Якщо уважно проаналізувати рішення і дії іранського керівництва у відношенні війни в Газі, стає очевидно, що вони скеровані виключно на закріплення свого лідерства в регіоні у межах американських інтересів.
Іран дбає тільки про свої інтереси, які не розходяться з американською політикою. Одним із головних іранських інтересів є збереження свого лідерства в так званій «вісі опору» і розширення свого впливу на Близькому Сході, включаючи Палестину за допомогою війни в Газі, так само, як він раніше поширив свій вплив на Ірак, Сирію, Ліван і Ємен, користуючись революціями, громадянськими війнами і міжконфесійними конфліктами, які охопили регіон. Іран робить це, щоб стати провідною регіональною силою, яка конкурує з єврейським утворенням і перевершує такі регіональні і місцеві сили, як Туреччина,Єгипет і Саудівська Аравія.
Єврейське утворення з самого початку побачило розширення Ірану в регіоні і намагається перешкодити цьому, демонізуючи іранський режим і звинувачуючи його в підтримці тероризму. Єврейське утворення намагалось завдати удару по Ірану іще у часи Обами і перешкоджало укладанню ядерної угоди між Іраном і п’ятьма крупними державами. Проте Америка не дозволила євреям напряму атакувати Іран, тому єврейське утворення почало завдавати ударів по іранським інтересам в Сирії, провокуючи Іран на війну. Але Іран дотримувався так званого плану «стратегічної стриманості», і проковтнув усі образи на свою адресу з боку євреїв, заради збереження свого статусу конкурентоздатної держави. Іран уникав конфлікту з єврейським утворенням, щоб не втратити свій вплив, оскільки військове зіткнення з Ізраїлем, який перевершує його в військовій міці, могло б привести до катастрофічних наслідків для Ірану.
Наприклад, Іран повинен був негайно відповісти на вбивства, скоєні єврейським утворенням на його території, а не чекати і не використовувати це як привід для торгу по питанню припинення вогню в Газі. Немає ніякого зв’язку між правом Ірану на відповідь за порушення його суверенітету і припиненням вогню в Газі, оскільки немає зв’язку між укладанням угоди по Газі і відповіддю на вбивство Ханії і Шакера. Це два окремих питання і торг навколо них і зв’язування їх між собою служить тому, щоб Америка могла використовувати Іран для спричинення тиску на єврейське утворення з метою примусити його прийняти угоду. Окрім усього іншого, це дозволяє створити видимість того, що Іран нібито відповідає за опір в Газі, що дає йому можливість впливу на палестинські фракції, деякі із яких вийшли з-під контролю і на які арабські держави більше не можуть впливати. Таким чином, Америка, здається прагне збалансувати вплив єврейського утворення Іраном, щоб стримати євреїв в межах своєї політики і не допустити його виходу з-під американського контролю.
Щодо заяв «Партії Ірану» в Лівані про те, що переговори по Газі відокремлені від вбивства Шакера, то це швидше порожні загрози, оскільки партія завжди підкоряється наказам Ірану.
А тиск, який спричиняють Америка і західні країни на Іран, що запобігти його відповіді на повторювані удари єврейського утворення, пов’язаний з їх побоюваннями, що євреї у відповідь можуть атакувати іранські ядерні об’єкти, що у свою чергу може привести до регіональної війни, яка може вийти з-під контролю.
Таким чином, питання зовсім не в жахах, які кояться в Газі, не в щоденних масових вбивствах, не в крові і розірваних тілах, розкиданих по землі. Справа швидше в тому, щоб зробити Іран відповідальним за палестинські фракції в Газі, адже для Америки Іран — надійний і перевірений партнер. Він вже довів свою лояльність в Афганістані, Іраку і Ємені, завжди надаючи допомогу Америці і співпрацюючи з нею в усіх її війнах на Близькому Сході. Для Америки не знайти кращого партнера, аніж Іран, в питанні збереження своїх інтересів в регіоні.
Іран протягом багатьох років терпів неодноразові приниження від ворожих дій єврейського утворення щодо себе. Він зумів стерпіти ці атаки, перетворюючи свою смиренність перед ними в надумані перемоги. У той час, як Іран проявляє слабкість перед агресією єврейського утворення, у той же час він демонструє свою жорстокість і звірства проти сирійців, які виступають проти тирана Башара Асада. Спільно з армією Асада він обрушує на них смертоносні ракети, спалює їх напалмом, руйнує їх міста, зносить дома, виселяє жителів, а потім заселяє ці землі і дома своїми шиїтськими поселенцями.
На додаток до усього, у Ірану немає позиції по питанню Палестини. Він не закликає до її звільненню або підтримці її народу. Усе, до чого Іран закликає, — це надати палестинцям право самим вибирати рішення своєї проблеми, яка, на його думку, стосується тільки їх, а не Ірану. Якщо палестинські зрадники вирішать дотримуватись міжнародних резолюцій, Іран не буде заперечувати, Адже для Ірану важливі не закони Корану і Сунни, а міжнародне право, з яким погодяться палестинці. Палестина для Ірану — не питання віри, а політичне питання, яке стосується виключно палестинців, а не усіх мусульман.
Іран не розглядає Палестину як священну землю аль-Ісра і аль-Мірадж, і не вважає звільнення цієї землі обов’язковим, як це вважають більшість мусульман. Іран навіть вірить, що мечеть аль-Акса знаходиться не в Єрусалимі, а на небесах! Для нього важлива не віра, а його вплив, лідерство і просування свого вчення в регіоні.
Приєднавшись до фіктивному опору, Іран завоював підтримку фракцій і народу, оскільки на тлі зрадницьких позицій арабських правителів його підтримка опору, як матеріальна, так і інформаційна, здається більш-менш значущою. Проте ця різниця випаровується, коли люди розуміють, що позиції Ірану засновані на його власних інтересах, і що його ціль — контролювати ці фракції, підкорити їх своєму впливу і запобігти прийняттю ними неочікуваних рішень, які входили б за межі американських проектів.
Доказом цій позиції є наявність десятків озброєних формувань, які підкоряються Ірану, які суворо дотримуються іранської дисципліни, не завдають шкоди США і не становлять загрози американській присутності в Іраку і в Сирії. Ці формування обмежуються лише гучними гаслами і вступають в справжні бої проти мусульман в Сирії, Ємені і Іраку.
Таким чином, Іран, проголошуючи підтримку опору, прагне стати регіональним конкурентом єврейському утворенню на Близькому Сході. Він використовує палестинські угрупування для досягнення своїх експансіоністських цілей, з одного боку, а з іншого — хоче контролювати дії цих груп в майбутньому згідно з американським порядком денним.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Аль-Хатвані
21.08.2024р.
