Ключові поняття

25 — Влада бере свої витоки від ісламської общини (Умми) або найбільш сильної групи у ній. Тим не менш, вона проявляється і представляється в обличчі однієї людини із числа Умми, що називається аміром.

Коран був посланий Пророкові (С.А.В.) вроздріб , у міру походження подій. Коли посилався аят, Пророк (С.А.В.) відразу ж повідомляв його. Якщо це був наказ, він і мусульмани відразу ж застосовували його, а якщо цей аят означав заборону, то їх відповіддю на нього було неодмінне відкидання забороненого. Мусульмани в самий короткий термін не зневажаючи й не відкладаючи, застосовували послані закони, тому що негайне впровадження й застосування посланого рішення, яким би воно не було є фардом. Це тривало доти , поки Аллах не завершив релігію і послав аят:

Іслам у значні мірі спонукає слухатись та підкорятись голові держави, що, згідно Шаріату, є обов’язком кожного індивіда (фард айн) у суспільстві, будь то мусульманина або зіммія. Підкорення голові держави вважається підкоренням Посланцю Аллаха ﷺ, а потім — підкоренням самому Аллаху, АззваДжаль. Посланець ﷺ сказав:

Сьогодні в свідомості більшості мусульман панує переконання, суть якого полягає в тому, що Іслам гнучкий і застосовується до різних соціальних,економічних, політичних положень у всі часи і в будь-якому місці. Також поширюється думка, що Іслам у своїх законах - змінюється для відповідності вимогам сучасного положення, і відповідності якій-небудь іншій новій вимозі, що походить від людей, із часом.

З тих пір, як Халіфат був зруйнований, положення мусульман почало погіршуватися. Після того, як вони були єдиною уммою схожою на одне тіло, якщо орган якого захворів, то біль поширюється по всьому тілу, переходячи в безсоння й лихоманку, і були одностайними, і всі разом боролися проти спільного ворога, вони стали розділеними, і коли куфар нападал на деякі частини умми (яка повинна бути єдиним організмом), решта частини з'явилися бездіяльних свідками, що проблема не стосується їх.

Політика Заходу, і зокрема Америки в боротьбі проти Ісламу, проводиться в трьох напрямках:

1. Постійне ведення ідеологічної та просвітницької війни.
2. Репресії відносно носіїв заклику і видання законів, направлених на їх викорінювання.
3. Взаємодія з Ісламом з тією метою, щоб обманювати умму й вводити її в оману, використовуючи в цьому деяких учених-містифікаторів, і деяких людей із числа синів умми, які обмануті західною освітою та осліплені силою і цивілізацією Заходу. Ці люди спотворюють Іслам і підносять західні думки й поняття так, начебто вони є ісламськими. Найкращим засобом для цього служать учені, які дозволяють використовувати себе як знаряддя для здійснення інтересів невірного- імперіаліста, який у свою чергу прагне яскраво проявляти й популяризувати їх, щоб полегшувати й прискорювати процес укріплення західних понять.

Найбільш небезпечним у цій політиці (у кампанії спрямованій проти Ісламу) є те, що її реалізовують учені або ісламські рухи.

Тому сьогодні з числа найважливіших справ ісламського заклику, спрямованих на зміцнення ісламської політичної діяльності, а також швидке знищення панування невірного імперіаліста і його  прислужників, щоб вселити в умму довіру до Ісламу і спонукати умму до того, щоб вона взяла під свою опіку носіїв ісламського заклику - є знищення  вимислів невір'я шляхом роз'яснення, наявного в них умисного обману і роз'яснення того, що ті, хто закликає до них, – служать Заходу.

Насправді , невірні правителі й правителі-грішники: президенти, королі і прем'єр-міністри - втратили всіляку довіру в очах умми. Умма переконалася в їхніх зрадництвах, у брехливості їх повідомлень і закликів. Умма також втратила довіру до, так званих, "вченим правителів". Стало гранично зрозумілим, що вони є знаряддям для обману умми і прикрашання потворності правителів, виносячи потрібні їм фетви в служіння цим правителям та їх господарям.

Обов'язковим є те, аби усілякий слід західної ідеї в уммі був знищений, навіть якщо цей слід з'явився через тих, кого називають вченими, проповідниками або ісламськими рухами. Цього можна домогтися лише шляхом аналізу і розгляду кожної думки і кожного методу на основі Корану і Сунни, і цим самим зло відокремиться від добра, і умма не потраплятиме в пастку шайтана через свою довіру прислужникам, що носять учені звання.

Перед тим, як перейти до теми, трохи поговоримо про вчених, які повинні бути спадкоємцями пророків, протистоячи за допомогою істини проти брехні, називаючи істину - істиною, і брехню - брехнею, і виявляючи в цьому терпіння. Вони не повинні замінювати або підміняти істину, незважаючи на те, що їм загрожують втратою матеріальних благ або смертю. Вони не повинні дозволяти те, що заборонив Аллах і забороняти те, що Він дозволив. Таким от ученим цілують їхні чола й руки, їм допомагають у їхній справі, у них запитують фетви, їх слухають і ставлять запитання. Їм не заперечують, бо вони старші, і до того ж для заперечення їм є, відповідні ісламської культури, правила.

Але якщо вчений належить до тих, хто виносить фетву, що дозволяє гріх; якщо він відноситься до тих, хто говорить, що демократія не суперечить Ісламу, і призиває до неї; якщо він відноситься до тих, хто говорить про свободу віросповідання й право відступництва; якщо він відноситься до тих, хто дозволяє лихварство і шлюб між мусульманкою та християнином або іудеєм, або говорить про розвиток шаріату й зміну його законів згідно з інтересами, або для їхньої відповідності сучасності, то все це не має ніяких доказів у шаріаті. Такі вчені, які говорять це або частину з цього, нічого не успадкували від пророків, навіть якщо вони і володіють знанням, мають свідоцтва, займають пости муфтіїв або керівні посади в ісламських рухах. Ці люди спотворюють Іслам і вводять мусульман в оману, і тому їх слід викривати. Їх погляди і думки суперечать змісту доктрини і суперечать категоричним законами шаріату. Їх погляди не мають право на повагу. Тим не менш, ми не вважаємо їх невірними, оскільки вважаємо, що вони не вірують в те, про що говорять.

Такі вчені є прислужниками. Прислужником є не лише той, хто приховано погоджується зі своїм господарем замість чогось із скороминущих мирських благ. Прислужник, з вищезгаданих учених, - це той, хто призиває до ідей невір'я і спотворює закони Ісламу, щоб вони були у відповідності із західними думками й поняттями. Він виносить фетву відповідно видаваним ООН законам у сфері свобод і прав людини, або в сфері фінансових і економічних порядків і відносин, або в сфері міжнародних відносин: торговельних, політичних, культурних і військових. Ідейна залежність - це прислужництво господарям ідеї та її власникам. Це є гріхом і низькістю. Виправдання, які вони наводять - це слабкість умми та могутність Америки і Заходу, а також те, що світ став одним маленьким селищем і ним повинні керувати одні закони, хочемо ми цього чи ні. Ці виправдання є абсолютно неприйнятними. Такі виправдання може наводити лише розбита наслідком поразок людина, яка не слідує за Пророком (благословення й мир Аллаха йому) і який не пізнав суть знань з Корану. Він ніби відрікся від Сунни Пророка (благословення й мир Аллаха йому) і навіть ненавидить її, залишивши і відкинувши Коран.

Основи, спираючись на які вони намагаються спотворити релігію, такі: оновлення релігії, гнучкість шаріату, цілі шаріату, розвиток шаріату, розуміння дійсності, розуміння необхідності та інтересів, розуміння порівнянь, розуміння пріоритетів та ісламізування знань і наук.

Згідно цим основам (виправданням), які вони вважають доказами, вони виносять незліченну безліч фетв і думок, що суперечать шаріатським текстам.

Сьогодні ми розглянемо одну з цих думок, якими вони обманені, або ж намагаються за допомогою них ввести в оману умму - на догоду невірному імперіалістові. Цією думкою є демократія. Наш розгляд не буде докладним у роз'ясненні реальної дійсності демократії, і закону Ісламу по відношенню до неї. Демократія є невір'ям, і це - безперечний факт. Ті, хто пропагують демократію з числа так званих учених, розуміють це. Ми розглянемо їх способи виправдання і містифікації для того, щоб роз'яснити сторони обману, брехні і спотворень. Носії західних думок, а також ті, хто знаходиться під їх впливом і ті, хто пропагує їх, не можуть підносити їх у відкритій і сміливій формі, а тому вдаються до хитрощів і чинять обман по відношенню до цієї справи. Коли вони закликають до демократії, загальним свободам, або до так званих на Заході прав людини, і тому подібному, вони не дають правильні визначення тому, до чого закликають, тому що в іншому випадку це буде оголювати ці думки, викривати й спростовувати їх. Вони не приводять на користь своїм думкам шаріатські докази, оскільки таких просто не існує. Інколи вони беруть частину тексту або спотворено коментують тексти, для того, щоб вони відповідали тому, чого вони бажають, зображуючи невір'я Ісламом. У підсумку вони виходять з тим, що називається ісламізацією невір'я або наданням невір'ю ісламського характеру. Це те, що зробили деякі з них. Але, боячись свого викриття, і намагаючись випередити справи, вони стали пропагувати так звану ісламізацію знань або надання знанням та науці ісламського характеру.

Демократія означає, що народ сам керує собою, і ніхто інший крім нього. Ним не править Аллах, релігійні люди, теократія, не править ним одна особа або клас, і не диктатура. Ідея правління народу самим собою у своїй основі відкидає ту ідею, що правителем і законодавцем є Аллах, і що права та обов'язки визначаються Всевишнім Аллахом. Ця ідея відкидає рабство людини перед Творцем. Це право вона надає самій людині. В демократії людина сама видає для себе закони, і сама виконує їх над собою згідно тому методу, який вбачає вірним. Внаслідок того, що людина живе в суспільстві, і з'явилася та ідея, що законодавство відбувається шляхом більшості народу, і що народ сам вибирає свого правителя, аби той виконував закони, встановлені людьми, і цей народ сам усуває свого правителя. Правитель у них є найманим працівником народу. Так народ сам править собою і здійснює свою волю. Ні з чиєї сторони, і зокрема зі сторони Аллаха, на нього не покладаються ніякі закони. Верховенство належить народу. Народ завдяки своєму вибору правителя, щоб той правил над ними тими законами, з якими вони згодні, і згодні з їх застосуванням з боку цього правителя - є джерелом влади. Внаслідок цієї теорії людина володіє роллю, має волю в управлінні справами свого життя, зберігає себе від посягання, і посягання на свої свободи.

Коротенько це і є реальна дійсність демократії. Закон Ісламу щодо цієї реальної дійсності ясно і відкрито говорить про те, що вона є невір'ям (куфр). Серед мусульман немає ніякої розбіжності про те, що право видання законів належить лише Аллаху. Лише Аллах визначає дозволене і заборонене. Він - джерело прав. Він визначає для людини його права, обов'язки та повноваження.

Але, не дивлячись на те, що невіра демократії є очевидною і безперечною справою, в якій немає місця для розбіжності, все ж таки є такі люди, які порушують шаріат, нехтують людьми, виляють і вивертаються, щоб виправдовувати слова про законність демократії з точки зору шаріату. Один з таких людей говорить: "Той, хто уважно простежить за історією ісламської умми та ісламським рухом в цьому столітті, ясно зрозуміє, що у ісламської ідеї, ісламського руху та ісламського пробудження розкриваються квіти, зростають насіння, поглиблюються коріння і розпускаються гілки - лише в атмосфері свободи і умовах демократії. І навпаки їх мова замовкала, затаювалося їх дихання, і їх квіти не розкривалися в атмосфері насильства, пригноблення і  свавілля, яка зломила волю народів, що міцно тримаються за Іслам, вогнем і мечем нав'язала їй свій світський спосіб життя, соціалізм і комунізм, прихованими катуваннями і прилюдними стратами за допомогою пекельних засобів, які терзають тіло, виливають кров, роздрібнюють кістки і знищують людину... Тому я не уявляю, щоб позиція ісламського руху була інша, крім як разом зі свободою і політичної демократією ". Такі от зухвалі описи й полум'яні слова спрямовані на те, щоб у людини, що читає їх, “закипала кров”, і він говорив: та ми повинні підтримувати демократію, і ми можемо бути лише з нею. Ці слова належать доктору Йусуфу Аль-Кардаві, які написані ним у своїй книзі "Пріоритети ісламського руху".

Хіба так проходит ідейне вивчення або шаріатських розуміння? Де справжні факти в роз'ясненні дійсності демократії, в розумінні цього доктора і вчених?

Ісламська Умма бажає звільнення від усього, що було сказано. Але це звільнення вона може отримати тільки завдяки Ісламу, а не демократії, оскільки саме демократія принесла все це. Вона принесла це, коли визначила законодавство для народу, який у результаті видав для себе системи і закони, які гублять все на світі.

Так чому ж ця людина, що закликає до демократії, прикидається, ніби не знає її єства, її дійсності, і прикрашає її в такій формі, і до такої міри показує огидним її відсутність.

Хіба читач не бачить, що всі ці описи не є доказами, придатними для того, щоб узаконити демократію, а, крім того, є категоричний доказ на те, що вона є невір'ям. І хіба він не бачить, що ці описи - не більше ніж виправдання для позиції, яку він займає, і що в них є безліч оман?

Якщо справа йде так, як її охарактеризувала ця людина, то її позиція не представляється іншою, ніж як разом з Ісламом, разом зі зміною існуючих положень і утворенням ісламської держави Халіфат, яка втілюватиме в життя ісламський шаріат. Хіба це не слова Всевишнього Аллага:

(ومن أعرض عن ذكري فإن له معيشة ضنكا )


“А хто відвернеться від Мого нагадування, в того, воістину, буде тісне життя!” [20:124]

Отже, цей вчений зобов'язаний вимагати Іслам, вимагати ісламське правління і право мусульман в заклику до Ісламу. Цей учений повинен спонукати умму до діяльності по скиданню невірних режимів, невірних законів і невірної політики. Він повинен закликати і діяти для того, щоб визначити Коран і Сунну джерелом законодавства, а не для того, щоб народ був джерелом законодавства.

Чому ж цей учений ігнорує те, що демократія дозволяє атеїстові закликати до атеїзму, світській особі заявляти, що Мухаммад (благословення і світ Аллаха йому) – не є пророком, і що Коран – це людський твір... і інші заклики невір'я.

Ще недавно деякі учені сфальсифікували факти, винесли фетви і видали книги, які закликають до соціалізму, прикидаючись незнаючими – що це є куфром і, стверджуючи, що це є справедливістю і рівністю.Чому ж агітатори демократії не витягують уроки з того, що стався з тими людьми, які передували їм і стверджували про знання, ввівши безліч людей в оману за допомогою того, що вони назвали “соціалізмом Ісламу?” Так Іслам розвивається в тій атмосфері, де відсутнє насильство, і його розвиток зупиняється в умовах несправедливості і катувань. Це дає тобі право вимагати того, щоб насильство, несправедливість і катування були ліквідовані. Це також дає тобі й уммі силу для проведення діяльності по утворенню Ісламу як заміни, тому що саме Іслам - забезпечує мир, спокій, справедливість і процвітання. Насильство й несправедливість осягають носіїв заклику, тому що вони прагнуть Ісламу - як культурну й політичну заміну демократичним капіталістичним системам, а нинішні правителі є стражами й хоронителями культури Заходу, тому що Захід оберігає їх доти , поки вони оберігають його культуру, його інтереси й вплив.

Та атмосфера, яку надає Іслам - краще, чим та, яку надає демократія. Так чому ж ти не задовольниш свій нестаток і нестаток свого руху в Ісламі?
Невірні, що й слугують Західному режиму правління - ворожі до Ісламу. Вони хочуть знищити Іслам, незважаючи на те, що є демократичними. Це - закон боротьби між вірою (іманом) і невір'ям (куфром). Носіям заклику до Ісламу ніколи не буде дана свобода в їхньому заклику, як би вони не заспокоювали невірних,і скільки б вони не робили поступків у своїй релігії, і як би міцно вони не трималися за думки й поняття невірних. Всевишній Аллах говорить:

(ولن ترضى عنك اليهود ولا النصارى حتى تتبع ملتهم )

"І ніколи не будуть задоволені тобою ні іудеї, ні християни, поки ти не підеш за них ученням". [2:120]

Невірний, який панує над країнами, не дозволяє поширювати заклик до Ісламу, навіть якщо він робить вигляд, що дозволяє це або робить вигляд, що проявляє терпимість. Він дозволяє це тільки тем носіям заклику, які є знаряддям у його руках для служіння йому, оскільки невірні постійно стараються для того, щоб відвернути людей від шляху Аллаха. Всевишній Аллах говорить:

(إن الذين كفروا ينفقون أموالهم ليصدوا عن سبيل الله )

"Воістину, ті, які не вірували, витрачають своє майно, щоб відвернути від шляху Аллаха". [8:36]

Вони не шкодують сил для здійснення своєї злості й ненависті стосовно мусульманам. Аллах сказав:

(إن يظهروا عليكم لا يرقبوا فيكم إلا ولا ذمة )

"Коли вони, якщо візьмуть гору над вами, не дотримують для вас ні клятв, ні договорів?" [9:8]

Інший раз ті, хто виправдовують прийняття демократії, говорять: "Ми не призиваємо до демократії заради значень невір'я, наявних у ній. Але ми вимагаємо вільну атмосферу, усунення насильства, утиску й катування, щоб мати можливість призивати до Ісламу, оскільки саме в такій атмосфері Іслам може розвиватися, покриватися листами й квітнути."

Ми говоримо такій людині: “Раз так, то вимагай того, чого бажаєш, і не вимагай іншого, що протилежно твоїй доктрині. І говори те, що маєш на увазі. Коли тебе запитують про щось, не говори: я не мав на увазі це, а мав на увазі інше. Ти закликаєш до демократії і пропагуєш її, а демократія – це невір'я. Якщо ти не маєш на увазі невір'я, то не вимагай демократії, оскільки вона нерозривна від невір'я”.

Вищезазначений доктор розуміє всю небезпеку, наявну в його заклику, і знає позицію мусульман по відношенню до цієї небезпеки. Тому він намагається скоротити заперечення в його адресу, і оспорити спростування до його появи. Він говорить: “Проте деякі ісламісти продовжують остерігатися демократії, і навіть побоюються самого слова “демократія”.

Питання не лише в деяких мусульманах і не в тому, що вони продовжують остерігатися. Незабаром вони залишать обережність.

Питання в тому, що кожен свідомий мусульманин “штовхає ногою” демократію, а не просто остерігається її, оскільки вона є невір'ям.

Незабаром, якщо на те буде воля Аллаха, в уммі не залишиться і сліду від заклику до невір'я, будь то до демократії або до чогось іншого.

Викликаючи інтерес до демократії, цей доктор говорить: “Іслам – це не демократія. І демократія – це не Іслам. ... Але засоби і гарантії, які досягнуті демократією, найбільш близькі до реалізації політичних основ і принципів, які принесені Ісламом для заборони правителів. Цими основами і принципами є шуро (рада) і повчання, амр бі-ль-ма'руф ва нахий ані-ль-мункар (наказувати добро і забороняти зло), непокора, коли наказують до здійснення непокірності Аллаху, протистояння явному невір'ю (куфру) і зміна мункара (харама) силоміць за наявності здатності. Тут і виявляється сила парламентської влади, здатної позбавити довіри будь-який уряд, який порушує конституцію, а також виявляється сила вільної преси, вільного мінбара, опозиційних сил і народного голосу”.

Доктор! Іслам є досконалим, а не недостатнім, щоб ми доповнювали його гарантіями, які встановила демократія. В Ісламі є краще і сильніше, ніж голос народу, позбавлення довіри, сила преси, контроль, вимога звіту і так далі. Якщо мусульмани проявили нераденіє, то це їх недолік, а не недолік Ісламу. Вирішення ж їх недоліку знаходиться в Ісламі, а не в демократії. Іслам видав метод виконання своїх законів так само, як  видав самі закони.

Оскільки тут ми говоримо про мусульманський, в своїй більшості, народ, який задоволений Аллахом як Господом, Ісламом як релігією і Мухаммадом як Пророком і Посланцем. Не можна уявити, що цей народ допустить законодавство, що перечить категоричним положенням Ісламу і його ясним основам”.

Чому ж залякування? ("опасатися залякувань з боку деяких людей”) Питання не в побоюванні. Питання в тому, що це – шаріатськая позиція, позиція ідеологічна.Те, що він називає словом “тим” – це вся демократія, її основа і її мета. Все це протилежно до слів: “Немає божества окрім Аллаха і Мухаммад Його Посланець”. Ті, кого він називає: “деякими людьми” – це вся ісламська умма за винятком тих, у кого зіпсований їх розум і розуміння своєї релігії. До чого ж тоді ця зневага і порушення основи релігії?

Він намагається виправдати свій заклик до невір'я словами: “Оскільки тут ми говоримо про мусульманський в своїй більшості народ...". Невже якщо народ, в своїй більшості або повністю, буде мусульманським, ми станемо визначати його джерелом законодавства замість законодавства Аллаха?!

Яка ж цінність того, що народ є мусульманським, якщо вчені спотворюють релігію і навчають народ тому, як слід допускати невір'я, забороняють дозволене і дозволяють заборонене? Ось, наприклад група учених детально викладає фетви правителеві згідно з його вимогою, і говорить про дозволеність виконання дії, навіть якщо в неї є гріх. Група вчених виносить фетву, яка говорить про дозволенність прохання допомоги Саудівською Аравією у Америки в боротьбі проти Іраку, а інша група говорить про забороненість цього. Що ж буде робити мусульманський народ? Що він буде робити у відношенні законодавств щодо торгових, політичних та економічних, а також міжнародних відносин? Ось вони “видатні і прикрашені” вчені, виносять народові фетви про дозволеність лихварства, лотереї, відступництва від Ісламу, використання свобод згідно із західною культурою, розділенням єдності мусульман на маленькі держави, заперечення Халіфату, припинення шаріатських покарань, визнання єврейської держави і так далі.

“Це було забороненим, але закони міняються із зміною часу і місця. Це було забороненим, але шаріат є гнучким і розвивається. Це заборонене, але інтерес вимагає його дозволу. Це обов'язок, але інтерес вимагає зневаги ним. Це заборонене, але порівняння (мувазанат) вимагають його дозволу”. Ти доктор, говориш, що якщо шаріатськие тексти не є категоричними в своєму джерелі і вказівці, то їх значення змінюються і розвиваються згідно з часом і інтересом. Що ж у такому разі нам робити з наступним текстом, який не є категоричним в своєму джерелі: “Той, хто поміняв свою релігію, вбийте його”. Хіба ми станемо змінювати його значення, щоб воно прийшло у відповідність з теперішнім часом, який вважає, що вбивство віровідступника, – є посяганням на свободу переконання?

На зустрічі з журналістами газети “аш-Шарк'у-ль-Аусат” 5, 6, 7 і 9-го лютого 1990-го року доктор аль-Кардаві відкрито сказав: “Демократія – це сучасне вираження того, що ми називаємо мовою фікха і ісламської освіти – шуро (рада)...”, і далі він сказав: “Хто говорить: демократія – це невір'я, той не зрозумів Іслам і не зрозумів демократію”. Добре, але хіба не ти написав в своїй книзі, що демократія означає надання народові права законодавства. У такому разі як може той, хто говорить, що демократія – це невір'я, бути людиною, що не зрозуміла її?

Просимо Аллаха, щоб Він направив нас до самого правильного, зробив наші серця завжди відкритими для Ісламу, і зміцнив нас на світлому шляху. Просимо Аллаха, щоб Він дарував нам та ісламській уммі Свою велику перемогу, допоміг нам здійснити правління ісламським шаріатом і виконувати релігію, щоб люди прозріли і з їхніх сердець зник відчай.

1) Спостерігається, що народ повністю відділений від держави й правителів, і зв'язок між масами людей і правителями є зв'язком двох різних груп, а не зв'язком населення й держави, не говорячи вже про те, що цей зв'язок крім своєї сутності, що представляється відношенням між двома різними групами є зв'язком, де є присутнім ненависть і протиріччя без якого-небудь зближення, навіть у майбутньому. Це й послабляє народ, а також і державу, тому що населення без наявності правителя буває слабким у будові, а держава без наявності населення, яка стоїть одна поруч з іншою - буває слабкою в існуванні, яку можна зруйнувати з невеликими зусиллями, і яка приречена звертатися по допомогу до ворогів народу.