Термін «Ахл-юс-Сунна валь-Джамаъа» 12 ч.

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Виникнення шиїтів.

 

Приводить Бухарі від Ібн Аббаса (р.а.): «Після того, як Алі ібн Абу Таліб (р.а.) вийшов від Посланця Аллаха (с.а.с.), який хворів на ту хворобу, від якої він помер, люди спитали: «О Абу Хасан, як почуває сееб цим ранком Посланець Аллаха (с.а.с.)?». Він відповів: «Хвала Аллаху, сьогодні вранці він одужав!». Тоді Аббас ібн Абд аль-Мутталіб (р.а.) взяв його за руку і сказав: «Клянусь Аллахом, через три (дні) ти будеш відкорятись вже іншому. І клянусь Аллахом, я думаю, що Посланець Аллаха (с.а.с.) помре від цієї своєї хвороби, адже я знаю, якими бувають обличчя нащадків Абд аль-Мутталіба перед смертю! Підемо ж до Посланця Аллаха (с.а.с.) та спитаємо, кому дістанеться влада (після нього). Якщо вона буде належати нам, ми дізнаємось про це, а якщо вона буде належати іншим, ми поговоримо з Посланцем Аллаха, і він внесе нас у свій заповіт». (На це) Алі сказав: «Клянусь Аллахом, якщо ми попросимо (халіфат) у Посланця Аллаха (с.а.с.), а він відмовить нам, то після його (смерті) люди вже не віддадуть його нам! І, клянусь Аллахом, я не стану просити про це Посланця Аллаха (с.а.с.)».

Деякі сподвижники вважали, що Алі більш гідний бути халіфом, аніж Абу Бакр, Умар та інші. У цю групу входили Аммар, Абу Зарр, Сальман аль-Фарісій, Джабір ібн Абдуллах, Аббас та його син, Абу ібн Кааб, Хузейфа та багато інших сподвижників Посланця Аллаха (с.а.с.).

Як згадувалось раніше, в епоху правління Абу Бакра та Умара, а також у перші роки правління Усмана (р.а.) мусульмани були зайняті завоюваннями , просуненням Ісламу, підсиленням потужності Ісламської держави та зміцненням її стовпів. Увесь цей час ідея переваги Алі та його права на Халіфат перебувала у сплячці, доки не вийшли на поверхню іде пророцького заповіту зі згадуванням Алі — нібито Пророк Мухаммад (с.а.с.) залишив заповіт про те, що Алі є його духовним наступником та повинен отримати Халіфат після нього. Згідно думці прибічників вищезгаданого заповіту, Алі є Імамом не шляхом обрання та принесення присяги, а навпаки, на підгорнуті тексту заповіту. Згодом з’явилась ідея непогрішності Алі та імамів після нього, яка проголошувала про неприпустимість помилки у відношенні них , що усі рішення, які виходять від них, є вірними. Потім піднялось питання намісництва — Халіфату — Абу Бакра, Умара та Усмана. Деякі прибічники вищезгаданого заповіту обмежились заявою про те, що Абу Бакр, Умар и та Усман, а також їх прихильники та мусульмани, які добровільно дали їм присягу на те, що вони (Абу Бакр, Умар та Усман) були халіфами, скоїли помилку, знаючи перевагу Алі над рештою сподвижників. Знайшлись і такі, які проявили надмірність та звинуватили у невір’ї Абу Бакра, Умара, Усмана та усіх, хто підтримав їх, на підґрунті того, нібито вони відкинули заповіт Пророка Мухаммада (с.а.с.) і не дали Халіфат тому, хто заслуговує його по праву. Деякі із них переступили усі грані та обожествили Алі. Таким чином, з’явились шиїти, які, варто відзначити, не є однією групою.

Найбільш значущими шиїтськими групами є:

1 — Зейдити:

Зейдити — це послідовники Зейда ібн аль-Хасана ібн Али ибн аль-Хусейна ібн Алі ібн Абу Таліба. Швидше за усе,зейдити є найбільш поміркованою та найближчою до сунітів школою (мазхабом). Згідно історичним даним, засновник цієї школи Зейд ібн аль-Хасан був учнем Васіля ібн Ати — лідера мутазілитів, який дозволяв бути Імамом навіть тому, хто не відповідав переважним умовам халіфа. «Так, Алі ібн Абу Таліб є більш переважним Імамом, аніж Абу Бакр та Умар,— говорив Зейд, — проте це не означає, що правління Абу Бакра та Умара є неправомірним». Зейд ібн аль-Хасан не був прибічником отримання влади по тексту заповіту, як і не вірив у те, що божественне одкровення визначило тих, хто повинен бути Імамом.

2 – Імамити:

Шиїти даної школи були названі імамитами у силу того, що головні переконання їх вчення сконцентровані на особистості Імама. За словами засновників цієї школи, Пророк Мухаммад (с.а.с.) залиши заповіт на те, що право бути халіфом належить Алі ібн Абу Талібу, а Абу Бакр та Умар ібн аль-Хаттаб узурпували це право. Врешті решт, імамити зреклись цих двох халіфів. Самі імамити не представляють собою одні єдину школу. Існує багато груп імаматів, які розходяться між собою у думці відносно особистостей імамів. Одні вважають, що імамів повинно бути дванадцять, інші нащипають себе послідовниками Ісмаїла ібн Джафара ас-Садика. По своїй суті , ісмаїліти є невіруючими, підрозділяючи своє вчення на «зовнішнє» (захір), доступне рядовим членам общини (обрядові ритуали та правові положення), та «внутрішнє» (батін), доступне лише «присвяченим». Імамити прийняли філософію Платона та запозичене в інших релігій містичне вчення таємного братства «ас-Сафа» (братів чистоти). Вони відкидали ісламські приписи та поняття і зреклись Ісламу у цілому, зробивши філософів своїми пророками та посланцями.

Харіджити та шиїти сходяться на тому, що омейядські халіфи є узурпаторами та тиранами. Відкрито, таємно та двозначно вони співпрацювали у боротьбі проти Омейядського Халіфату. І оскільки одними із яскравих лідерів, імамство яких шиїти хотіли затвердити у Халіфаті, були люди із числа роду Пророка Мухаммада (с.а.с.), у зв’язку з цим як Омейядський, так і Аббасидський Халіфат прийняли жорстку позицію у відношенні боротьби з Ахль-юль-Байт (родичами Пророка Мухаммада (с.а.с.)).

Виникнення мутакаллімів та кадаритів.

У той період часу мусульмани почали стикатися з іншими народами, які проживали на завойованих мусульманами землях. Ці народи мали свою філософію та теологію, а також багато розглядаємих ними світоглядних питань. Спочатку із мутакаллімів (вчених догматичної науки «калам») з’явились кадарити, а потім — мутазілити і так далі.

Коли індуська та грецька філософія та теологія проникли у питання, що розглядалися мусульманами з метою надання відповіді та пояснення позиції Ісламу у відношенні них або звичайного їх розгляду, з’явилась група мутазилітів, засновником був Васіль ібн Ата, і група кадаритів, засновником якої був Гілян ад-Дімашкъий. Що стосується повідомлень про те, що засновником цієї єретичної школи є Маъбад аль-Джухані, то ісламський вчений аз-Захабій у книзі «Мізан аль-Іътідаль» говорить, що Маъбад аль-Джухні був порядним табіїном, числиться те, що він вніс погане нововведення і став першим , хто обговорював питання «кадар». Маъбад аль-Джухні був вбитий аль-Хаджаджем ібн Юсуфом ас-Сакафі через те,що перший виступив разом з Ібн аль-Ашъасом.

Свою думку про питання «кадар» Гілян ад-Дімашкъий запозичив у християнина Савсана. Незабаром з рухом було кадаритів було покінчено, а його засновник Гілян ад-Димашкъий був вбитий Хішамом ібн Абдульмаліком. Повідомляється, коли до халіфа Умара ібн Абдульазіза дійшла звістка про те, що Гілян та його соратники говорять свої умовиводи у питання «кадар», Умар наказав доставити їх до нього. Коли вони прибули у палац до халіфа, Умар сказав їм: «Що ви говорите?».«Те, що говорить Аллах. О амір-уль-мумінін», — відповіли кадарити. «А що говорить Аллах?», — перепитав Умар, а у відповідь вони зачитали наступні слова Всевишнього:

هَلۡ أَتَىٰ عَلَى ٱلۡإِنسَٰنِ حِينٞ مِّنَ ٱلدَّهۡرِ لَمۡ يَكُن شَيۡ‍ٔٗا مَّذۡكُورًا

«Невже не минув той час, коли людина була безвісна?» (76:01),

إِنَّا هَدَيۡنَٰهُ ٱلسَّبِيلَ إِمَّا شَاكِرٗا وَإِمَّا كَفُورًا

«Ми повели його шляхом або вдячним, або невдячним» (76:03).

На що Умар сказав їм: «Ви читайте цю суру до самого кінця», тобто — прочитайте наступні слова Всевишнього Аллаха:

إِنَّ هَٰذِهِۦ تَذۡكِرَةٞۖ فَمَن شَآءَ ٱتَّخَذَ إِلَىٰ رَبِّهِۦ سَبِيلٗا ٢٩ وَمَا تَشَآءُونَ إِلَّآ أَن يَشَآءَ ٱللَّهُۚ إِنَّ ٱللَّهَ كَانَ عَلِيمًا حَكِيمٗا

«Воістину, це є Назидання, і той, хто бажає, стає на шлях до свого Господа. Але ви не побажаєте цього, якщо не побажає Аллах. Воістину, Аллах — Знаючий, Мудрий» (76:29,30).

Потім Умар перепитав їх: «Що думаєте про це? Невже ви берете відгалуження, а основи ігноруєте?!». Повідомляє Ібн Мухаджір: «Коли дійшла до халіфа Умара звістка про те, що вони знов почали проявляти надмірність, він у гніві дав привести їх до нього. Я зустрів їх і встав позаду Умара. Подивившись на них, халіф Умар сказав їм: «Аллах знав завчасно, що Ібліс не виконає Його веління і не поклониться?», — і кивнув своєю головою, щоб вони сказали: «Так», — а інакше будуть страчені . І вони сказали: «Так». Умар задав наступне питання: «Аллах знав завчасно, що Адам та Хава наблизяться та вкусять плід забороненого дерева, незважаючи на Його заборону?», —і кивнув соєю головою, щоб вони сказали: «Так», — а інакше будуть страчені . Потім халіф наказав їм написати решті представників свого руху про те, що вони повинні триматись протилежного тому, чого тримались до цього, і не стверджувати те, що говорили раніше . Проте незабаром Умар покинув цей тлінний світ, і це послання не було написано та розіслано».

Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік