Американська мрія і стратегічний план, вироблені США з часів ірансько-іракської війни, націлені на повне витіснення британського впливу із Іраку і встановлення контролю над його нафтою і виходом до моря.
Для цього Америка скористалась моментом, коли Ірак вторгся до Кувейту, очолила коаліцію для війни з ним, ввела санкції і встановила безпольотні зони: починаючи з 36-ї паралелі на півночі і до 32-ї паралелі на півдні. Усе це привело до того, що в 2003 році США окупували Ірак, нав’язали свою владу і конституцію, остаточно усунувши там британський вплив.
Одним із ключових елементів американської стратегії по захисту інтересів є створення військових баз. Ці бази мають не тільки військове значення, але також політичне і розвідувальне. Найбільш важливі із них в даний час знаходяться на Близькому Сході, зокрема в Іраку. А сьогодні, на тлі зростаючої напруженості, пов’язаної з агресією єврейського утворення проти непокірної Гази, США підсилюють присутність в регіоні, скеровуючи туди свої військові кораблі.
При уважному вивченні стає очевидним, що у США немає намірів покидати Ірак. Питання про виведення військ було піднято у липні 2020 року після вбивства Касема Сулеймані і Абу Махді аль-Мухандіса 2 січня того ж року при адміністрації Трампа. Через декілька днів парламент Іраку прийняв рішення про виведення коаліційних військ. Проте з того часу і до даної миті переговори не привели до конкретних результатів. Єдиним зміною стала передислокація американських військ між двома базами: «Айн аль-Асад» в Анбарі і «Харір» в Ербілі.
Виходячи із цього, можна стверджувати, що Америка не планує покидати Ірак. Через переговори з іракською владою вона просто узаконює свою присутність, як це було після рішення про виведення в 2011 році, коли її війська вважались окупантами. Але згодом, після того, як бойовики «Ісламської держави» захопили третину Іраку, США повернулись за проханням іракського уряду як «дружні» і «визвольні» сили.
Аналізуючи те, що відбувається, стає очевидним: минуло вже понад чотирьох років з миті початку переговорів, але іракському уряду так і не вдалось добитись виведення коаліційних військ, незважаючи на його гучні заяви. Доказом цьому служить заява іракського МЗСу від 15 серпня 2024 року, де говориться, що Багдад відкладає об’явлення про завершення місії коаліції під керівництвом США «через останні події», при цьому не уточнюючи, про які події йде мова.
Це те, що стосувалось США, і тут усе зрозуміло. Якщо ж говорити про Ірак, то політичні партії країни фактично підтримують присутність коаліційних військ, будь-то відкрито, як у випадку з курдськими і деякими сунітськими партіями, або ж косвенно, як у випадку з шиїтськими і деякими сунітськими партіями. Правляча «Координаційна рада» на чолі з прем’єр-міністром Мухаммедом Шіа аль-Судані насправді не є серйозною в своїх численних заявах щодо необхідності виведення коаліційних військ. Він підтримує переговори, які не приносять ніяких реальних результатів, що підтверджується нещодавньою заявою МЗСу про перенесення дати завершення місії. Незважаючи на постійні ствердження іракських ЗМІ про те, що шиїти нібито прагнуть до виведення іноземних військ, а суніти і курди протистоять цьому, реальна ситуація набагато складніша.
Так хто ж спричиняє тиск на іракський уряд, примушуючи його маніпулювати переговорами, враховуючи таке положення політичних партій? Реальність показує, що між силами, лояльними Ірану, існують явні розбіжності. У той час як деякі члени «Координаційної ради», які входять до уряду, закликають продовжувати переговори, озброєні фракції виступають за підсилення тиску на американську присутність. Як зазначає дослідник професор Арізонського університету Салім Соза, всередині «Координаційної ради шиїтських сил» спостерігається явний розкол. Він пояснює, що «частина сил, не представлених в уряді, прагне до негайному виведенню військ і навіть можливому розриву дипломатичних відносин з США», тоді як інші фракції, які входять до уряду, усвідомлюють «політичні, економічні і військові наслідки» примусового виведення США із Іраку. Соза додає, що якщо американські війська покинуть Ірак, це може зробити країну «ворогом Вашингтону», позбавивши її «фінансових потоків, які надходять через Федеральний резервний банк США». Окрім того, Ірак втратить "співпрацю, навчання і обмін розвідданими в області боротьби з тероризмом». Соза також підкреслює, що уряд аль-Судані в останні місяці намагався «заспокоїти незадоволених, поширюючи новини про виведення американських військ», хоча вони «не налаштовані серйозно на виведення американських військ із Іраку».
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що виведення американських військ із Іраку в нинішніх умовах уявляється малоймовірним. США упевнено утримують свій вплив, не маючи серйозних конкурентів. Навіть останній удар по базі Айн аль-Асад, в результаті якого, як повідомила Америка, були поранені її солдати, викликає багато питань, і ця подія більше на руку США. Радник прем’єр-міністра Іраку Діаа ан-Насрі підкреслив: «Атака на базу Айн аль-Асад і події першого тижня серпня відстрочили об’явлення про завершення місії міжнародної коаліції в Іраку. Важливо провести переоцінку ситуації і з’ясувати, хто стоїть за атакою: це дійсно нові відомі угрупування чи нова сила?»
6 серпня невідома раніше група «Революціонери», про яку до цього не було відомо як про ісламський рух опору в Іраку, взяла на себе відповідальність за ракетний обстріл бази Айн аль-Асад в провінції Анбар.
В умовах, які склались, виведення коаліційних військ здається неможливим. Це може здійснити лише ідеологічна Держава, яка володіє суверенітетом і народжена із самої Умми, яка слідує ісламській ідеології.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Аль-Таій, Ірак
18.09.2024
