Термін «Ахл-юс-Сунна валь-Джамаа» 13 ч.

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Виникнення джабарітів (джахмітів):

У протилежність появі групи кадарітів з’явилась група джабарітів. Засновником цього вчення став Джахм ібн Сафван, що послугувало причиною придання його послідовникам назви «джахміти». Згідно його вченню, людина не має свободи волі і приречена на скоєння тих або інших вчинків, які Аллах їй предопределив. За ствердженнями джахмітів, Всевишній Аллах створює дії людей подібно тому, як створює неживі творіння, як гори та моря, а отож, людина — ніби пір'я на повітрі. На додаток до свого ствердження про вимушеність людини, джахміти відкинули атрибути Аллаха, цілком і повністю . Вони заявили, що Всевишній Аллах не може володіти якими-небудь атрибутами, окрім Свого існування. За їх словами, згадані божественній якості, такі як Чуючий та Бачачий, ведуть до уподібнення Боготворінням, а це недопустимо у відношенні Всевишнього Аллаха, і тому варто інтерпретувати їх по-іншому. Також вони вважали Коран створеним. Говорячи стисло, їх концепція вимушеності людини привела своїх послідовників до бездіяльності, відчуженості і застою, виправдовуючись тим, що усе вже і так предопределено. У питаннях же божественних атрибутів їх розуміння стало причиною їх абсолютного заперечення чудових імен Всевишнього Аллаха. Джабаріти проявили свою активність у Термезі, а у Хорасані їх лідер Джахм ібн Сафван взяв участь у повстанні проти омейядського халіфа, був захоплений у полон та страчений у 745 році .

Виникнення мутазилітів та розчинення кадарітів та джабарітів серед мутазилітів та послідовників інших шкіл

Згодом джабаріти та кадаріти розчинились в інших догматичних школах. Деякі мислителі мутазілітської школи зійшлись з кадарітами у питанні здатності людини самостійно створювати свої дії без усілякого втручання з боку Всевишнього Аллаха. Мутазіліті відкидали те, що речі існують по предопределінню та рішенню Аллаха. Інша частина мислителів мутазілітської школи зійшлась з джахмітами у питаннях заперечення атрибутів Всевишнього Аллаха та створенні Корану . Тим не менш, мутазиліти не погодились з тим, щоб їх називали кадарітами або джабарітами.

Більша частина цих подій відбулась у часи Хасана аль-Басрі, нехай змилується над ним Аллах. Якійсь Васіль ібн Ата та Амр ібн Убейд були у складі освітянських гуртків Хасана аль-Басрі. Проте з причини провокування ними суперечки навколо рішення відносно виконавця тяжкого гріха ці два учні пішли з освітянського гуртка. На думку цих двох людей , виконавець тяжких гріхів абсолютно не може буті ані віруючим, ані невіруючим, навпаки, він знаходиться між цими двома положеннями. З цієї причини послідовників Васіля ібн Ати назвали мутазілітами, що у перекладі з арабської мови означає «ті, що обособились , відокремились». Проте професор Ахмад Амін, автор книги «Фаджруль-Іслам», вважає, що послідовники Васіля ібн Ати отримали таку назву «мутазіліті» (ті, що обособились , відокремились) не через те, що вони віддалились від Хасана аль-Басрі, а навпаки, через те, що вони виступили проти усіх думок , що з’явились на той період часу. Так, у питанні виконувача тяжких гріхів мутазиліти виступили проти думки мурджиїтів, які, незважаючи на що-небудь, вважали його (виконавця тяжких гріхів) віруючим , а також проти думки джабарітів , які вважали його (виконавця тяжких гріхів) невіруючим та дозволяли його кров та майно. Відомий вчений того часу Хасан аль-Басрі говорив, що виконавець тяжких гріхів є лицеміром, а Васіль ібн Ата не погодився з цією думкою і заявив, що виконавець тяжких гріхів знаходиться між двома положеннями — ані віруючий, ані невіруючий. Ісламський історик Абдул Кадір аль-Багдаді у своїй книзі «Аль-Фаркъубайна аль-Фіракъ» («Відмінності між групами») пише: «Коли Хасан аль-Басри вигнав Васіля ібн Ату зі свого уроку, останній віддалився, присівши біля однієї колони мечеті аль-Бусра. Потім до нього підсів його приятель Амр ібн Убейд. І тоді люди сказали, що ці двоє відокремились від єдиного слова общини (Умми). У подальшому їх послідовників почали називати мутазилітами, що у перекладі з арабської мови означає «ті, що обособились або відокремились».

Найбільш важливими принципами мутазілітів стали:

1 — Проміжний стан (аль-манзілабейна аль-манзілатейн).

2 — Своєрідне уявлення про божественне предопредеління , що Аллах не створює вчинки людей і не вимушує останніх робити їх, що люди мають абсолютну свободу вибору та дій, за що отримують винагороду та покарання.

3 — Абсолютна справедливість Всевишнього Аллаха, яка передбачає здатність Аллаха творити тільки добро і недопустимість порушення Аллахом встановленого порядку речей.

4 — Своєрідне уявлення про єдинобожжя , яке передбачає заперечення реальності та вічності таких божественних якостей , як знання, здатність, життя, слух, зір, окрім одного — існування. На думку мутазилітів, Аллах — Знаючий, Живий, Чуючий та Бачачий по своїй суті, а не завдяки долученим до Його божественної сутності якостям, тому що ствердження про наявність вічних якостей, окрім Нього, передбачає існування багатої кількістї вічних сутностей , а це — вже многобожжя . Внаслідок такого розуміння вони взялись по-своєму інтерпретувати аяти, що підтверджують атрибути, із яких можна зрозуміти, що Аллах має такі ж якості, як і Його творіння. Свою позицію мутазіліти активно відстоюали перед існувавшими тоді муджассімітами, такими як Мукатіль ібн Сулейман.

5 — Людина може розумно прийти до того, що є красивим, а що — потворним, що є добром, а що — злом, навіть якщо нема божественного законодавства. Якості «красиве» та «потворне» є притаманними миру атрибутами. Ці думки мутазиліти запозичили із грецької філософії. Мутазіліти є першими, хто заявив у мусульманському оточенні про калам (догматичну риторику) та висунули більшу частину питань каламу. Мутакалліми, які прийшли після них, або висували свою версію розуміння цих питань, або погоджувались з висновками мутазилітів.

Спеціально для центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Покірний раб Аллаха — Абу Малік