Революція Шаму спалахнула у 2011 році останньою у низці революцій, що охопили Туніс, Єгипет, Лівію та Ємен, але з особливим характером та з відмітним окрасом. З самого початку жителі Шаму висипали з мечетей з гаслами, несхожими на те, що проголошувалось у решті арабських країн.
Революція Шаму з першого дня поскандувала: «Вона заради Аллаха!», «Нам (не треба) нічого, окрім Тебе, о Аллах!», «Наш ватажок навіки — наш господин Мухаммад!», — та інші вигуки, які визначили ясні контури революції, що вона — ісламська, заради Ісламу та націлена замінити поставлений Заходом секулярний режим у Сирії на ісламський устрій. Захід дуже швидко вник у суть цих гасел, усвідомив їх небезпеку для своєї зловонної культури та побачив крізь них істинні наміри народу Шаму повернути Іслам до влади над собою. Для того, щоб не допустити скинення сирійського режиму та встановлення влади Ісламу, Захід вдався до усіляким підступам та хитрощам.
Усім відомо про те, що на початковому етапі революція була мирною, проте швидко перейшла в озброєну фазу через пригноблення та звірства режиму. Це вимусило людей взяти до рук зброю та захищати свої життя та честь, створювати загони та обороняти свої родини. У них на руках було лише легке озброєння і, порівняно з тим, чим володів сирійський режим, жалюгідна кількість боєприпасів.
Щира прив’язаність до Аллаху та уповання лише на Нього дарували носіям легкого озброєння та примітивних боєприпасів неймовірні досягнення — революціонери змогли звільнити біля 85% сирійської землі, досягти таких успіхів, які не у змозі здійснити численні армії, і захопити склади з боєприпасами, танками і пушками, проте тут перемоги почали згасати, а території — втрачатись Так що ж трапилось?
Насправді, є багато причин щодо наявних втрат, головні серед яких — наступні:
1 — Прийняття підтримки з боку спонсорів на їх умовах, що призвело до встановлення «червоних ліній», за які революціонери не могли ступити і не змогли відкрити жоден новий фронт. Остаточне рішення по миру чи війні опинилось у руках спонсорів.
2 — Укладання перемир’їв та ведення переговорів з режимом, у ході яких він визначив зони, що опинились під його блокадою. Перемир’я по населеним пунктам Кефрая та Ель-Фуа є кращим свідченням цього. Загони, що діють на півночі, уклали угоди з Іраном та з режимом про ненапад на міста Ез-Забадані та Мадая у відповідь на гарантію не вторгатись у Кефрая та Ель-Фуа. Але по спливанню усього лише декількох днів Іран та сирійський режим порушили перемир’я, нанісши потужні артилерійські та авіаудари по Ез-Забадані та Мадая, що вимусило населення цих міст бігти на північ. Загони ж революціонерів, що уклали перемир’я, залишались вірними угоді та мовчали як могила.
3 — Призначення керівників даним загонам полегшило координацію їх дій та їх прив’язку до розвідслужб MOC (TheMilitaryOperationsCenter — «Центр військових операцій», Йорданія) та MOM (MüşterekOperasyonMerkezi — «Спільний оперативний центр», Туреччина).
4 — Відсутність чітко визначеного кінцевого проекту у революції, що призвело до втрат територій одна за іншою.
5 — Відсутність політичного керівництва у цієї революції, внаслідок чого керівництво над нею було створено за кордоном, розділяючи чаяння держав — так званих «друзів Сирії».
6 — Присутність революціонерів на міжнародних та регіональних конференціях та зустрічах у столицях різноманітних держав — від Женеви до Ер-Ріяду, від Каїру до Астани та у Сочі. Усі вони завершились визначенням «зон деескалації», з якими у подальшому Росія та режим змогли розправитись одна за іншою. Із 14 «зон» залишилась одна — провінція Ідліб, де зібралось багато громадянських осіб та озброєних революціонерів, які покинули свої регіони з причини цих «угод».
Ми перелічуємо рокові помилки, які допустила революція, не для того, щоб навести зневіру або атмосферу поразки, а щоб усвідомити їх і те, як вони привели революцію до цього.
І ось, після усього, що трапилось, перед нами Ідліб. Усі вороги із держав злочинної світової спільноти затамували подих в очікуванні того, як він перейде під контроль кривавого режиму або шляхом військової операції, або ж політичних інтриг. Необхідно усвідомити небезпеки, які насуваються, та вжити наступні кроки:
Перше: наявність чіткого проекту, навколо якого згуртуються люди; він повинен виходити із акиди мусульман: так він об’єднає роз’єднаних, їх слово стане єдиним, а мета — кристалізованою.
Друге: даний проект повинен мати свідоме щире політичне керівництво, яке буде володіти чітким баченням того, куди скеровувати зусилля та дії для доведення революції до бажаної мети.
Третє: необхідно чітко визначити наступні непорушні основи революції:
1 — скинення режиму з усіма його відгалуженнями,
2 — припинення відносин з державами-спонсорами,
3 — встановлення Праведного Халіфату за методом пророцтва на руїнах режиму.
Ці основи збережуть революцію від викривлення, втрати прямого шляху та загибелі, а також, за допомогою Аллаха, дозволять досягнути бажаної мети, яку пообіцяв Аллах:
وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الْأَرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِن قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَىٰ لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُم مِّن بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا يَعْبُدُونَنِي لَا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا وَمَن كَفَرَ بَعْدَ ذَٰلِكَ فَأُولَٰئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували та робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі, подібно тому, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він неодмінно обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55), —
і про що дав благу звістку Посланець ﷺ:
ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ
«А потім знов буде Халіфат за методом пророцтва».
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад Хадуд
19.09.2018
