17 січня по Тунісу прокотилась хвиля всезагальних страйків державних службовців, яка охопила усі державні об’єкти. Рух був паралізований, а залізничні та автобусні станції, у тому числі і метро, були покинуті персоналом і робочими. Школи відправили дітей по домам, а держзаклади були заблоковані.
Загальний страйк під назвою «Страйк за головування преш за усе надбавки до зарплати» був організований об’єднанням профспілок Тунісу після того, як воно заявило про провал переговорів з урядом відносно збільшення заробітної плати державним службовцям, звинувачуючи МВФ у нав’язуванні туніському уряду певних рішень, пов’язаних з виплатою зарплати держслужбовцям. Член виконавчого комітету об’єднання профспілок Самій Тахири заявив, що урядова делегація, яка вела переговори з об’єднанням профспілок з питання підвищення заробітної плати, була у цю мить на постійному зв’язку з керівництвом консультативної ради МВФ. Представник профспілок з цього приводу заявив, що «МВФ поправ суверенітет Тунісу, диктуючи уряду Юсефа Шахеди,як йому вчиняти».
Незважаючи на заяви представників профспілок, само їх об’єднання не так вже і далеко стоїть від політичної арени Тунісу. У часи правління Бен Алі регіональні відділення профспілок грали рол заспокоювачів гніву народних мас, а деякі їх керівники окрім іншого займались відбілюванням постаті Бен Алі, особливо у найбільш темні дні його диктатури. Після революції профспілки грали різну роль, у т.ч. були сильним елементом тиску на «уряд Трійки», спочатку перейшовши на бік лівих політичних сил з погрозами на адресу уряду всезагальними страйками, після чого перейшовши на сторону, яка спонсорувала національний діалог, у результаті якого був заснований уряд Мехді Джомаа у 2014 р., у часи якого, до речі, була стверджена до виконання більша частина резолюцій МВФ, а також були оновлені контракти з такими грабіжницькими корпораціями, як «BritishGas».
Об’єднання профспілок було однією із сторін-підписантів «угоди Карфагена», після якої був заснований уряд Юсефа Шахеди, при якому профспілки отримали більш широкі політичні повноваження та партійне представництво. Потім лідери об’єднання профспілок почали атакувати новий уряд за затримки зарплат з причини виконання урядом умов МВФ, незважаючи на те, що генеральний секретар об’єднання профспілок Нур ед-Дін Табубі до цього особисто зустрічався з делегацією МВФ 13.04.2017 і заявляв, що усі пункти даної угоди передвіщають благо. Об’єднання профспілок пішло на загострення конфлікту після того, як з’явились протиріччя між Юсефом Шахедом та Хафізом Каідом ес-Себсі, сином колишнього президента Бейджи Каіда ес-Себсі, а потім і з президентом країни, який закликав Юсефа Шахеду покинути пост прем’єр-міністра, але отримав відмову.
Сьогодні ж лідери об’єднання профспілок заявляють про наміри взяти участь у виборах 2019 р. і грати безпосередню політичну роль, особливо у законодавчих органах, які готові для цього або скласти списки із своїх кандидатів, або підтримати яку-небудь партію.
Навіть якщо об’єднання профспілок показово, якщо воно виступило проти деяких умов МВФ, пов’язаних зі збільшення зарплат, тим не менш, воно не виступило проти самої присутності МВФ як колонізаторської організації, яка панує у Тунісі і нав’язує країні також і інші умови. Об’єднання профспілок не закликало до загального страйку проти угод по розбазарюванню народних багатств або проти угод по вільній торгівлі, що уряд Тунісу готовий підписати з ЄС, незважаючи на усі небезпеки, якими загрожує ця угода економіці Тунісу, його сільськогосподарській та продовольчій безпеці.
Правильні і законна вимога підняття зарплат повинно виражатись у вимозі повернути назад народу його ресурси, щоб він зміг сам покрити свої потреби. Але ніякої вимоги ми не почули від об’єднання профспілок, демонструючого своєю позицією небажання реальних змін, а бажання торгуватись і виконувати свою роль.
Навіть у часи протестів (які ми спостерігали у районі Камеру на півдні Тунісу, у м. Даус та інших місцях проти колонізаторських корпорацій) та сидячих страйків, організованих місцевими жителями, що тягнулись місяцями, ми бачили, як об’єднання профспілок займало рол посередника з урядом та корпораціями, спричиняло тиск на протестуючих, роздаючи їм обіцянки, більша частина із яких залишилась невиконаними по сей день.
Криза правління у Тунісі стала широко відома. Які б уряди не приходили, усі вони не можуть утриматись при владі. Це очевидна проблема, яка розсіює увесь напускний обман про те, що усе у країні знаходиться під контролем. Не залишилось жодного принципу, який би ці уряди не порушили. Життя людей у країні стало утиснутим і жорстоким.
Люди втратили довіру до політичних еліт, і ця розчарованість відчувається повсюдно. Кожна сторона заявляє про те, що саме вона несе рішення проблеми, що вона не пов’язана з закордонними силами, не прагне втілити особисті та партійні інтереси. Проте будь-який, хто бажає заслужити довіру народу, повинен з самого початку бути з ним під час революції і розділяти його вимогу щодо скинення режиму, потім розділяти його вимогу вигнати колонізаторські корпорації, повернути народу його багатства, припинити брати борги один за іншим, не давати закордонним державам з їх посольствами головувати у країні, а також боротися за повернення народу його слави, рішучості і стійкості.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Ясин Саміда
Член інформаційного офісу Хізб ут-Тахір у Тунісі
17 Джумада аль-уля 1440 р.х.
23.01.2019 р.
