне положення держави, а також діяльність незаконних формувань і об’єднань. Дані терміни неоднозначні і варіюються від одного судді до іншого. Вони використовують це для нападок на учасників політичних партій, таких як Хізб ут-Тахрір, та інших активістів, які виражають свої думки і невдоволення, а також для арешту учасників мітингів, вимагаючих втручання армії для підтримки народу Гази. Під приводом громадської безпеки йорданські спецслужби присуджують дані «злочини» усім неугодним.
Носії заклику із числа Хізб ут-Тахрір не були включені в амністію, як це в принципі відбувається при кожній амністії, під будь-яким приводом, таким як приналежність до організації, незаконної з точки зору йорданського режиму, але обов’язкової з точки зору Ісламу. Для Хізб ут-Тахрір це гордість і пошана, оскільки він щиро веде діяльність заради Аллаха і сподівається на нагороду від Аллаха; він не чекає прощення з боку режимів, які стали охоронцями ворогів Умми. І взагалі, про які прощення може іти мова, якщо сам арешт є злочином проти тих, хто закликає до Ісламу і запровадженню його законів?! А щодо покарань та їх виконання, то це прерогатива правителя; відповідно, у випадку відсутності правителя, який править по законам Ісламу, мусульмани повинні докласти усіх зусиль для його призначення. Наявність халіфа є обов’язковою, оскільки він встановлює закони Всевишнього Аллаха на землі, і усе, що веде до цього, є обов’язковим, тим більше, що встановлення покарань є великим зобов’язанням для благополуччя Умми і правильності її справ. Передає Абу Хурайра (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
حَدٌّ يُعْمَلُ بِهِ فِي الْأَرْضِ، خَيْرٌ لِأَهْلِ الْأَرْضِ مِنْ أَنْ يُمْطَرُوا أَرْبَعِينَ صَبَاحاً
«Одне шаріатське покарання, яке виконується на землі, краще для її жителів, аніж дощ протягомсорока днів» (Ібн Маджа).
Газета «Ар-Рая»
1 Шавваля 1445 р.х.
10 квітня 2024 р.
