Торгівля Китаю з Америкою — новий колоніалізм

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Лідери африканських країн зустрілись з лідерами Китаю у Пекіні під час самого розпалу економічної кризи з метою проголосити про великий успіх їх конференції.

Саміт був проведений, незважаючи на голоси, які висловились проти цієї зустрічі. Незважаючи на інтенсивність торгівлі між Китаєм та африканським континентом, деякі африканські країни продовжують жити у бідності. Факти говорять про те, що з 2008 р. торговий баланс між Африкою та Китаєм значно змінився. Наприклад, в Уганді співвідношення імпорту та експорту склало 22:1 відповідно. Більшу за усе чорний континент експортує нафту через Нігерію, і те, що коштує 11$, продається Китаю по 1$. Торговий дисбаланс простежується також у 38 африканських корпорацій із числа тих, що ведуть торгівлю з Китаєм. Це ті корпорації, які експортують сировину у Китай, купуючи в обмін промислові товари. Тому недивно, що подібний торговий баланс між двома сторонами заданий на довгу перспективу.

На проведеному саміті Китай спробував розвіяти побоювання з цього приводу, запропонувавши у якості виходу чотири заходи:

1. Збільшити експорт сировини із Африки у Китай.

2. Китай надасть 50 програм для полегшення торгівлі з Африкою.

3. Китай створить фонд у розмірі 5 млрд. доларів для стимуляції африканських країн.

4. Будуть проведені переговори про вільну торгівлю з найменш розвинутими країнами  Африки.

Справа у тому, що ці заходи не вирішують суті проблеми. Відсутність власної промисловості та слабка інфраструктура в Африці означають, що цей континент у більшій мірі у свої економіці опирається на Захід та Китай, купуючи у них промислові товари та вироби.

Відчайдушне положення чорного континенту, багатого ресурсами, якими його наділив Аллах (с.в.т.), воістину сумне.

Китай, подібно Заходу, перш ніж позбавити континент його цінних ресурсів, продає йому товари по завищеній ціні. При цьому новий китайський колонізатор трохи відрізняється від західного тим, що китайці будують в Африці інфраструктуру, прагнучи підкреслити це як досягнення обох сторін. Проте реальність показує брехню усього цього, тому що проекти інфраструктури не дешеві і коштують мільярди для будівництва, експлуатації та технічного використання. Зазвичай населення африканських країн навіть не відає про крупні суми грошей, які беруть їх уряди у китайських банків під відсотки для стимуляції таких крупних проектів, як будівництво доріг, автомагістралей, залізниць і т.д.

Метод, за яким укладаються подібні угоди, полягає у тому, щоб переправити китайські гроші за допомогою банківської системи держави-позичальника на користь китайських компаній, які потім з цих засобів оплачують труд китайських робітників, що зводять інфраструктуру та експлуатують її. Рідко зустрічається, коли місцеві жителі приваблюються у якості працівників, а отож, вони — останні, хто отримує прибуток від місцевої економіки. Таким чином, засоби від заробітних плат так само уходять у Китай, у той час як африканським урядам залишаються лише борги, які вони не у змозі потім виплатити. Також сумно і те, що за увесь час таких відносин африканські країни так і не отримали для себе ніяких технологій і як і раніше їх вітчизняне виробництво у застої!

Країни Азії та тихоокеанського регіону вже постраждали від поступок у проектах будівництва інфраструктури, які розгорнув на їх території Китай. Так, Шрі-Ланка стала жертвою цієї практики та була вимушена покинути свій стратегічний порт Хамбантота, передавши його китайській стороні строком на 99 років, тому що місцевий уряд не знайшов засобів, щоб покрити величезні борги, які стягнув з нього Китай після того, як у цій країні були розгорнуті китайські проекти по побудові інфраструктури. Низка країн в Азії вже почала відмовлятись від кредитів дорогої вартості для проектів будівництва інфраструктури, повністю відкидаючи пропозицію КНР.

Так, у минулому місяці лідера Малайзії Махатхір Мухаммад заявив про те, що скасує проекти, що підтримуються Пекіном, включаючи проект будівництва залізниці вартістю у 20 млрд. доларів, яка, у свою чергу, є частиною масштабного китайського проекту «Один пояс та один шлях». Махатхір Мухаммад заяви, що його країна не може собі дозволити будівництво таких проектів з дорогою вартістю,, у яких до того ж немає гострої необхідності. Проте Африка іще не зрозуміла, чим для неї обернеться співпраця з Китаєм, тому що її лідери іще не опинились у ситуації, коли будуть вимушені відмовитись від стратегічних активів своїх країн.

Отож, стиль міжнародної торгівлі, яку веде Китай, до крайньої межі схожий на західний, у його методах панує егоїзм та схильність наживатись за рахунок інших. Існує величезна різниця між цим методом та методом Ісламської держави під час її торгівлі з бідними країнами, тому що метод Халіфату базується на принципі передачі народам їх багатств, на розширення їх прав та можливостей, а не на презирстві та монополізації. Халіфат не веде свої справи так, як Британська імперія, що працювала над штучним зубожінням своїх колоній на свою користь. Мета міжнародної торгівлі, яку поведе Халіфат, буде складатись у створенні такої міжнародної обстановки, яка дозволить іншим державам здійснювати справедливу та безпечну торгівлю, добиваючись економічного росту.

Правда у тому, що Європа не могла досягти індустріального прогресу без щедрої торгової політики Халіфату, і саме Халіфат став поштовхом до її розвитку у темні сторіччя, проте, замість того, щоб зробити цей же метод пануючим у міжнародній торгівлі, Європа об’явила про початок хрестових походів проти ісламського світу. Що ж стосується сучасної Африки, то вона має потреб в ісламській торговій політиці, якщо хоче бути вільною від іга колонізатора, усе одно, будь то Китай або Захід.

 

 

Газета «Ар-Рая»
Автор: устаз Абдаль-Маджид Бахаті
15 Мухаррама 1440 р.х.
25.09.2018 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая