Посланець Аллаха ﷺ сказав:
سَتَكُونُ أُمَرَاءُ فَتَعْرِفُونَ وَتُنْكِرُونَ فَمَنْ عَرَفَ فَقَدْ بَرِئَ وَمَنْ أَنْكَرَ فَقَدْ سَلِمَ وَلَكِنْ مَنْ رَضِيَ وَتَابَعَ قَالُوا أَفَلا نُقَاتِلُهُمْ يَا رَسُولَ اللهِ قَالَ لا مَا صَلَّوْا
«У найближчому майбутньому будуть такі правителі, яких ви будете закликати до схвалюваного і утримувати від засуджуваного. Хто із вас буде закликати їх до схвалюваного, той буде врятований. Хто із вас буде засуджувати їх, той збереже себе. Але хто погодиться з ними і послідує за ними...». Люди спитали: «Хіба ми не будемо битися проти них?».Пророк ﷺ відповів: «Ні, доти, доки вони роблять молитви» (Муслім).
Також він сказав:
أَفْضَلُ الْجِهَادِ كَلِمَةُ حَقٍّ تُقَالُ عِنْدَ ذِي سُلْطَانٍ جَائِرٍ أَوْ أَمِيرٍ جَائِرٍ
«Кращий джихад — це слово істини, сказане несправедливому султану чи аміру» (Абу Дауд),
سَيِّدُ الشُّهَدَاءِ حَمْزَةُ بْنُ عَبْدِ الْمُطَّلِبِ وَرَجُلٌ قَامَ إِلَى إِمَامٍ جَائِرٍ فَأَمَرَهُ وَنَهَاهُ فَقَتَلَهُ
«Господин шахідів — Хамза ібн Абдульмутталіб і чоловік, який став перед несправедливим правителем, наказав йому схвалюване і заборонив засуджуване, за що був вбитий ним» (ат-Табарані).
Повідомляється від Убади ібн ас-Саміта:
دَعَانَا النَّبِيُّ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ فَبَايَعْنَاهُ فَكَانَ فِيمَا أَخَذَ عَلَيْنَا أَنْ بَايَعَنَا عَلَى السَّمْعِ وَالطَّاعَةِ فِي مَنْشَطِنَا وَمَكْرَهِنَا وَعُسْرِنَا وَيُسْرِنَا وَأَثَرَةً عَلَيْنَا وَأَنْ لَا نُنَازِعَ الْأَمْرَ أَهْلَهُ إِلَّا أَنْ تَرَوْا كُفْراً بَوَاحاً عِنْدَكُمْ مِنَ اللَّهِ فِيهِ بُرْهَانٌ
«Одного разу Пророк ﷺ призвав нас до себе, і ми дали клятву, і серед іншого він вимагав від нас поклястися, що ми будемо підкорятись йому, подобається нам це чи ні, важко нам це чи легко, навіть якщо нас почнуть позбавляти того, що нам буде положено по праву. І ми поклялись, що не будемо намагатись позбавляти влади законного правителя, якщо тільки не побачимо явне невір’я, відносно чого у нас будуть докази від Аллаха» (Бухарі).
Всевишній Аллах говорить:
الم ، غُلِبَتِ الرُّومُ ، فِي أَدْنَى الأَرْضِ وَهُم مِّن بَعْدِ غَلَبِهِمْ سَيَغْلِبُونَ ، فِي بِضْعِ سِنِينَ لِلَّهِ الأَمْرُ مِن قَبْلُ وَمِن بَعْدُ وَيَوْمَئِذٍ يَفْرَحُ الْمُؤْمِنُونَ
«Аліф. Лям. Мім. Повержені римляни найнижчій (або найближчій) землі. Але після своєї поразки вони отримують верхи через декілька (від трьох до десяти ) років. Аллах приймав рішення до цього і буде приймати їх після цього. У той день віруючі зрадіють» (30:1–4).
Вищеприведені хадіси та аяти є доказом того, що участь у політиці є обов’язком мусульман, тому політика — це прояв турботи про справи людей. Турбота про мусульман означає прояв турботи про їх справи. Прояв турботи про їх справи означає опікати їх і знати політику правителя, яка проводиться над людьми. Стежити за діями правителя означає участь у політиці і прояв турботи про справи мусульман. Наказувати несправедливому правителю схвалюване і утримувати від засуджуваного означає прояв турботи про справи мусульман. Також притягнення до відповіді валі аль-амра — ніщо інше як прояв турботи і опіка над справами мусульман…
Участь у політиці чи турбота про справи мусульман означає захист мусульман від шкоди, яку завдає правитель чи ворог. Тому хадіси не обмежуються захистом мусульман від шкоди, яка завдається правителем, але також від шкоди ворогів …
Це означає, що мусульмани повинні бути долученими до внутрішньої політики, тобто бути обізнаними, яким чином правителі проявляють турботу про справи людей, для того, щоб піддавати їх звіту. Це також означає, що мусульмани повинні бути долученими до зовнішньої політики і знати про те, що невірні країни замислюють проти мусульман, для того, щоб розкривати їх плани і захистити Умму від їх зла. Тому обов’язок участі у політиці не обмежується внутрішньою політикою, але й також включає в себе і зовнішню політику. Тому обов’язком є участь у цілому у політиці, будь вона внутрішньою чи зовнішньою …
З іншого боку, Умма повинна нести ісламський заклик усім народам, а для цього вона повинна знати політику інших країн. Іншими словами, знати положення усього світу у цілому, і кожної країни, яка нас цікавить, — окремо, щоб мати можливість звертатись з закликом до їх народів або протистояти їх змовам — це фард кіфая для мусульман. Нести ісламський заклик — фард, відбивати підступи ворогів у відношенні Умми — теж фард, і це неможливо здійснити без розуміння міжнародної політики і політики тих країн,які нас цікавлять. Шаріатське правило гласить: «То, без чого неможливе здійснення ваджиба, само є ваджибом». Тому участь у міжнародній політиці є фардом кіфая для мусульман.
Оскільки Умма повинна нести ісламський заклик до усіх народів, вона також повинна усвідомлювати положення в усьому світі, знати проблеми і мотивації країн і народів, відстежувати політичні дії по усьому світу, розуміти політичні плани держав і способи їх реалізації, знати природу їх відносин одного з другим, а також політичні маневри, виконувані цими державами.
Ґрунтуючись на вищесказаному, стає ясно, що участь у політиці, внутрішній чи зовнішній, є для мусульман фардом кіфая. Якщо цей обов’язок не виконується, то вони будуть грішниками.
Із книги «Політичні погляди Хізб ут-Тахрір».
Огляд новин «Ар-Рая»
20.11.2019
