Есіхіро Френсіс Фукуяма народився 27 листопада 1952 року в районі Гайд-парк міста Чикаго, США, в родині японського походження, і виріс в консервативному оточенні.
Фукуяма належав до неоконсервативному табору на апогеї його могутності. Він був одним із підписантів листа, адресованого бувшому тоді президентом США Джорджу Бушу-молодшому після подій 11 вересня 2001 року, з проханням скинути режим президента Іраку Саддама Хусейна.
В 1989 році в журналі «The National Interest» була опублікована стаття Френсіса Фукуями під заголовком «Кінець історії?», яка ознаменувала сучасні політичні теорії. В цій статті він написав: «Історія пригноблення і тоталітарних режимів остаточно пішла у минуле з завершенням «Холодної війни» і руйнуванням Берлінської стіни, їй на зміну прийшли лібералізм і цінності західної демократії». З 2004 року Фукуяма змінив свої позиції і став критикувати вторгнення США в Ірак і неоконсерваторів, об’явивши про своє повне відокремлення від них.
В 2006 році Фукуяма написав книгу під назвою «Америка на роздоріжжі: демократія, влада і неоконсервативна спадщина». В ній Фукуяма говорив про проблему політичного занепаду, коли держава і її інститути не можуть адаптуватись до нових ситуацій. Згідно його думці, «американська демократична машина серйозно постраждала, а ріст міці політичних грошей, зростаючий вплив лоббі і перебільшена роль пропаганди в ЗМІ є одними із чинників, які спотворили американську демократичну систему». В своїй статті Фукуяма піддав різкій критиці зростаючий вплив груп інтересів (лоббі), що, за його словами, перетворило федеративну державу США в державу без мускулів перед лицем уразивших його хвороб.
Це введення було необхідне для визначення позиції письменника, щоб ніхто не думав, що він входить в число лівих американських сил чи ворогів Америки. Швидше, цей чоловік є одним із провідних американських мислителів, про що свідчить колишня популярність його книги «Кінець історії і остання людина».
Тепер Фукуяма написав нову статтю під заголовком «Кінець історії», яка зачепила декілька питань:
1 — Америка буде залишатись великою державою іще довго, але її вплив залежить не від зовнішньої політики, а від того, чи зможе вона розібратись з внутрішніми проблемами.
2 — Апогей американської гегемонії тривав менше 20 років — від падіння Берлінської стіни у 1989 році до фінансової кризи 2007–2009 років.
3 — Ступінь однополярності в той період була небаченою в історії, а тепер світ повертається до своєму звичному стану багатополярності: Китай, Росія, Індія, Європа та інші центри набирають силу порівняно з Америкою.
4 — Куди більш серйозна проблема для глобального положення Америки — внутрішня: американське суспільство глибоко розколото і не може знайти спільну мову по жодному питанню.
5 — Ці конфлікти зачепили усі сторони життя.
6 — Сьогодні майже половина республіканців вважає демократів великою загрозою для американського образу життя, аніж Росію.
7 — Тайвань у випадку китайського нападу стане для американської зовнішньої політики випробуванням посерйозніше Афганістану. Чи готові США пожертвувати своїми синами і доньками в ім’я незалежності цього острова? Чи наважаться США на військовий конфлікт з Росією, якщо та вторгнеться в Україну? Це серйозні питання, на які немає простих відповідей.
8 — Поляризація вже завдала серйозного збитку впливу Америки на світовій арені, не говорячи вже по збиток, який можуть завдати майбутні випробування, такі як Тайвань, Україна і т.д.
9 — Головною політичною поразкою адміністрації Джо Байдена за сім місяців при владі стала нездатність передбачити стрімкий крах в Афганістані.
10 — Байден вирішив, що ухід із Афганістану дозволить у майбутньому переключити увагу на рішення більш серйозних проблем з боку Росії і Китаю. Сподіваюсь, він відноситься до ньому всерйоз. Бараку Обамі розворот в сторону Азії так і не вдався, тому що Америка зосередила зусилля на боротьбі з повстанцями на Близькому Сході.
11 — США ледве повернуть собі колишній статус гегемона, і вони не повинні до нього прагнути. На що вони можуть сподіватись, так це на підтримання разом з країнами-однодумцями світового порядку, що сприяє демократичним цінностям.
Ці пункти — найбільш важливі і небезпечні (на думку автора). Він чудово розуміє, в якому положенні опинилось американське суспільство. Кожен пункт вимагає окремого дослідження і розгляду, особливо питання внутрішньої поляризації та її впливу на згуртованість суспільства всередині країни, а також впливу на порочність згуртованості зовнішньої політики на тлі неоднорідного суспільства, яке піддається випробуванням з дуже великим ризиком, таким як загрози Китаю Тайваню і Росії Україні.
Ця стаття, а також інші статті і книги, в яких говорилось про початок занепаду Америки, не мають на увазі її саморуйнування чи ідею самознищення. Їх треба читати уважно, щоб не подумати, що з Америкою покінчено. Вона усе іще перша країна у світі, і різниця між нею і тими, хто відстає від неї, дуже велика. Видавати бажане за дійсне — це не політичний підхід. Реальність треба уважно вивчати і знати, що подібні статті західних мислителів говорять про основні захворювання і дилеми, які так само не варто недооцінювати. Якщо їх не виправити і не вирішити, то наслідки можуть сильно відбитись на внутрішній і зовнішній політиці.
Ідеологічна держава з глобальними прагненнями, що володіє рішучістю, волею і здібностями, може бути зруйновано через внутрішні і зовнішні проблеми, як це траплялось з іншими державами. Сьогодні Америка обговорює вплив потужного підйому і глобальних погроз на внутрішню роз’єднаність, наслідком чого стала невдача в питанні зміни влади на нещодавніх виборах. І цю поразку часто порівнюють з тим, що відбувається бананових республіках.
Іслам побудував свою державу на ісламській акиді. В першій статті Проекту Конституції, підготовленої Хізб ут-Тахрір, пишеться: «Ісламська доктрина (акида) є основою держави. Ніщо не може існувати в державній структурі, формі правління, підзвітному органі або в будь-якій іншій сфері державної діяльності, не ґрунтуючись на ісламській акиді у якості джерела. Ісламська акида також є основою Конституції і законів Шаріату, так що неприпустимо наявність в них того, що не виходить із ісламської акиди».
Газета «Ар-Рая»
Хасан Хамдан
22 Сафара 1443 р.х.
29.09.2021р.
