Виникнення шиїтів.
Приводить Бухарі від Ібн Аббаса (р.а.): «Після того, як Алі ібн Абу Таліб (р.а.) вийшов від Посланця Аллаха ﷺ, який хворів на ту хворобу, від якої він помер, люди спитали: «О Абу Хасан, як почуває сееб цим ранком Посланець Аллаха ﷺ?». Він відповів: «Хвала Аллаху, сьогодні вранці він одужав!». Тоді Аббас ібн Абд аль-Мутталіб (р.а.) взяв його за руку і сказав: «Клянусь Аллахом, через три (дні) ти будеш відкорятись вже іншому. І клянусь Аллахом, я думаю, що Посланець Аллаха ﷺ помре від цієї своєї хвороби, адже я знаю, якими бувають обличчя нащадків Абд аль-Мутталіба перед смертю! Підемо ж до Посланця Аллаха ﷺ та спитаємо, кому дістанеться влада (після нього). Якщо вона буде належати нам, ми дізнаємось про це, а якщо вона буде належати іншим, ми поговоримо з Посланцем Аллаха, і він внесе нас у свій заповіт». (На це) Алі сказав: «Клянусь Аллахом, якщо ми попросимо (халіфат) у Посланця Аллаха ﷺ, а він відмовить нам, то після його (смерті) люди вже не віддадуть його нам! І, клянусь Аллахом, я не стану просити про це Посланця Аллаха ﷺ».
Деякі сподвижники вважали, що Алі більш гідний бути халіфом, аніж Абу Бакр, Умар та інші. У цю групу входили Аммар, Абу Зарр, Сальман аль-Фарісій, Джабір ібн Абдуллах, Аббас та його син, Абу ібн Кааб, Хузейфа та багато інших сподвижників Посланця Аллаха ﷺ.
Як згадувалось раніше, в епоху правління Абу Бакра та Умара, а також у перші роки правління Усмана (р.а.) мусульмани були зайняті завоюваннями , просуненням Ісламу, підсиленням потужності Ісламської держави та зміцненням її стовпів. Увесь цей час ідея переваги Алі та його права на Халіфат перебувала у сплячці, доки не вийшли на поверхню іде пророцького заповіту зі згадуванням Алі — нібито Пророк Мухаммад ﷺ залишив заповіт про те, що Алі є його духовним наступником та повинен отримати Халіфат після нього. Згідно думці прибічників вищезгаданого заповіту, Алі є Імамом не шляхом обрання та принесення присяги, а навпаки, на підгорнуті тексту заповіту. Згодом з’явилась ідея непогрішності Алі та імамів після нього, яка проголошувала про неприпустимість помилки у відношенні них , що усі рішення, які виходять від них, є вірними. Потім піднялось питання намісництва — Халіфату — Абу Бакра, Умара та Усмана. Деякі прибічники вищезгаданого заповіту обмежились заявою про те, що Абу Бакр, Умар и та Усман, а також їх прихильники та мусульмани, які добровільно дали їм присягу на те, що вони (Абу Бакр, Умар та Усман) були халіфами, скоїли помилку, знаючи перевагу Алі над рештою сподвижників. Знайшлись і такі, які проявили надмірність та звинуватили у невір’ї Абу Бакра, Умара, Усмана та усіх, хто підтримав їх, на підґрунті того, нібито вони відкинули заповіт Пророка Мухаммада ﷺ і не дали Халіфат тому, хто заслуговує його по праву. Деякі із них переступили усі грані та обожествили Алі. Таким чином, з’явились шиїти, які, варто відзначити, не є однією групою.
Найбільш значущими шиїтськими групами є:
1 — Зейдити:
Зейдити — це послідовники Зейда ібн аль-Хасана ібн Али ибн аль-Хусейна ібн Алі ібн Абу Таліба. Швидше за усе,зейдити є найбільш поміркованою та найближчою до сунітів школою (мазхабом). Згідно історичним даним, засновник цієї школи Зейд ібн аль-Хасан був учнем Васіля ібн Ати — лідера мутазілитів, який дозволяв бути Імамом навіть тому, хто не відповідав переважним умовам халіфа. «Так, Алі ібн Абу Таліб є більш переважним Імамом, аніж Абу Бакр та Умар,— говорив Зейд, — проте це не означає, що правління Абу Бакра та Умара є неправомірним». Зейд ібн аль-Хасан не був прибічником отримання влади по тексту заповіту, як і не вірив у те, що божественне одкровення визначило тих, хто повинен бути Імамом.
2 – Імамити:
Шиїти даної школи були названі імамитами у силу того, що головні переконання їх вчення сконцентровані на особистості Імама. За словами засновників цієї школи, Пророк Мухаммад ﷺ залиши заповіт на те, що право бути халіфом належить Алі ібн Абу Талібу, а Абу Бакр та Умар ібн аль-Хаттаб узурпували це право. Врешті решт, імамити зреклись цих двох халіфів. Самі імамити не представляють собою одні єдину школу. Існує багато груп імаматів, які розходяться між собою у думці відносно особистостей імамів. Одні вважають, що імамів повинно бути дванадцять, інші нащипають себе послідовниками Ісмаїла ібн Джафара ас-Садика. По своїй суті , ісмаїліти є невіруючими, підрозділяючи своє вчення на «зовнішнє» (захір), доступне рядовим членам общини (обрядові ритуали та правові положення), та «внутрішнє» (батін), доступне лише «присвяченим». Імамити прийняли філософію Платона та запозичене в інших релігій містичне вчення таємного братства «ас-Сафа» (братів чистоти). Вони відкидали ісламські приписи та поняття і зреклись Ісламу у цілому, зробивши філософів своїми пророками та посланцями.
Харіджити та шиїти сходяться на тому, що омейядські халіфи є узурпаторами та тиранами. Відкрито, таємно та двозначно вони співпрацювали у боротьбі проти Омейядського Халіфату. І оскільки одними із яскравих лідерів, імамство яких шиїти хотіли затвердити у Халіфаті, були люди із числа роду Пророка Мухаммада ﷺ, у зв’язку з цим як Омейядський, так і Аббасидський Халіфат прийняли жорстку позицію у відношенні боротьби з Ахль-юль-Байт (родичами Пророка Мухаммада ﷺ).
Виникнення мутакаллімів та кадаритів.
У той період часу мусульмани почали стикатися з іншими народами, які проживали на завойованих мусульманами землях. Ці народи мали свою філософію та теологію, а також багато розглядаємих ними світоглядних питань. Спочатку із мутакаллімів (вчених догматичної науки «калам») з’явились кадарити, а потім — мутазілити і так далі.
Коли індуська та грецька філософія та теологія проникли у питання, що розглядалися мусульманами з метою надання відповіді та пояснення позиції Ісламу у відношенні них або звичайного їх розгляду, з’явилась група мутазилітів, засновником був Васіль ібн Ата, і група кадаритів, засновником якої був Гілян ад-Дімашкъий. Що стосується повідомлень про те, що засновником цієї єретичної школи є Маъбад аль-Джухані, то ісламський вчений аз-Захабій у книзі «Мізан аль-Іътідаль» говорить, що Маъбад аль-Джухні був порядним табіїном, числиться те, що він вніс погане нововведення і став першим , хто обговорював питання «кадар». Маъбад аль-Джухні був вбитий аль-Хаджаджем ібн Юсуфом ас-Сакафі через те,що перший виступив разом з Ібн аль-Ашъасом.
Свою думку про питання «кадар» Гілян ад-Дімашкъий запозичив у християнина Савсана. Незабаром з рухом було кадаритів було покінчено, а його засновник Гілян ад-Димашкъий був вбитий Хішамом ібн Абдульмаліком. Повідомляється, коли до халіфа Умара ібн Абдульазіза дійшла звістка про те, що Гілян та його соратники говорять свої умовиводи у питання «кадар», Умар наказав доставити їх до нього. Коли вони прибули у палац до халіфа, Умар сказав їм: «Що ви говорите?».«Те, що говорить Аллах. О амір-уль-мумінін», — відповіли кадарити. «А що говорить Аллах?», — перепитав Умар, а у відповідь вони зачитали наступні слова Всевишнього:
هَلۡ أَتَىٰ عَلَى ٱلۡإِنسَٰنِ حِينٞ مِّنَ ٱلدَّهۡرِ لَمۡ يَكُن شَيۡٔٗا مَّذۡكُورًا
«Невже не минув той час, коли людина була безвісна?» (76:01),
إِنَّا هَدَيۡنَٰهُ ٱلسَّبِيلَ إِمَّا شَاكِرٗا وَإِمَّا كَفُورًا
«Ми повели його шляхом або вдячним, або невдячним» (76:03).
На що Умар сказав їм: «Ви читайте цю суру до самого кінця», тобто — прочитайте наступні слова Всевишнього Аллаха:
إِنَّ هَٰذِهِۦ تَذۡكِرَةٞۖ فَمَن شَآءَ ٱتَّخَذَ إِلَىٰ رَبِّهِۦ سَبِيلٗا ٢٩ وَمَا تَشَآءُونَ إِلَّآ أَن يَشَآءَ ٱللَّهُۚ إِنَّ ٱللَّهَ كَانَ عَلِيمًا حَكِيمٗا
«Воістину, це є Назидання, і той, хто бажає, стає на шлях до свого Господа. Але ви не побажаєте цього, якщо не побажає Аллах. Воістину, Аллах — Знаючий, Мудрий» (76:29,30).
Потім Умар перепитав їх: «Що думаєте про це? Невже ви берете відгалуження, а основи ігноруєте?!». Повідомляє Ібн Мухаджір: «Коли дійшла до халіфа Умара звістка про те, що вони знов почали проявляти надмірність, він у гніві дав привести їх до нього. Я зустрів їх і встав позаду Умара. Подивившись на них, халіф Умар сказав їм: «Аллах знав завчасно, що Ібліс не виконає Його веління і не поклониться?», — і кивнув своєю головою, щоб вони сказали: «Так», — а інакше будуть страчені . І вони сказали: «Так». Умар задав наступне питання: «Аллах знав завчасно, що Адам та Хава наблизяться та вкусять плід забороненого дерева, незважаючи на Його заборону?», —і кивнув соєю головою, щоб вони сказали: «Так», — а інакше будуть страчені . Потім халіф наказав їм написати решті представників свого руху про те, що вони повинні триматись протилежного тому, чого тримались до цього, і не стверджувати те, що говорили раніше . Проте незабаром Умар покинув цей тлінний світ, і це послання не було написано та розіслано».
Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік
