З 2002 року і по сьогодні уся присутність «Партії справедливості та розвитку» (ПСР) у владі у Туреччині асоціюється з проамериканською політикою.
Завдяки американській підтримці, як ми же неодноразово говорили про це раніше , сила та вплив Ердогана зросли, і це — не межа: відносини турецького лідера з Америкою зберігаються і її підтримка продовжує йому надаватись. Звичайно ж, вплив США на Туреччину є дуже великим, так що говорити про вихід турецького уряду із орбіти американської зовнішньої політики навіть не варто;на додаток, координація позицій та укладання домовленостей по Сирії між Туреччиною та Америкою доки не мають кінця.
Так, лідер «Партії справедливості та розвитку» Ердоган з самого початку розвитку подій у Сирії в усіх своїх діях у відношенні південного сусіда слідує у межах чітко розписаних Америкою правил:
— Туреччина надає підтримку озброєним опозиційним загонам у Сирії, які приймає та підтримує Америка, таким як Сирійська національна рада та Національна коаліція сирійських революційних та опозиційних сил.
— У 2012 році Туреччина у координації з Америкою за допомогою своїх спецслужб завербувала та обдурила низку щирих керівників опозиційних загонів.
— Туреччина за спиною Америки сумлінно та безперервно працювала над проведенням женевських переговорів для того, щоб виграти час та більше можливостей для Асада.
— Америка дислокувала сили курдської партії «Демократичний союз» у регіонах, звільнених від режиму Асада на півночі країни, а Туреччина відкрито дозволила бойовикам Пешмергу (курдські воєнізовані формування із Іраку) перейти у дані регіони для надання підтримки США.
— На тлі американського дозволу застосувати російські бомбардувальники для того, щоб продовжити життя режиму Асада, Туреччина підтримала Росію у Сирії.
— Під приводом війни з «ІД» Туреччина надала підтримку Америці у війні проти «неугодних» їй опозиційних сил.
— Вона надала ключову допомогу Америці, яка прагне вигнати опозиційні загони із Алеппо.
— 1 квітня 2016р. у Білому домі між президентом США Бараком Обамою та Ердоганом була досягнута угода, яка гарантувала Америці можливість переформатувати турецьку політику по Сирії , що на практиці привело до нормалізації російсько-турецьких відносин. На підґрунті даної угоди 24 березня 2016р. почалась військова операція «Щит Євфрату».
— Операція «Щит Євфрату» була закликана збити загони озброєної опозиції в Алеппо та інших конфліктних областях з їх головної мети, яка полягала у війні з режимом, і зайняти їх операцією «Щит Євфрату», вивівши їх у регіони, які знаходяться під контролем турецьких військових. Так, опозиціонери 14 грудня 2016р. за наказом Туреччини відійшли від Алеппо та здали місто режиму.
Усі вище перелічені докази очевидно підтверджують те, що ми заявляли раніше. Уся ця прихована політика турецької влади у відношенні ситуації у Сирії скерована виключно на збереження американських інтересів, а операція «Щит Євфрату» в обгортці «війни з с тероризмом, «ІД» та курдськими бойовиками» полягала у виконанні американських директив, за що Туреччина від Америки не отримала нічого із того, що бажала отримати в обмін.
За допомогою «Щита», над яким сумлінно та активно працювала Анкара, Туреччина сподівалась після взяття міста Ель-Баб просунутись далі у напрямку м. Манбідж і, пов’язавши його з м . Афрін, створити перешкоду для курських бойовиків. Проте, на жаль Туреччини, після завершення операції «Щит Євфрату» Обама, як зазвичай, не виконав обіцянки та зміцнив силу та вплив курдських формувань із «Демократичного союзу» та «Загонів народної самооборони» у м. Манбідж, населеному, в основному, арабами. Розчарувавшись в Обамі, Туреччина понадіялась на те, що Пентагон при новій адміністрації Трампа припинить допомогу та фінансування курдських бойовиків. У надії відсторонити «загони народної самооборони» від військової операції в Ер-Рацці відбулось декілька зустрічей між турецькими керівниками та представниками адміністрації президента США, але на кожній із них Анкара не отримувала того, чого хотіла . Рішення, прийняті Обамою, зберегли свою силу і після 20 січня, коли Білий дім очолив Трамп, який окрім іншого передав американській «руці» у Сирії в обличчі «Демократичного союзу» та його воєнізованого крила тяжке озброєння та бронетехніку.
Навпаки, Трамп підсилює присутність «Демократичного союзу» у м. Манбідж, збільшує тут американську присутність та будує учбові табори, де американській військові навчають курдів у межах підготовки до вторгнення в Ер-Ракку. Вашингтон вважає, що сили «Демократичного союзу» та «Демократичні сили Сирії» щиріше усіх виконують операцію по взяттю Ер-Ракки, якою він особисто керує.
З точки зору Америки, операція в Ер-Рацці понесе тяжкі наслідки , якщо її будуть здійснювати турецькі військові. Участь Туреччини у цій операції вимагатиме війни з її традиційним ворогом в обличчі «Демократичного союзу» для того, щоб досягти міста, а це, у свою чергу, означає відкриття нового фронту та притягнення до нього іще більшої кількості солдатів, сил та часу. І це при тому, що новий держсекретар США Рекс Тіллерсон напередодні вильоту в Анкару 30 березня 2017р., відповідаючи на питання журналістів, зазначив, що «операція в Ер-Рацці під керівництвом «Сирійських демократичних сил» (СДС) має успіхи та співпраця з СДС продовжиться». Про це він сказав як один із представників вищого ешелону влади на офіційній прес-конференції і через офіційний сайт Держдепу . Як повідомляють ЗМІ, у той же день прес-секретар Пентагону капітан Джефф Девіс доволі ясно прокоментував передачу американської бронетехніки курдським силам, «що прогулюються» на сирійсько-турецькому кордоні: «У нас є сили США, які знаходяться на усій території північної Сирії, які працюють з нашими партнерами у «Сирійських Демократичних Силах». Кордон є однією із областей, де вони діють», — підтвердив Девіс.
Американська підтримка бронетехнікою сил, розташованих у м. Манбідж, її втручання з приводу контролю над містом городом та припинення операції «Щит Євфрату», а також спільне патрулювання з загонами «народної самооборони» — сирійським крилом «Робочої партії Курдистану» — у прикордонних з Туреччиною містах Ель-Камишли, Амуда, та Дерік — усе це вказує на те, що Америка всупереч бажанням Туреччини діє у згоді з курдами і робить це недвозначно та демонстративно.
«Будь-який розвиток ситуації у Сирії та в Іраку для нас представляє питання національної безпеки. Ми хочемо вірити, що вони (США) віддадуть перевагу бути з нами, а не з терористичними організаціями (…) Боротись з терористичним угрупуванням «ІД» при підтримці інших терористичних угрупувань неможна . Я детально донесу нашу позицію на зустрічі з президентом Трампом 16 травня», — поскаржився Ердоган. Усе це ясно та вичерпно доводить, що турецьке керівництво не буде виходити за межі, які встановила для нього Америка.
Неможна очікувати, і не варто навіть замислюватись над тим, що без Халіфату за методом пророцтва, який виступить на захист честі та гідності Ісламу та Умми, ця ганебна та убога політика мусульманських правителів коли-небудь припиниться!
Рамадан Тосун
Газета «Ар-Рая»
13 Шаъбана 1438 р.х.
10.05.2017 р.
