Після того, як злочинний сирійський режим покінчив з багатьма фронтами революції, битва в Ідлібі стала актуальною темою порядку денного.
Тепер Ідліб став основною проблемою, для позбавлення від якої пропонують різного роду рішення. З’явились ті, хто почав заспокоювати, підготовлювати, заманювати людей до того, що Ідліб не такий, як усі, адже тут є захист з боку турецького режиму, який розставив пункти контролю уздовж фронту між районами, підконтрольними режиму, і районами, підконтрольними повстанцям. Але дані пункти контролю не перешкоджають літакам РФ коїти свої злочини у відношенні народу Шаму, коли ті того побажають!
Також з’явились ті, хто вважає, що рішення полягає у формуванні щирої військової сили, що прийняла важелі правління після усунення зрадницького керівництва, щоб тримати ці сили у бойовій готовності. Проте прибічники даної думки упускають із виду діяльність шейхів-панікерів (т.з. «дафда»1), які у переговорах з росіянами у Хмеймімі будуть відстоювати гасло «припинення кровопролиття» та заявляти про повну здачу зброї та капітуляції, у той час як бійці занепокоєні реакцією на агресію, як це сталося у багатьох районах Шаму.
Звичайно ж, тема битви в Ідлібі несе важливий характер, тому що Ідліб вважається останньою фортецею революції. І тепер усі шукають рішення, щоб вивести революцію із залежності від брудних політичних грошей та панування лідерів, які замість допомоги своїм братам спостерігали за конфліктом між повстанськими бригадами. Ці лідери були зв’язані з міжнародними та регіональними розвідувальними службами та дотримувались їх наказів, вони зупиняли фронти та потрапляли у ями перемир’їв та переговорів.
Перш ніж говорити про рішення, яке врятувало б революцію, ми повинні розуміти, що світова спільнота не пішла на змову проти сирійської революції через те, що повстанцями були висунуті вимоги по забезпеченню продовольства, міністерського портфелю або конституційних реформ. Справа у тому, що метою революції стало викорінення світського режиму, який відстоює інтереси Заходу, і заміна його системою Ісламу. Тому мусульманський народ Шаму відмовився від васальної залежності Заходу і відкинув зрадництво у відношенні своєї релігії. Сирійці вигукнули в увесь голос: «Наш ватажок навіки — наш господин Мухаммад», «Не схилимось ані перед ким, окрім \ Аллаха!» і «Смерть і ніякого приниження». Потім відбулись вбивства, руйнування та переселення. Усі ці величезні самопожертви були заради великої цілі — Ісламу.
Треба визнати величезним успіхом сьогоднішні досягнення революції, а саме — стало відомо «хто є хто». Були викриті усі, хто пов’язаний з брудними політичними грошима, хто ховався за ісламськими гаслами та погруз у крові мусульман, обклав їх податками та підштовхував народ прийняти переговори та капітуляцію. Також ті, хто об’явив псевдохаліфат, довели, що їх метою було спаплюжити світлий образ Халіфату, Праведних та наступних халіфів і закласти замість цього викривлену картину у свідомості мусульман, яка б спливала у розумах людей при згадуванні цього слова та відлякувала їх від щирих прибічників даної ідеї. Прихильники цієї ідеї зробили усе можливе, щоб розкрити змови, застерегти від брудних та небезпечних політичних грошей і викрити роль т.з. «дружніх « режимів, таки як Туреччина, Саудівська Аравія і т.д.
Варто зрозуміти, що відмінність сторін — це відмінність проектів. Ми бачимо західний проект, здійснюваний більшістю лідерів угрупувань та політичних сил, а також проект Халіфату за методом пророцтва, яки пропонує Хізб ут-Тахрір. Цей Хізб не заарештовував людей, не карав їх, а, навпаки, постраждали його хлопці, наражаючись на затримання та тортури. Хізб не сідав за спільний стіл з міжнародною розвідкою в особі будь то Туреччини, Катару або кого-небудь іще. Хізб не брав участь у змові «MOC2 и MOM3» і не закликав до перемир’я та переговорів з режимом, а навіть навпаки — застерігав від цього. Хізб не брав участь у міжнародних конференціях, а попереджав про небезпеку участі в них. А також Хізб не підбурював військові бригади до бойових дій між собою, а лише намагався перешкоджати їх виникненню усіма законними засобами.
Якщо ми подивимось на усі недоліки, які мали місце у ході революції, то помітимо, що в них немає причетності Хізб ут-Тахрир. Замість цього ми бачимо щиру та свідому діяльність Хізба по видаленню усіх недоліків та упущень. Усвідомленість витікає із обізнаності Хізба щодо природи конфлікту, його цілей, шляху реалізації цих цілей, способів здійснення та інструментів, які використовуються у реалізації. А щирість є результатом прийняття Ісламу центром діяльності. Хізб ут-Тахрір — це партія, яка має доктрину, і це і це пояснює стійкість та відсутність мінливості зі зміненням обставин. Тому Захід прагне опорочити діяльність цієї партії:
إِنَّ هَٰٓؤُلَآءِ لَشِرۡذِمَةٞ قَلِيلُونَ ٥٤
«Це — усього лише незначна купка» (26:54), —
А потім запустив медіамашину та спустив своїх псів, щоб боротися проти Хізба та очорнити його образ.
Ми неодмінно повинні усвідомити усе вищесказане, перш ніж говорити про рішення, яке б врятувало революцію, у той час як більша частина людей вважає, що рішення лежить за втручанням божественної сили у баланс сил на користь мусульман. Подібне втручання можливо з волі Аллаха, але це обумовлено тим, що було для пророків та сподвижників. На сьогоднішній же день це зводиться до наступних трьох умов:
1) Перше: відмова народу від світського проекту, запропонованого секуляристами та «ісламістами», і узгодження з народними радами та представниками прийняття проекту Халіфату за методом пророцтва, яке велено нам Всевишнім Аллахом та повідомлено Посланцем Аллаха ﷺ у якості благої звістки, а тому ця справа несе особливу важливість та невідкладність.
2) Друге: Умма повинна проголосити в увесь голос про цей проект через усі можливі засоби. Насправді, проголошення думки про Халіфат — це свого роду акт угоди між народом та Аллахом. О Аллах, ми не боїмось нікого, окрім Тебе! Нехай буде Твоя могутність та допомога з нами! Проголошення думки про Халіфат відповідає умові аяту:
إِن تَنصُرُواْ ٱللَّهَ
«Якщо ви допоможете Аллаху» (47:7).
3) Третє: висунення вимоги Уммою на адресу народних рад та представників передати керівництво революцією тим, хто політично здатен понести цей проект, і готовність щирої армії надати підтримку даному свідомому політичному керівництву.
Здійснення цих умов, опираючись на Аллаха, вірячи у Його обіцянку і покладаючись на могутність Аллаха, Посланця ﷺ та віруючих, є гарантом того, що Аллах надасть нам допомогу. Позиція вичікування або участі в оборонних діях у межах операцій неприйнятна для свідомого та щирого політичного керівництва. Це лише повторення зрадницьких сценаріїв з тими же пастками та принесенням великих жертв. Віруючому це недозволено, як і бути двічі вкушеним із однієї тієї ж самої нори.
Безперечно, Аллах допоможе Своїй релігії, і Праведний Халіфат за методом пророцтва повернеться, про що нас обрадував благою звісткою Посланець Аллаха ﷺ, сказавши:
...ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ
«Потім буде Халіфат за методом пророцтва» (Ахмад).
Необхідно вести діяльність, доклавши усіх свої сили згідно з методом, вказаним Посланцем Аллаха ﷺ доки Ісламська Умма не увійшла у друге сторіччя приниження, безсилля, вбивств, зубожіння та замахувань на її честь; щоб вона, навпаки, увійшла в епоху величі, гідності, щастя та радості під владою Всевишнього Аллаха. І нехай віруючі змагаються у цій благій справі!
Мунір Насір
Співробітник інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір Сирія
