Загальновідомо, що проблема мечеті аль-Акса є ісламською проблемою, а тому світські рухи та групи — які заперечують Іслам у правлінні над людьми та ісламські рішення — не мають права заявляти, нібито це — їх проблема, як і не можуть заперечувати війни через релігію, що ведеться злочинним єврейським утворенням проти Ісламської Умми та Корану, як і не можуть вони усвідомити ступінь небезпеки проекту розділення Палестини на єврейську частину та мусульманську.
Ідейне та культурне протиріччя між носіями світськості та ісламським рішенням проблеми аль-Акси викликало політичну дилему серед людей, скільки б ми не чули заяв від світських «керівництв», які кричать про їх світськість та прямо не бажають керуватись Ісламом у їх політичному житті. Тому Організація Звільнення Палестини (ОЗП) не має права заявляти про те, що захищає акиду мусульман та їх святині, не має права долучати себе до релігійної війни за мечеть аль-Акса, тому що у такому випадку вони автоматично відмовляються від їх світської акиди! Для світських організацій нема ніякої духовної або ісламської святості у каменях. Для них мечеть нічим не відрізняється від церкви або синагоги. Як розуміти у такому випадку увесь цей плач за мечеть аль-Акса з боку ОЗП та її світських угрупувань?!
Але на цьому протиріччя не зупиняються. Організації, які сповідують ліві ідеї, на кшталт «Демократичного фронту» («Демократичний фронт звільнення Палестини»), просякнуті атеїстичними, марксистськими поглядами, незважаючи на те, що їх ідеї зазнали поразки, намагаються наблизитись до людей, використовуючи ісламські почуття. Так, член партії «Демократичний фронт» у Палестині Ніхад Абу Гауш у своїй статті «Дірки у стінах аль-Акси», оприлюдненні у газеті «Аль-Хадас» та інших печатних виданнях 08.08.2017, бажаючи прив’язати свою організацію до проблеми аль-Акси (тобто проблемі Ісламу, що суперечить марксизму) і одночасно приховати від очей громадськості істинних прибічників цієї мечеті, заявив: «Панування над Єрусалимом та його майбутнім не повинно бути лише офіційно у руках народу, а повинно бути у руках єдиного законного народного представника, яким є ОЗП».
Панування над мечеттю аль-Акса належить Ісламу згідно текстам Корану та ствердженню Господа. Так повинно бути завжди, незважаючи на стан життя мусульман, навіть якщо їх правителі відвернулись від Єрусалиму, примусили армії відмовитись від обов’язку вести джихад за звільнення мечеті та обмежили палестинське питання у рамках однієї світської організації, яка бажає фінансування та нових політичних місць, а також яка увірувала у політику довічних переговорів замість того, щоб увірувати в акиду, що надала такий високий статус мечеті аль-Акса у свідомості мусульман.
Проблема мечеті аль-Акса і сам характер цієї мечеті ніколи не були і не будуть «арабсько-палестинськими». Такий підхід до проблеми — ніщо інше, як ігнорування Ісламу, який суперечить як марксизму, так і світськості, адже інакше одразу ж виникає питання: «Який зв’язок курда Салахуддіна аль-Айюбі у боротьбі проти хрестоносців , який зв’язок жителів Наджда (західна частина центральної Аравії) та інших іноземних муджахідів, що завоювали Єрусалим, з так званим «національним» питанням? Хіба не Іслам привів їх до руху та розплавив у тиглі Умми, далекої від згубності націоналізму та патріотизму , скориставшись якими наші вороги потім розчленували єдине тіло мусульман на шматки?».
Деякі т.з.. «національні» лідери насмілились поставити під сумнів «права» євреїв на Стіну Плачу, які суперечать тексту сури «Аль-Ісра», у спробі прив’язати «національні» ідеї до проблеми мечеті аль-Акса з ісламського бачення її рішення. Умовчуючи про ісламський характер даної проблеми, Ніхад Абу Гауш тим самим коїть нападки на істинних захисників аль-Акси, які захищають її та прямо заявляють про те, що рішення цього питання носить сугубо ісламський характер.
Ніхад Абу Гауша у своїй статті не обмежився культурними та ідейними протиріччями. Його риторика суперечлива навіть у відношенні керівництва його ж партії, тому що, з одного боку, він стверджує щодо «розширення провалля непорозуміння між населенням Єрусалиму та цим самим керівництвом», щодо «поразки офіційних палестинських інститутів у їх політиці зосередити людей на національному питанні, яке об’єднало б Єрусалим та його населення», але потім він знов хвалить це керівництво , заявляючи: «Позиція офіційного керівництва як і колись залишається послідовною та такій, що повністю відповідає позиції народу в Єрусалимі».
Одних цих протиріч у статті автора було б досить , щоб залишити її без уваги, якщо б він не насмілився зачепити честь істинних захисників аль-Акси та виставити себе у ролі судді та карного закону над ними, намагаючись привласнити собі право звинувачувати та виправдовувати кого і як йому заманеться . Серед захисників аль-Акси також були і члени Хізб ут-Тахрір, яких автор статті дозволив собі описати таким чином, який не личить тим, хто називає себе «палестинською групою». Він чудово усвідомлює, що якщо б він назвав ім’я своєї «групи» перед дітьми або старими у Палестині, то їм не згадалась би жодна людина із цієї «групи», яку б вони бачили на вулиці або яка зробила б що-небудь істотне, щоб можна було ототожнити її з цією «групою»! Я не можу собі уявити , чи зможе усі його «група» зібратись хоча б в один туристичний автобус на кшталт тих автобусів, на яких приїхали люди захищати аль-Аксу!
Ми б не стали звертати увагу на такі статті, якщо в них не було спроб нав’язати суспільству брехливу пропаганду та ствердження про «існування серйозної небезпеки для регіональної ідентичності», яка штовхає «деяких жителів Єрусалиму вважати себе єдиними нащадками пророків». Ці заяви абсурдні та не мають ніяких відгуків на землі.
Також автор статті виступає з брехливими заявами вже конкретно на адресу Хізб ут-Тахрір, який займається питанням встановлення Халіфату, для якого питання аль-Акси має першочергове положення. Автор пише: «В Єрусалимі Хізб ут-Тахрір піднімається усе вище. Незважаючи на те, що він продовжує бути маргіналом у житті палестинців, тим не менш, він має вплив у мечетях, ведучи релігійні освітянські гуртки, особливо у самій аль-Аксі». Я не розумію, які він може описувати Хізб ут-Тахрір маргіналом і у той же самий час стверджувати про його вплив у мечетях, у т.ч. — в аль-Аксі?! Та й як розумна людина може вважати маргіналом міжнародну партію , представлену на різноманітних континентах, яка не дає спокою світовим лідерам та урядам та яка відмовляється віддаватись політичним гріхам, які, можливо, і штовхнули того автора до написання своєї статті?
Розруха, до якої довели народ ці «лідері» зі своїм «національним проектом», як і колись присутня у поведінці та міркуваннях його носіїв. Випрошування інвестицій вони зробили своєю професією. Але у той же час автор статті, не соромлячись, заявляє, що «Хізб здатен зруйнувати та викривати образ палестинського патріотизму». Хзб ут-Тахрір зайнятий куди більш високими справами та має більш високий статус, який не дозволяє йому займатися усілякими дурницями, оприлюдненими у тій статті. Але якщо лідери «Демократичного фронту» публікують статтю, в якій зачіпають Хізб ут-Тахрір, то вони повинні почути відповідь, бо, можливо, вони прокинуться, прийдуть нарешті в себе і хоч хтось із лідерів цієї організації приступить до реальних справ та припинить спільно з розвід службами вести «просвітницькі» злочинні нападки на Хізб ут-Тахрір, для якого аль-Акса та Халіфат за методом пророцтва мають істинно високе значення , тому що Халіфат здатен об’єднати мусульман та звільнити їх країни від ворогів та агентів.
Газета «Ар-Рая»
Д-рМахер Джабарі
Член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Палестині
24 Зуль-каъда 1438 р.х.
16.08.2017 р.
