Викликає подив, коли чуєш слова: «Ми є ісламськими кандидатами у президенти», а іще більш дивними за це є заяви: «Ми є тими, хто запровадить ісламський шаріат», тому що якщо розкрити їх передвиборчі програми, то знайти значні розходження від решти програм інших кандидатів практично неможливо. Будь-який з кандидатів, наприклад, не здатний заявити, що він виступає проти другої статті Конституції, яка проголошує, що принципи Шаріату є основним джерелом законодавства, але не єдиним, поруч із ним існують і інші світські джерела! Хіба втілення Ісламу у життя над Уммою означає, що «принципи» Шаріату стають «головним» джерелом законодавства, без того, щоб залишатися єдиним джерелом? Як може чоловік називати себе ісламським кандидатом у президенти, і у той же час відкрито під час теледебатів заявляти, що він проти покарання щодо віровідступництва? Інший так само відкрито заявляє про те, що він проти та не згодний з поверненням ісламського способу правління – Халіфату, обумовлюючи це тим, що Іслам «не наказав нам дотримуватися певного визначення щодо системи правління». Інший же, який вважає себе «єдиним кандидатом, який представляє Іслам», каже про свій намір зберегти мирну угоду поміж Єгиптом та «Ізраїлем», зокрема, він вважає, що це є «необхідністю для Єгипту»!