На протязі усієї історії північно-африканський регіон був місцем, де стикалась жадібність різноманітних сил Європи. Регіональна ситуація, яку необхідно нам зрозуміти, полягає у наступному:
а) тут немає єдності серед мусульман,
б) тут немає щирого політичного керівництва.
Сьогодні, після періоду прямої колонізації, право політичного панування у регіоні Північної Африки (Магріб) перейшло до Англії після того, як Шарль де Голль запропонував Уінстону Черчиллю розділити там сфери впливу. Це відбувалось під час його перебування у Лондоні, тоді він вимагав від Черчилля надати допомогу у звільненні Франції від німецької окупації. У якості однієї із умов, яку поставив Черчилль де Голлю на ту мить, була відмова від частини колоній Франції на користь заклятого англійського союзника. Адже було зрозуміло що без колоній Франція і гроша не варта, у той час як Англія бачила себе тим, хто буде на чолі усіх європейських сил через свою перевагу над ними. Англія бачила себе спадкоємницею Римської імперії у Північній Африці., зокрема — у Карфагені,адже тепер Рим та інші європейські столиці були слабкі у запобіганні домінування корінного населення у регіоні, яке становить загрозу «цивілізованій» Європі.
Проте поява Америки як нового, небезпечного, домінуючого гравця на міжнародній арені після Другої світової війни змінило правила гри, встановлені у свій час європейськими країнами. Америка створила проблеми та кризи своїм заклятим союзникам, щоб використати ці речі у якості зброї та інструментів для перешкоджання у створенні європейського плацдарму на території Північної Африки після того, як прямий колоніалізм Європи піде звідти. Проте ті проблеми, які створила Америка у стратегії боротьби з європейськими колонізаторами, не принесли бажаного результату.
— Криза Західної Сахари. Дана криза не змогла допомогти Америці у досягненні бажаних результатів, незважаючи на тривалість цього конфлікту у цій частині Сахари. Причина тому — незалучення Марокко та Алжиру в озброєне протистояння, що позбавило Америку можливості негайного втручання.
— Америка зазнала поразки в експлуатуванні багатств так званого трикутника «алжирських, лівійських та малійських кордонів». Не допомогло і звинувачення у контрабанді товарів, перевезенні наркотиків, транспортуванні зброї, наявності проходів для незаконної міграції та створенні тероризму, — цими звинуваченнями Америка хотіла скомпрометувати держави цього трикутника, а потім, скориставшись цим, встановити свою гегемонію у регіоні.
— Роздування проблеми під назвою «берберське питання». За усю історію ісламського правління на цих землях такої проблеми не існувало. Її корінні жителі — бербери, або, по-іншому, амазігі — добровільно прийняли Іслам, зробивши його своїм образом життя. Проте роздування цього питання було недостатнім для того, щоб Америка могла використати його у конкуруванні з Англією за Північну Африку. Франція також не змогла скористатись цим питанням, адже щирі сини берберських племен зрозуміли, що лише Іслам є їх порятунком, а хитрості французів — не на благо їх країни.
Усі ці чинники не допомогли Америці у конкуренції з Англією за Північну Америку через наявність там сильних агентів Англії, які сформували міцний фронт для захисту своїх політичних та економічних інтересів, тому Америка не змогла прорвати його,особливо через існування таких політичних динозаврів як Абдель Азіз Бутефліка в Алжирі, Беджи ес-Себсі та Рашид аль-Ганнуши у Тунісі, а також наявності великої політичної групи у Лівії, вихованої на любові до Англії у часи Каддафі, який знищував будь-яки паросток, посаджений Америкою.
Це спонукало Америку зосередитись на сході Лівії, опираючись на силу. Дану задачу вона доручила своєму агенту Халіфі Хафтару, якого виховувала на протязі двох десятиріч, ґрунтовно підготовивши його. Америка розв’язала йому руки для скоєння звірств та військових злочинів, особливо після вдалої реклами під назвою «Маршал Хафтар є головнокомандуючим лівійської національної армії (ЛНА)». Проте ця його якість з боку політичної еліти, домінуючої на заході Лівії та у Тріполі, ігнорується та заперечується. Вона називає його та його армію «Сили військового командира Халіфи Хафтара», також виставляючи його у світлі бунтаря та агресора. Америка активно сприяє визнанню його у якості рівноправного з керуючими політичним колом Тріполі лідерами, але останні не визнають цього. Тому Америка продовжила працювати над тим, щоб Хафтара визнали рівноправним та політичним партнером, особливо після того, як тиран Абдуль-Фаттах ас-Сісі офіційно підтримав його.
Тим не менш, «нафтовий півмісяць», контроль над яким належить лівійській національній партії (ЛАН), має величезну стратегічну позицію, адже він містить 80% від усіх нафтових запасів країни. Також він має важливі порти для експорту нафти. Також і голова Уряду національної єдності Фаіз Сарадж та його соратники перебувають у замішанні, і вони шукають визнання їх влади у Тріполі, серед повстанських загонів, чия роль у ліквідації Каддафі незаперечна. Фаіз Сарадж закликав до президентських та парламентських виборів, назвавши це шляхом до законної легітимності та до досягнення сучасної демократичної держави. А ті, хто будуть відкидати цей варіант, — на них повісять усю відповідальність за лівійську кризу. Домінуючі сили у Тобруку вважають, що усе це — міжнародні маневри колоніальних держав, мета яких — отримати контроль над Лівією. У результаті погрози дійшли до крайньої межі, і тепер протиборчим сторонам залишилось лише вибити двері.
Заклик до проведення шахрайського референдуму та виборів і до згуртування навколо політичної угоди між урядом Тріполі та урядом Тобруку дозволить Хафтару та його помічникам отримати легітимність та повну рівність, особливо після того, як Хафтар розіграв виставу про передачу портів та об’єктів нафтодобування у руки Національної нафтової корпорації, яка належить Тимчасовому уряду Лівії, що базується в Ель-Байда, на правах «законних органів». Отож, передача портів та об’єктів нафтодобування у руки Тимчасового уряду та послабленні позиції уряду національної єдності на чолі з Фаізом Сараджем (тобто витрата народного надбання у виді надходжень від продажу нафти) були зроблені з метою отримати міжнародну підтримку та виставити своїх опонентів поза законом. Дійшло до того, що Хафтар публічно звинуватив керівництво «Аль-Іхван аль-Муслімін» в особі Алі аль-Саллабі у підтримці тероризму, на що влада Тріполі та підтримуючі їх міжнародні сили звинуватили військового командира Махмуда аль-Верфаллі (командуючого елітарним підрозділом ЛНА) у скоєнні нових злочинів.
Внаслідок усіх цих заплутаних ситуацій та руйнівних протистоянь між конфліктуючими на боці колонізаторів сторін страждає простий народ Лівії. Адже кожну сторону підтримують регіональні сили, що іще більше погіршує ситуацію, віддаляє мусульман один від одного та усугубляє можливість пошуку бачення правильного рішення проблеми. Наприклад, Єгипет, Судан та Чад підтримують Хафтара, а Туніс претендує на нейтралітет, щоб розірвати свої відносини з владою Тріполі, правління яких досі іще ненадійне через відмові революційних сил передати владу у їх руки у прийнятному міжнародному форматі. Позиція ж Алжиру як і раніше заснована на запобіганні поширення єгипетського впливу на західний район Лівії з метою запобігання американській експансії.
Сьогодні народ Лівії повинен зрозуміти, що порятунок полягає лише у Божественних законах, які вирішать усі нагальні потреби. Проте втілення цих законів напряму залежить від існування держави Халіфат, тому його встановлення є ваджибом, адже саме він покладе край усім протистоянням та вижене колонізаторів з земель Ісламу.
Газета «Ар-Рая»
Абдуль-Рауф аль-Амірі
Голова політичного офісу Хізб ут-Тахрір у Тунісі
26 Зуль-каъда 1439 р.х.
08.08.2018 р.
