Посланець Аллаха ﷺ сказав:
حَقٌّ عَلَى اللَّهِ أَنْ لَا يَرْتَفِعَ شَيْءٌ مِنْ الدُّنْيَا إِلَّا وَضَعَهُ
«Воістину, щоб б не піднеслось у світі цьому (дунья), Всевишній Аллах обов’язково принижує це».
Благородний Посланець Аллаха ﷺ побудував Ісламську Державу, в якій звеличились Іслам і мусульмани. Ця держава ніби міцний ковчег пливла по морям 13 сторіч, поки з нею не трапилось те, що трапляється з рештою усіх інших держав: вона розпалась і припинила своє існування.
Цікаве в Ісламській Державі те, що вона за свою історію не раз наражалась на напади і зазнавала військові поразки, але усе одно знов і знов підводилась на ноги,ніби велетень, поки не прийшов наш час і вона не рухнула остаточно.
Ісламська Держава рухнула не тільки через зовнішні (військові поразки). Основні причини її падіння були внутрішніми, що послабили тіло зсередини настільки, що вилікуванню вже не піддавалось. І ось коли Ісламська Держава представляла собою зовсім хвору людину, прийшли іноземні сили і побачили перед собою державу, готову до руйнування і знищення її політичної системи — Держави Османського Халіфату того часу.
Якщо ми розглянемо внутрішні чинники, які послабили цю державу, то знайдемо їх багату кількість, а тому розглянемо лише найяскравіші із них. Ми розглянемо причини хвороби, що знайти їм правильні ліки до миті встановлення Другого Халіфату, якщо побажає Аллах Всемогутній.
Першим цвяхом у труну Халіфату стала відмова від принципу наради з мусульманами (шура) при обранні халіфа і перехід на принцип взяття верху у владі найбільш сильною і впливовою особою спочатку на свою користь, а потім — на користь своїх синів, осторонь від думки решти мусульман. Це період почався з миті приходу до влади Муавії ібн Абу Суфьяна, який використовував силу і хитрість, щоб добитися свого, коли відбувались події, відомі як тахкім між ним і Алі за право на владу. Потім він же підлив масла у вогонь, вирішивши призначити спадкоємцем на пост халіфа свого сина Язіда, не питаючи думки людей, що призвело до повстання ватажка ісламської молоді Хусейна ібн Алі (р.а.) і його смерті з подальшими погромами в Медині — під час відомої битви аль-Харра — і осадою Мекки, коли снаряди пущені з катапульт, падали на Каабу!
Другим цвяхом стало проголошення фактичної незалежності одного валія Ісламської Держави за іншим після послаблення влади столиці в Багдаді, коли адміністрація халіфів виявилась вже нездатною управляти величезною державою, що розкинулась від далеких земель на сході до таких же далеких земель на заході. Першим від влади столиці відколовся вілаят Андалусії, потім почали відколюватись один за одним решта вілаятів, поки Халіфат не став представляти собою розідрану на дрібні частини державу, кожна із яких виявилась легкою здобиччю для ворогів, які взялись пожирати вілаят за вілаятом.
Третім цвяхом виявилось мовчання вчених відносно того, що відбувається, окрім тих, кого помилував Аллах. Вони бачили, як влада султанів слабшає, як слабшає і дробиться держава мусульман, шматок за шматком, але не прагнули до об’єднання земель мусульман. Навпаки, багато хто із них плазував перед правителями і виписував їм будь-які фетви, які ті бажали, навіть якщо це грозило обернутись фітною для релігії мусульман, як, наприклад фітна про «створеність Корану», або фетви про дозволеність безправних арештів інших вчених, або просто абстрагування цілої низки вчених від політики і заняття ними виключно науками.
Четвертим цвяхом стала схильність правителів мусульман до розкішного життя в іграх і безтурботності, відсторонення від військових справ, від джихаду і від місії по поширенню Ісламу. Це призвело до того, що старші військові офіцери почали втручатись в політичні справи і брати участь в десятках державних переворотів, які призводили до скинення і вбивства халіфів і валіїв, що одразу ж призводило до послаблення обороноздатності Ісламської Держави з причини розгубленості громадян через те, що відбувається, тим більше, що ісламські воєначальники, закликані захищати Умму від зовнішніх ворогів, в такі моменти перерозподілу влади були зайняті привласненням собі матеріальних благ.
П’ятий цвях пов’язаний з першим. Коли ситуація в Халіфаті складалась таким чином, що правителя можна було обрати тільки із числа членів правлячої династії, і влада переходила від батька до сина, або до брата, або до племінника, і була відсутня політична еліта серед населення, яка б спричиняла вплив на правителів і закликала їх до звіту, зупиняючи їх при необхідності біля червоних ліній, що виправити їх, мусульмани повинні були вимушені піднімати повстання проти правителів зі застосуванням сили, і держава була вимушена займатись придушенням цих рухів, іноді успішно, іноді ні, але у будь-якому випадку армії мусульман у такі моменти були зайняті внутрішніми проблемами замість того, щоб займатись ворогами мусульман за межами кордонів Ісламської Держави.
Шостим цвяхом став ідейний застій, що уразив ісламських вчених після того, як були переведені філософські трактати грецького, перського та іншого походження. Вчені зайнялись глибоким ідейним обговоренням абсолютно непотрібних тем, досліджувати і розбирати які Шаріат їм не наказував, як і обговорювати їх навіть у своїх колах. Проте вчені зайнялись цим і почали звинувачувати у різних гріхах тих, чиї висновки в цих же питаннях відрізнялись. Вони звинувачували один одного у невігластві, відсутності або браку знань, бувало, виносили такфір і переставали вважати за мусульман.
Така обстановка, у свою чергу, призвела до небезпечному ідейному застою, що спонукав вчених зовсім зачинити двері іджтіхаду і користуватись тільки тими іджтіхадами, які вивели до цього. В результаті Умма почала деградувати із сторіччя у сторіччя усе більше, втративши здатність до розвитку і прогресу. Минув час, і західна цивілізація догнала ісламську цивілізацію у своєму розвитку, а мусульмани не знали, що їм протиставити і як відповісти на нові виклики.
Сьомим цвяхом стала вимога ісламських правителів до своїх громадян в обов’язковому порядку слідувати лише одному мазхабу, як це було у часи Айюбідів, які зобов’язали усіх слідувати мазхабу Імама Шафії, або Османів, які зобов’язали усіх слідувати мазхабу Імама Абу Ханіфи, що, звичайно ж, призвело до застою у розвитку усього ісламського фікху.
Восьмим цвяхом став дозвіл посольствам західних держав, апріорі ворожих до Ісламу, втручатись у справи Ісламської Держави і впливати на неї зсередини. Основна діяльність даних посольств полягала у шпигунстві за мусульманами і пошуку слабких місць у їх суспільстві з подальшим запровадженням агентурних організацій під різноманітними назвами. Причому на території Ісламської Держави цим займались посольства найрізноманітніших країн, втручаючись у громадське життя мусульман і виробляючи в них сумніви в Ісламі. Окрім того, вони активно займались пошуком мусульман, готових співпрацювати з ними і виконувати їх завдання, тобто працювати шпигунами і агентами в ролі п’ятої колони.
Дев’ятим цвяхом стала відправка молоді мусульман і слабким іманом і знанням фікху за кордон з метою вступу у західні ВНЗ, за час перебування в яких вони пропитувались різноманітною гидотою, і їх і без того слабкий іман слабшав. Повернувшись на батьківщину, вони починали пропагувати у себе вдома усе, що бачили на Заході, користуючись підтримкою навіть деяких правителів ісламського регіону, таких як валій Єгипту Мухаммад Алі і низка інших впливових чиновників при дворі османського султана.
Десятим цвяхом став успіх західних посольств і організацій після довгих десятиріч таємної діяльності по пропаганді націоналістичних ідей серед мусульман, особливо — серед молоді. В результаті кожна із націоналістичних груп почала займатись тільки своїм народом, не беручи до уваги решту ісламських народів. В мусульманах з’явився егоїзм, самолюбство, зневага до інших тільки за те, що вони по-іншому промовляють одні і ті ж слова, які насправді служать усього лише способом взаєморозуміння людей один з одним і не більше того!
Докотившись до такого відношення між собою, вони вирішили, що у них право «співпрацювати» з невірними для вбивства своїх же братів-мусульман в надії на те, що невірні дадуть їм бажане. Але як би не так! Ті, хто вважає брехнею слова Аллаха, звичайно ж, обмануть і таких же зверхньо мислячих простачків!
Внутрішніх причин, що призвели Халіфат до розпаду, звичайно ж, більше, аніж ми тут згадали, але, можливо, саме ці причини були найбільш значними і яскравими, через які Халіфат закінчив свій шлях. А те, що Халіфат проіснував, незважаючи ані на що 13 сторіч, у першу чергу говорить про силу ісламської акиди у серцях мусульман, про те, наскільки глибоко акида Ісламу увійшла в них. Насіння цієї акиди досі залишились в нас, іншаллах, правда, разом з тими спотвореннями Ісламу і неясностями, які посіяли вороги Ісламу і мусульман. Вороги вдень і вночі невпинно працюють над тим, щоб і далі спотворювати постать Ісламу і мусульманам, що ті є якимось аномальним явищем у цьому світі, що не має ані значущості, ані ваги, так, що якщо ми — мусульмани — завтра десь помремо, то ніхто із решти людей цього навіть не відчує і не сумуватиме! Сказав Всевишній:
إِنَّ الَّذِينَ كَفَرُوا يُنفِقُونَ أَمْوَالَهُمْ لِيَصُدُّوا عَن سَبِيلِ اللَّهِ ۚفَسَيُنفِقُونَهَاثُمَّ تَكُونُ عَلَيْهِمْ حَسْرَةً ثُمَّ يُغْلَبُونَ ۗوَالَّذِينَكَفَرُواإِلَىٰجَهَنَّمَيُحْشَرُونَ
«Воістину, невіруючі витрачають усе своє майно для того, щоб збити інших зі шляху Аллаха. Вони будуть витрачати його, а потім будуть жалкувати про це, а услід за тим вони будуть повержені. Невіруючі будуть зібрані у Пеклі» (8:36).
Ми як і раніше віримо у допомогу Аллаха і в силу акиди мусульман, здатних відновити Другий Праведний Халіфат, який, з дозволу Аллаха, стане рятівничим ковчегом для мусульман і навіть для усього людства від того приниження і зневаги, що проявляється до них з боку зловонного капіталізму.
Сказав Всевишній у Корані:
وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِن قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَىٰ لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّن بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا ۚيَعْبُدُونَنِيلَايُشْرِكُونَبِيشَيْئًا ۚوَمَنكَفَرَبَعْدَذَٰلِكَفَأُولَـٰئِكَهُمُالْفَاسِقُونَ
«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55).
І наостаннє наше дуа: Хвала Аллаху, Господу світів! О, Аллах! Скеруй долю цієї Умми на прямий шлях!
#أقيموا_الخلافة
#ReturnTheKhilafah
#YenidenHilafet
#خلافت_کو_قائم_کرو
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Азар Мухаммад — Вілаят Ірак
1 Раджаба 1442 р.х.
13.02.2021 р.
