Схвальна розбіжність і негожа розбіжність
Чи допускається численність віровчень (акид) та чи дозволяється мусульманам мати розбіжності між собою у питаннях віровчення (акид)?
Перш ніж приступити до прояснення даного питання, необхідно визначити методологію винесення рішень на вищезгадані відмінності та розбіжності.
У тлумачному словнику арабської мови «Муъджам» слово «فُرْقَةٌ» (фуркъа) — «відокремлення» — означає відмінність між двома речами, відмінність однієї від іншої. І якщо в основі відокремлення лежить відмінність від джерела та відступлення від нього, що приводить до появі окремої групи, то тут виникає питання: чи може Ахль-юс-Сунна відрізнятись від великого джерела — Ісламу? Адже ми зрозуміли, чим група мутазилітів та група шиїтів відрізнились та відступились від деяких понять Ісламу, прийнявши для себе особливий підхід у розумінні та у взаємодії з Ісламом, що віддалило їх від вихідного положення. І там, де вони відрізнились від Ісламу, вони стали прибічниками нововведення, а у решті питань, де вони не відійшли від Ісламу і не відрізнились від решти мусульман, вони як і колись продовжили бути прихильниками Сунни. Так чим відрізнилась Ахль-юс-Сунна від Ісламу?
Метою даного дослідження слугує розгляд того, чим ці групи відрізнились від Ісламу, а у яких питаннях вони продовжують бути з Ісламом; чи вийшли вони за межі Ісламу або ні; що слугує кордонами Ісламу? Іншими словами, у яких питаннях вони стали прибічниками нововведення, а у яких питаннях вони продовжують бути прихильниками Сунни?
Ми вже писали про те, що Сунна є гранню Ісламу. Як і розповідали про те, яке значення хадісознавці , правознавці (вчені усуля) та вчені ісламського права (факіхі), надали слову «сунна»: це — образ життя або протилежність нововведенню. Виходячи із вище приведеного, неможна відокремлювати групу від первозданності — Ісламу — і називати її групою прихильників Сунни — «Ахль-юс-Сунна». І нема сенсу відокремлювати прихильників Сунни від Ісламу, адже прихильники Сунни — це і є прихильники Ісламу, невід’ємною частиною якого є Сунна,адже відмінність з’являється у тих питаннях, з причини яких групи стають прибічниками нововведення, оскільки ми говорили, що значення слова «фуркъа» передбачає відмінність від основи, яка слугує прямою лінією для будь-якої відмінності або розбіжності, щоб зрозуміти, чи є дана відмінність повним відступленням від основи, як це відбулось з групою ісмаїлітів ібахаїтів, або ж ні, а також чи є дана відмінність нововведенням, яке виводить свого прихильника із Ісламу, або ні. Адже , відомо, що вчені розділяють різновиди нововведень на такі нововведення, що виводять або не виводять людину із Ісламу. Іноді буває, що людина вважає якусь справу нововведенням, а це не так. Про це ми прояснимо трохи пізніше.
Також необхідно розуміти, що жодна ісламську група, жоден мусульманин не повинні заперечувати свою прихильність до Сунни, особливо якщо врахувати, що деякі групи як і колись приймають Сунну згідно своєму власному розумінню, обмежуючись термінами певних хадісознавців або певними книгами і не заперечують Сунну як джерело.
Як і неможна виділяти яку-небудь групу із числа мусульман і називати її прихильниками Сунни (Ахль-юс-Сунна),оскільки це буде схоже на те, як називати «воду — водянистою» або «масло — масленим», а також приведе до відхилення від правильного підходу та звинуваченню інших груп у непричетності до Сунни. Подібний підхід може навіяти мусульманам, які не належать до рядів групи «Ахль-юс-Сунна» (прихильників Сунни), що вони зреклись від Сунни, а це не так. Адже Сунна є невід’ємною частиною Ісламу , а усі мусульмани є прихильниками Ісламу . відмінність якої-небудь групи від Сунни передбачає абсолютне заперечення нею Сунни, що означає вихід із Ісламу. У зв’язку з цим, варто бути уважним та обережним у цих питаннях.
Золоті правила світогляду:
У Священному Корані категорично підтверджуються чотири золоті правила, які лежать в основі переконання:
1 —Забороняється будувати віровчення (акиду), як загальні, так і приватні його питання, на припущеннях:
وَمَا يَتَّبِعُ أَكْثَرُهُمْ إِلاَّ ظَنًّا إَنَّ الظَّنَّ لاَ يُغْنِي مِنَ الْحَقِّ شَيْئًا إِنَّ اللهَ عَلَيمٌ بِمَا يَفْعَلُونَ
«Більшість їх слідує своїм припущенням, проте адже припущення ніяк не можуть замінити істину. Воістину, Аллаху про те, що вони роблять» (10:36),
وَإِن تُطِعْ أَكْثَرَ مَن فِي الأَرْضِ يُضِلُّوكَ عَن سَبِيلِ الله إِن يَتَّبِعُونَ إِلاَّ الظَّنَّ وَإِنْ هُمْ إِلاَّ يَخْرُصُونَ
«Якщо ти станеш підкорятись більшості тих, хто на землі, вони зіб’ють тебе зі шляху Аллаха. Вони лише слідують припущенням і лише вигадують» (6:116),
وَإِذَا قِيلَ إِنَّ وَعْدَ الله حَقٌّ وَالسَّاعَةُ لا رَيْبَ فِيهَا قُلْتُم مَّا نَدْرِي مَا السَّاعَةُ إِن نَّظُنُّ إِلَّا ظَنًّا وَمَا نَحْنُ بِمُسْتَيْقِنِينَ
«Коли вам говорили, що обіцяне Аллаха істинно і що у Часі нема сумніву, ви говорили: «Ми не знаємо, що таке Час. Ми вважаємо, що це — усього лише припущення. Ми не маємо твердої переконаності» (45:32).
2 — Заборонено слідувати, робити таклід у питаннях віровчення (акиди); відповідно, кожен мусульманин повинен прийти до віри шляхом міркування (розумового розгляду) та прийняття того, що приводиться у передаваємих повідомленнях (накл), з умовою, щоб вони приводились у категоричних по своїй передачі та однозначних по своєму змісту доказах. Всевишній Аллах говорить:
وَإِذَا قِيلَ لَهمُ اتَّبِعُوا مَا أَنزَلَ الله قَالُواْ بَلْ نَتَّبِعُ مَا أَلْفَيْنَا عَلَيْهِ آبَاءنَا أَوَلَوْ كَانَ آبَاؤُهُمْ لاَ يَعْقِلُونَ شَيْئاً وَلاَ يَهْتَدُونَ
«Коли їм говорять: «Слідуйте тому, що ниспослав Аллах», — вони відповідають: «Ні! Ми будемо слідувати тому, на чому застали наших батьків». А Якщо їх батьки нічого не розуміли і не слідувати прямим шляхом?» (2:170),
وَإِذَا قِيلَ لَهُمْ تَعَالَوْاْ إِلَى مَا أَنزَلَ اللهُ وَإِلَى الرَّسُولِ قَالُواْ حَسْبُنَا مَا وَجَدْنَا عَلَيْهِ آبَاءنَا أَوَلَوْ كَانَ آبَاؤُهُمْ لاَ يَعْلَمُونَ شَيْئًا وَلاَ يَهْتَدُونَ
«Коли їм говорять: «Прийдіть до того, що ниспослав Аллах, і до Посланця», — вони відповідають: «Нам досить того, на чому ми застали наших батьків». Невже вони вчинять так, навіть якщо їх батьки нічого не знали і не йшли прямим шляхом?» (5:104).
3 — Кожен мусульманин доводити своє віровчення до ступеня категоричності, впевненості, переконаного знання , говорячи, одним словом — до непохитної віри. Такого ступеню знання неможливо досягти шляхом приблизних домислів або слідування комусь чи чомусь. Всевишній Аллах говорить:
فَاعْلَمْ أَنَّهُ لَا إِلَهَ إِلَّا اللهَ
«Знай же, що нема божества, окрім Аллаха» (47:19),
وَاتَّقُواْ الله وَاعْلَمُواْ أَنَّكُم مُّلاَقُوهُ وَبَشِّرِ الْمُؤْمِنِينَ
«…бійтесь Аллаха і знайте, що ви зустрінетесь з Ним. Обрадуй же віруючих!» (02:223),
وَاعْلَمُواْ أَنَّ اللَّهَ شَدِيدُ الْعِقَابِ
«Бійтесь же Аллаха і знайте, що Аллах суворий у покаранні» (2:196).
В цих аятах мова йде про необхідність знань, заснованих на доказах. Всевишній Аллах говорить:
قُلْ إِنَّمَا حَرَّمَ رَبِّيَ الْفَوَاحِشَ مَا ظَهَرَ مِنْهَا وَمَا بَطَنَ وَالإِثْمَ وَالْبَغْيَ بِغَيْرِ الْحَقِّ وَأَن تُشْرِكُواْ بِالله مَا لَمْ يُنَزِّلْ بِهِ سُلْطَانًا وَأَن تَقُولُواْ عَلَى الله مَا لاَ تَعْلَمُونَ
«Скажи: «Мій Господь заборонив коїти огидні вчинки, як явні, так і приховані, робити гріхи, безчинствувати без усілякого права, долучати до Аллаха співтоваришів, на користь чого Він не ниспосилав ніякого доказу, і намовляти на Аллаха те, чого ви не знаєте» (07:33).
4 — Переконання повинно будуватись на доказі, який дає категоричність . Всевишній Аллах говорить:
أَمِ اتَّخَذُوا مِن دُونِهِ آلِهَةً قُلْ هَاتُوا بُرْهَانَكُمْ
«Невже вони почали поклонятися іншим божествам замість Нього? Скажи: «Приведіть ваші докази!» (21:24),
أَمَّن يَبْدَأُ الْخَلْقَ ثُمَّ يُعِيدُهُ وَمَن يَرْزُقُكُم مِّنَ السَّمَاء وَالْأَرْضِ أَإِلَهٌ مَّعَ الله قُلْ هَاتُوا بُرْهَانَكُمْ إِن كُنتُمْ صَادِقِينَ
«Хто створює створіння від самого початку, а потім відновлює його та забезпечує вас харчуванням з неба та землі? Чи є бог, окрім Аллаха? Скажи: «Приведіть ваш доказ, якщо ви говорите правду» (27:64),
قَالُواْ اتَّخَذَ الله وَلَدًا سُبْحَانَهُ هُوَ الْغَنِيُّ لَهُ مَا فِي السَّمَاوَات وَمَا فِي الأَرْضِ إِنْ عِندَكُم مِّن سُلْطَانٍ بِهَـذَا أَتقُولُونَ عَلَى الله مَا لاَ تَعْلَمُونَ
«Вони говорять: «Аллах взяв собі сина». Пречист Він! Він багатий, і Йому належить те, що на небесах, і те,що на землі. Нема у вас ніякого доказу цьому. Невже ви намовляєте на Аллаха те, чого ви не знаєте?» (10:68).
Отож, стрижнем віровчення (акиди) є категоричність, яка не допускає ймовірності проникнення усіляких сумнівів. Таке віровчення вбирає в себе лише категоричний, маючий собою доказ та виключаючий будь-яке припущення, однаково, чи є це переконаністю в існування когось або чогось, коли розглядається питання існування у протилежність відсутності (як, наприклад,переконаність в існуванні Всевишнього Аллаха), або ж переконаністю у передаваємому знанні , коли вимагаємим ствердженням є категоричне ствердження певного змісту (як, наприклад, що Аллах — Він оживляє та умертвляє ). Причому у другому випадку не вимагається стверджувати або розбирати питання того, як Аллах створює творіння. Навпаки, досить вірити та стверджувати, що Всевишній Аллах — Він оживляє та умертвляє. А тому є велика різниця між тим, коли приходить група і говорить: «Ми віримо, що Аллах — Знаючий», — і це — те, у що треба вірити. Потім вона починає розбирати знання того, що Аллах є знаючим, і впадає у надмірність, говорячи, що внаслідок своїх досліджень ця група дійшла до того, що слово «знання» має таке-то значення. Така інтерпретація від себе не повинна включатися у віровчення (акиду). І тому грубою помилкою вважається висловлювання про те, що ісламські віровчення знаходяться у протиріччі одне з одним. Навпаки, ісламське віровчення є одним і категоричним. Що ж стосується простежуваних серед мусульман розбіжностей, то вони мають місце у питаннях, які з самого початку не вимагають віри . І тут може виникнути питання: «А чи має висновок, отриманий внаслідок розглядання цих питань, зв’язок з тим, що виводить людину із Ісламу у невір’я?».
Що виводить людину із Ісламу у невір’я?(Правила, необхідні для винесення рішень відносно висновків цих груп, до яких вони дійшли у своїх дослідженнях).
Для того, щоб визначити, чи відступились ці групи від кордонів Ісламу, або ж вони продовжують перебувати і Ісламі, необхідні наступні правила:
Муртад— це той, хто проявив невір’я після того, як прийняв Іслам. Мусульманин впадає у невір’я чотирма шляхами: сумнівом, прийняттям, словом та дією.
1 — Невір’я сумнівності: якщо розгляд привів до сумніву відносно хоча б одного того, у що треба увірувати , а саме — рішучого ствердження на основі категоричного доказу. У даному випадку мається на увазі сумнів або припущення відносно того, чиє існування підтверджується категоричним доказом, а також сумнів або припущення відносно значення , яке підтвердилось категоричним доказом. Тут не мається на увазі сумнів або припущення у тому, що не підтверджується категоричним доказом , виключаючим протилежний зміст. Наприклад, людина стає віровідступником, якщо піддає існування Раю або Пекла сумніву, тому що тексти , що повідомляють про них, є однозначними та не підлягають інтерпретації від себе.
2 — Невір’я прийняття:е якщо розгляд привів до прийняття того,що необхідно заперечувати, тому що Іслам категорично вимагає заперечувати, а не приймати це;наприклад, прийняття обожествління. Або воно привело до заперечення того, у що необхідно вірити, тобто Іслам категорично вимагає вірити у це;наприклад, це заперечення того, що Аллах — Єдиний, непризнання пророцтва Мухаммада ﷺ і незгода з тим, що Коран є мовою Всевишнього Аллаха,оскільки дані істини підтверджуються категоричними та однозначними доказами і не підлягають інтерпретації. Якщо при своєму розгляді група дійшла до суперечливому висновку, який неможливо узгодити з категоричними істинами, як, наприклад, деякі при розгляданні божественних якостей дійшли до того, що почали приписувати Аллаху тіла, які присутні створінням... Якщо вони увірували у це (надання Богу тілесного образу) і виступили проти початкового принципу заперечення можливості порівняння Всевишнього Аллаха зі створіннями (і даний принцип є категоричним), то цим вони проявили невір’я.
3 — Невір’я дії: скоєння дії, яку неможливо інтерпретувати інакше, аніж невір’я,як, наприклад, ідолопоклонство, будування храмів невіруючих (язичників, християн та іудеїв) і виконання християнських релігійних обрядів у церквах.
4 — Словесне невір’я: очевидне висловлювання про заперечення віри або хоча ю однієї частини віри, яке неможливо інтерпретувати інакше, аніж свідчення про відсутність віри у автора цього висловлювання.
Попередні праведники, тобто мусульмани раннього періоду Ісламу, шукали хоча б один довід, що виправдовує людину, яка проявила невір’я, проти маси питань, які виникали у них. Якщо запропонувати хоча б малу частину із цих питань деяким так званим «експертам» нашого часу, то навряд чи вони посоромились би приговорити цю людину до вічного перебування у Пеклі . Ісламський вчений аз-Зарканій у книзі «Манахільуль-Ірфан» пише: «Наші вчені зійшлись на тому, що якщо сказане слово допускає дев’яносто дев’ять варіантів невір’я і лише один варіант із ста вказує на віру, варто віддати перевагу останньому варіанту над усіма попередніми,тобто віра краще, аніж невір’я . І це — очевидний незаперечний факт, який не вимагає доказів».
У книзі «Міркат уль-Мафатіх» вказується: «Нехай упасе Аллах від звинувачення у невір’ї мусульманина. Адже це — тяжкий злочин та надмірна зухвалість. І якщо свідоцтва окремих осіб допускають дев’яносто дев’ять варіантів невір’я і лише один варіант , який суперечить їм, тобто варіант віри, то неможна говорити про віровідступництво людини».
Тут варто відзначити важливий момент: у цій статті ми описуємо закони віри та невір’я у відношенні людей на цьому світі з витікаючими із цього практичними законними положеннями, такими як закони відносно віровідступника, одруження, розірвання шлюбу і тому подібне. Ми не розбираємо питання, чи є людина віруючою або невіруючою перед Аллахом.
Отож, у даній статті ми хотіли пролити світло на негожий відступ груп від вихідного джерела — Ісламу, яке ввергло їх у невір’я,а також на допустиме різнодумство між ними, яке не виводить їх за грані Ісламу , невід’ємною частиною якого є Сунна. І це зроблено для того, щоб можна було сказати, що та або інша група відійшла від Сунни цими нововведеними питаннями, які привели їх до суперечності з методом Посланця Аллаха ﷺ.
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік
