(взято із документів міністерства закордонних справ Британії)
Коли Абдуль-Азіз Аль Сауд відкинув вимогу султана Абдуль-Хаміда II приєднатись до Османської Держави, воєначальник османської армії у регіоні Хасан Шукрв направився до нього з листом від Абдуль-Хаміда, у якому султан попереджає Абдуль-Азіза від втручання у фітну у Неджді, оповіщаючи його про те, що іноземні агенти мутять воду у цій провінції. У листі султан також закликав його не проливати кров і не дозволяти іноземним державам вторгатись в ісламські землі .
Проте Абдуль-Азіз відповів йому: «Ми не приймаємо Ваш насіхат, не визнаємо Вашого панування і не будемо Вам підкорятись».
Міністр закордонних справ Британії Керзон закликав шейхів та емірів Перської затоки на чолі з Абдуль-Азізом зустрітись з ним на палубі британського корабля, і коли ті прийшли, Керзон звернувся до них з промовою під гарматами британського флоту. Спочатку він похвалив досягнення Британії та її здатність надати захист усьому регіону, а потім, звернувшись до гостей, закликав їх до «необхідності співпрацювати з Британією заради позбавлення регіону від ворогів Британії та їх витіснення, усе одно, будь то османи, німці, руські чи французи».
З самого початку, до Абдуль-Азіза, політика Британії у регіоні полягала у невтручанні всередину Аравійського півострову з перевагою контролювати лише узбережжя від Оману до Кувейту. Проте, коли Британія знайшла для себе таких емірів, як Абдуль-Азіз — правителя Неджду, — то змінила свою політику. Віднині основною метою союзу з Абдуль-Азізом став намір покінчити з еміратом Джебель-Шаммар, що знаходився під управлінням Ібн Рашида, еміра Османської Держави, який загрожував британському військовому корпусу, розквартированому на півдні Іраку.
У 1910 р. Абдуль-Азіз відправив листа до капітану Вільяму Генрі Шекспіру, британському політичному агенту у Кувейті, у якому виразив дуже близьке ставлення до нього. Шекспір знав арабську мову, що полегшило формування між ними близьких та сильних відносин, і з того часу вони стали близькими друзями. Також Абдуль-Азіз направив листа до Персі Коксу, колоніальному адміністратору і резиденту Британії у регіоні Перської затоки, у якому писав: «Ми звертаємось до Вашої Величності і хочемо звернути Вашу увагу на старую дружбу між нами, а також на іще більш давні угоди, підписані моїм дідом Фейсалом. З того часу минуло 55 років, і, згідно домовленості, угода повинна тривати іще 55 років. Ми хочемо її продовжити». Після чого він додав: «Династія Саудів краще, аніж Мубарак Саббах (маріонетковий, пробританський емір Кувейту), тому що саудіти ніколи не співпрацювали з турками і не піднімали їх прапор на відміну від Мубарака, як і не визнавали османського султана халіфом».
Одного разу емір Джебель-Шаммара Ібн Рашид направив до Абдуль-Азізу листа з проханням про перемир’я, але Абдуль-Азіз погодився на мир лише при умові, що династія Рашидідів підкориться англійцям і відмовиться від Османської Держави. Після цього Абдуль-Азіз направив листа до Персі Коксу, у якому написав: «Як Ви знаєте, Ваша Величність, Ібн Рашид направив до мене гінця з листом, у якому виражав прохання про мир, але я йому відповів, що він може стати нашим другом лише при умові, що виразить дружнє ставлення до нашого друга і союзника — британського уряда, а також не буде вести дії, якими незадоволений британський уряд. Проте Ібн Рашид відкинув ці умови». Далі у листі Абдуль-Азіз знов підкреслив свою абсолютну лояльність англійцям, дописавши: «Я був готовий погодитись на перемир’я не по особистим мотивам, а тільки лише заради інтересів британського уряду».
Один із багатіїв купив 700 верблюдів, навантажив їх зброєю і боєприпасами, після чого відправив у табір османської армії у допомогу у війні проти англійців. Проте Абдуль-Азіз напав на караван, захопив усе, що було, і разом з верблюдами подарував англійцям у Кувейті.
В 1913 г. Абдуль-Азіз зустрівся з Шекспіром у Кувейті і оповістив його про намір захопити провінції Ель-Хаса та Ель-Катіф на сході від Неджда, скориставшись послабленням Османської Держави з причини поразок останнього на Балканах.
Наступного місяця, у квітні 1913 р., Абдуль-Азіз раптово напав на ці провінції, вигнавши із них османський гарнізон. Потів він захопив порт Укайр, також вигнавши із нього османський гарнізон, після чого Шекспір і Тревор — британський політичний агент у Бахрейні — прибули у порт Укайр, зустрівши Абдуль-Азіза величезним парадом і танцюючи з ним танок «арда».
У березні 1914 р. Шекспір прибув в Ер-Ріяд і пробув там 15 днів, на протязі яких інструктував Абдуль-Азіза, як тому налагоджувати зв’язки з лідерами Аравійського півострову, особливо з такими, як імам Яхья в Ємені і Мухаммад Ідрісі в еміраті Асір, а також з іншими агентами Британії. Вони усі були скликані з метою налагодити координацію спільних дій проти Османів.
28 листопада 1914 р. Абдуль-Азіз написав листа з наступним змістом: «Від Еміра Неджда та Ель-Хаса Абдуль-Азіза: «Я виражаю сильну надію на Аллаха і на чудовий британський уряд, що поточні справи продовжаться, як і раніше... і що ми будемо узгоджено діяти проти інших (проти Османів), як Ви про це знаєте».
24 листопада 1914 р. відбулась битва при місцевості Джарраб між силами Абдуль-Азіза и Ібн Рашида. У битві на стороні Абдуль-Азіза брав участь Шекспір у якості військового радника, а також командуючого артилерією . У пилу битви Шекспір був вбитий османською кулею.
Перси Кокс опоясав Абдуль-Азіза стрічкою «Лицаря Індійської Імперії» у вдячність за допомогу Британії у першій світовій війні, тому що той охороняв поставки усього необхідного у війні британської армії проти Халіфату в Іраку.
26 грудня 1915 р. Кокс підписав з Абдуль-Азізом «угоду Дарін», ратифіковану віце-королем Британії в Індії. Текст угоди говорив про наступне:
Британія зобов’язалась забезпечити захист своїх інтересів та інтересів Абдуль-Азіза і його країни.
Абдуль-Азіз зобов’язується утримуватись від усілякої кореспонденції, угод і домовленостей з будь-яким іншим урядом або державою, окрім Британії.
Абдуль-Азіз зобов’язується не залишати, не здавати в оренду, не віддавати під заставу свої землі, як і їх ресурси, ніякій іншій державі без згоди британського уряду.
Абдуль-Азіз дає обіцянку, як давав його батько, не вторгатись у Кувейт, Бахрейн, Катар і Оман з його узбережжям, а також у справи усіх шейхів, які користуються захистом англійців, у яких є свої угоди з Британією.
Окрім того, Британія платила Абдуль-Азізу 5000 фунтів стерлінгів кожен рік на додачу до постачання 1000 рушниць, гвинтівок і 100000 куль.
29 грудня 1915 р. у британських донесеннях було записано: «Абдуль-Азіз займав ясну і пряму позицію. Його лояльність до нас була твердою на протязі війни, і ми можемо на нього покладатись».
Коли Абдуль-Азіз злякався за своє правління через дії шерифа Хусейна у Мецці, Кокс заспокоїв його, сказавши: «Не хвилюйся, ми виступаємо гарантами твоєї незалежності і обіцяємо тобі, що на тебе не нападе ані шериф, ані хто-небудь інший».
Газета «Ар-Рая»
Автор: Устаз Ахмад Хатавані
3 Джумада аль-уля 1440 р.х.
09.01.2019 р.
