Людяність (гуманність) — це сучасний термін, який отримав поширення і застосування у багатьох аспектах нашого життя, особливо для того, щоб вирішити суперечки між людьми, коли стикаються життєві погляди, культури, позиції і стандарти.
«Людяність» використовується у якості загального критерію між людьми, які різняться точками зору, заснованих на різноманітних доктринах, які відрізняються у походженні і деталях.
Можливо, концепція гуманності у цьому «сучасному» судженні полягає у виключенні релігії і будь-якої спадщини, на якому базується людина при визначенні своєї позиції по відношенню до людини чи образу життя. Саме це примушує людей вступати у конфлікти і зіткнення, створювати відмінності між ними і захищати один одного ідейно, фізично і культурно. Таким чином, світським мислителям не склало труднощів звинуватити релігію у створенні розділення і суперництва між людьми, а звідси і звинуватити релігію у сіянні фітни (розбрату)!
При усьому цинізмі концепції гуманності вона, будучи мостом між людьми, досягає серед них любові, поваги, терплячості і миру, тому що заснована на прийнятті усіх відмінностей. Релігія ж у їх розумінні — це особиста справа кожного, яке не розглядається при оцінках, посиланнях і точках зору!
Таким чином, ми ясно розуміємо ступінь маніпулювання цим терміном, надання йому характеру миру, безпеки і заміни принципу братерства між людьми, а також навмисно вигаданого поняття сегрегації1 Ісламу, яка є кінцевою метою цього спотвореного розуміння.
Чи можливо, щоб мусульманин віддалився від своєї релігії і замінив її тим, що гірше, під приводом блага, якщо цей мусульманин живе по самим досконалим законам, які Аллах ниспослав для усього людства, несе кращу релігію і найвеличніше послання, виведений Аллахом у якості посередника серед людей і свідка у День Воскресіння? Чи є десь те благо, яке краще іману (віру) чи яке краще Ісламу?
Мусульманина відрізняють його відносини і зв’язок зі своїм Господом — це ж, у свою чергу, зміцнює його відносини зі своєю родиною, оточенням та усім людством. Чим ближче мусульманин до свого Господа, тим більше він відчуває велич віри, у яку він вірить, і тим більше зростає його відповідальність перед своїм Господом, народом та усім людством у донесенні цієї релігії, оскільки немає нічого краще для людей, аніж іман, який оберігає від страждань мирського життя і мук Майбутнього життя.
Найвищу ступінь людяності розуміє і проявляє саме мусульманин, тому що він бажає людям найкращого, що може бути. І хто може бути правдивіше Пророка ﷺ, якщо він сказав:
لاَ يُؤْمِنُ أحَدُكُمْ حَتَّى يُحِبَّ لأخِيهِ مَا يُحِبُّ لِنَفْسِهِ
«Не увірує ніхто із вас доти, доки не буде бажати брату своєму того ж, чого бажає самому собі» (Бухарі, Муслім)?!
Таким чином, роль мусульманина у цьому житті полягає у несенні цієї релігії, її втіленні у житті і передачі цього послання усьому людству, щоб утвердити це благо і досягти щастя і спокою. Аллах сказав:
وَلۡتَكُن مِّنكُمۡ أُمَّةٞ يَدۡعُونَ إِلَى ٱلۡخَيۡرِ وَيَأۡمُرُونَ بِٱلۡمَعۡرُوفِ وَيَنۡهَوۡنَ عَنِ ٱلۡمُنكَرِۚ وَأُوْلَٰٓئِكَ هُمُ ٱلۡمُفۡلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група, яка буде закликати до добру, наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
Цим добром є Іслам!
Іслам — це джерело людяності, який був ниспосланий Аллахом, щоб врятувати людей і забезпечити їх щастям в обох світах. Найвищим ступенем людяності є можливість по-справжньому відчувати спокій, який виникає зсередини після того, як ти увірував в ідею, яка переконала твій розум, набула гармонії з твоєю природою і наповнила серце заспокоєнням, а потім це спонукало поділитись цим щастям та заспокоєнням з іншими.
Зробити земний поклон (саджда) у смиренні (хушуъ) і зі сльозами на очах, щоб вони, стікаючи по обличчю, очистили серце, а потім відчути вдоволення і спокій — усе це дано відчути лише мусульманину. Дати приховано садака (милостиню) з посмішкою на обличчі і відчувати спокій і вдоволення — почуття, відоме лише мусульманам. Проявляти пошану до батьків, цілувати ноги матері і просити її вдоволення і мольби за себе — це благо, яким наділені лише мусульмани. Піддаватись тюремним ув’язненням, тортурам і несправедливостям через прихильність Ісламу і при цьому вважати це випробуванням Аллаха і сподіватись, що Аллах прийме ці страждання, як і приймати подібне за честь — це знайоме лише мусульманам. Боротися з нікчемними правителями і виступати проти них, незважаючи на свою слабкість — це честь, притаманна лише мусульманам.
Вести діяльність по відновленню правління згідно цій релігії, незважаючи на перешкоди, репресії, а також трагедії, які оточують нас з усіх сторін — ніщо інше як величезна довіра Аллаху, знайома лише мусульманам. Жити згідно з положеннями свого Господа у системі правління та економіки, а також судової та соціальної системи, щоб досягти істини, справедливості, чесного життя, щасливих душ і осяяння землі світлом Ісламу — цим можуть похизуватись лише мусульмани.
Ми, мусульмани, у багатьох позиціях на протязі нашого життя відчуваємо великі почуття радощі, спокою і щастя, яких позбавлені мільярди людей у цьому Всесвіті. Ці почуття, які виходять за межі фізичного, за межі прийому їжі, напоїв і задоволення інстинктів. Це почуття радості, яке досягається рабом за рахунок пошуку вдоволення свого Господа правильним чином. І цього позбавлені немусульмани.
Іслам — єдина релігія, яка закликає мусульман нести це щастя, вдоволення і добро кожній людині, бажати усім людям хідаяту, благочестя і порятунку в обох світах, проявляти доброту до немусульман, оскільки вони перебувають в омані і лихому стані, а також нести благо Ісламу через дават (заклик) і джихад, ідейну і політичну боротьбу, через викриття брехні і протистояння куфру, через зброю і застосування сили проти тих, хто ворожий до нас. Також Іслам вчить мусульман жертвувати навіть своїм життям, щоб врятувати інших від лещат невір’я.
Отож, концепція людяності не зможе втілитись без Ісламу, який виводить людей із пітьми до світла і несе добро усьому людству:
أَوَ مَن كَانَ مَيۡتٗا فَأَحۡيَيۡنَٰهُ وَجَعَلۡنَا لَهُۥ نُورٗا يَمۡشِي بِهِۦ فِي ٱلنَّاسِ كَمَن مَّثَلُهُۥ فِي ٱلظُّلُمَٰتِ لَيۡسَ بِخَارِجٖ مِّنۡهَاۚ كَذَٰلِكَ زُيِّنَ لِلۡكَٰفِرِينَ مَا كَانُواْ يَعۡمَلُونَ ١٢٢
«Хіба той, хто був мертвим, і Ми повернули його до життя і наділили світлом, завдяки якому він ходить серед людей, подібний тому, хто перебуває у мороках і не може вийти із них? Так невіруючим здається чудовим те, що вони роблять» (6:122).
Газета «Ар-Рая»
Нісрін Бузафрі
