Спостерігаючи за тим, у який бік просуваються сили тирана Шаму та його бандформування при авіапідтримці злочинної Росії, очевидно, що вони рухаються по міжнародній автотрасі Алеппо – Дамаск і Алеппо – Латакія (М5, М4) — автомагістралям, по яким досягнута домовленість про їх захват на Сочинській конференції у 2018 році.
Після того, як тиран Шаму захопив місто Хан-Шейхун, розташоване на М5, він направився на північ, до східного передмістя Мааррат-ен-Нууман, а потім на захід, безпосередньо до самого міста Мааррат-ен-Нууман, також розташованого на трасі М5. Далі сили тирана просунулись північніше по напрямку до міста Серакіб і його східних областей, де перетинаються М4 і М5, таким чином досягнувши населеного пункту Аль-Іс у південних областях муха фази Халеб для повного контролю над міжнародною автотрасою Алеппо – Дамаск (М5), і усе це поруч з просуненням уздовж траси Алеппо – Латакія (М4), яка декілька днів назад перейшла під контроль режиму після захвату містечка Аль-Нераб.
Поки сили тирана Шаму просуваються уперед, ми щоденно спостерігаємо, як величезні військові колони турецького режиму в’їжджають на територію і розташовуються у пунктах на протязі усієї лінії зіткнення з сирійським режимом, більша частина із яких знаходиться у регіонах, захоплених ним, починаючи з пункту у місті Морек на М5 і продовжуючи турецькими пунктами навколо міста Серакіб. Усе це відбувається при повній координації зі злочинним російським режимом: «Росія тісно координує свої дії з Туреччиною та Іраном з метою забезпечення безпеки і стабільності в Ідлібі» (МЗС РФ).
Бойовики тирана Шаму при повній підтримці з повітря з боку злочинної Росії продовжують стратегію «випаленої землі» за допомогою інтенсивних авіанальотів і ракетних ударів по двом причинам:
Перша: приховати слабість і неспроможність тиранічного режиму;
Друга: створити виправдання для керівників озброєних груп для своїх відступлень із районів, що потрапили під обстріл.
Це необхідно для того, щоб завуалювати практичну реалізацію політики так званих «держав-спонсорів» і не втратити обличчя, якщо їм іще є що втрачати. Дані «держави-спонсори» ніщо так не намагаються врятувати, як із останніх сил намагаються утримати стан групировщини і жахаються, що революція вислизне із рук цих приручених груп у руки щирих муджахідів, які можуть вийти з-під контролю «спонсорів» і об’явити про повний розрив з будь-якою державою. Як найкращий приклад, таке трапилось у Кафр-Тахарім після того, як там прокотились демонстрації проти репресивних дій «Хайат Тахрір аш-Шам» і куди згодом турецький режим ввів свої війська.
А формальні військові операції і «мобілізація фронтових барабанщиків» з боку даних воєнізованих груп для того, щоб спустити народний гнів, є явним тому доказом. Без своєвладдя угрупувань «держави-спонсори» не зможуть запровадити жоден пункт Сочинських або яких-небудь іще угод, а спецслужби «спонсорів» не зможуть примусити угрупування вести одноосну політику чи приборкати щирих муджахідів,щоб останні не відкрили береговий фронт. Групировщина — це інструмент для практичного втілення змов на землі, дубинка у руках спецслужб держав для придушення усіх осіб, опозиційно налаштованих проти них та їх політики.
У таких плачевних обставинах у людей виникає багато запитань, головне із яких — чи закриється сирійське питання військовим шляхом? Чи є рішення для даної гнітючої ситуації, до якої привели керівники воєнізованих угрупувань?
Почнемо з того, що усі повинні розуміти, що Америка не допустить, щоб Росія завершила сирійське досьє за допомогою військової сили, бо це буде означати її перемогу та виграш. Усім відомо, що приєднання Росії до змови у 2015 році відбулось по зеленому світлу від Вашингтона, який з самого початку революції утвердив, що рішення сирійського питання — виключно політичне у рамках резолюцій ООН.
Проте це не означає, що політичне рішення несе для сирійської революції менше лихо, аніж військове. Політичне рішення, як ми раніше говорили, полягає у врегулюванні з режимом або повної капітуляції перед ним, проте на цей раз без «зелених автобусів» (які стали народним мемом і символізують боягузтво і згоду на переговори з урядом Асада після того, як у таких автобусах вивозили бойовиків «ІД» по домовленості з тираном Шаму). Суперечки полягають лише у формі, але зовсім не у змісті. Міжнародна спільнота одностайна у тому, щоб знов повернути сирійський народ у рабство перед тираном Шаму і Заходом.
Такі обставини штовхають нас шукати рішення поза змовами міжнародної спільноти і без його ручних угрупувань. Отож, кожен, хто серйозно налаштований діяти, перейняти ініціативу назад і виправдати жертви сирійського народу, повинен міркувати поза «консервної бляшанки» від міжнародної спільноти, вийти з-під «плаща» прирученої ним групировщини і приєднатись до решти своїх щирих братів під незалежне військове керівництво, яке міцно ухопилось за вервь Аллаха, прийняло ясний політичний проект, заснований на ісламській акиді, і визнало над собою щире свідоме політичне керівництво.
Таке керівництво, яке буде правильно направляти зусилля, буде триматись подалі від змов і просунення ворожих планів і без відхилень рухатись суворо по наміченому курсу. Битва мусульман — це битва віри з невір’ям, їх доленосна проблема життя і смерті — це Іслам, уособлений у державі, яка на практиці його застосує і припинить невпинні страждання мусульман. Звідси треба починати, на основі цього діяти до тих пір, поки Аллах не дарує перемогу.
Аллах сказав:
يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِنْ تَنْصُرُوا اللَّهَ يَنْصُرْكُمْ وَيُثَبِّتْ أَقْدَامَكُمْ
«О ті, які увірували! Якщо ви допоможете Аллаху, то і Він допоможе вам і утвердить ваші стопи» (47:7).
Газета «Ар-Рая»
Ахмад Абдульваххаб
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Сирії
19.02.2020
