Ідея створити ЛАД (Лігу Арабських Держав) була однією із вдалих ідей колонізатора. ЛАД була утворена наказом міністра закордонних справ Британії Ентоні Ідена у 40-х рр. минулого сторіччя.
Потім остаточний вплив на ЛАД закріпився за Америкою, яка концентрувалась на підтриманні системи існування дрібних мусульманських держав після того, як західний колонізатор зруйнував єдину державу Халіфат. ЛАД стала інструментом у руках колонізатора, так що будь-яка резолюція ЛАД відносно Палестини спочатку йшла в інтересах Британії, яка бажала утвердження у Палестині сіоністського утворення «Ізраїль». ЛАД виправдала війну в Іраку, дала зелене світло сирійському кровопивці Башару робити усе, що той побажає, вбивати і вбивати без кінця. ЛАД проігнорувала звірства єгипетського фараона ас-Сісі. Коли ж країни Перської затоки пішли на зближення з єврейським утворенням, то на своїх конференціях ЛАД взагалі робила вигляд, нібито нічого не бачить і не чує.
Черговий 30-й саміт ЛАД у Тунісі 31.03.2019, виявився таким же зрадницьким, як і усі попередні, до того ж несерйозним. Представники делегацій обговорювали палестинську проблему і економічну кризу, яка склалася навколо цього, сирійську проблему і ситуацію у Лівії та Ємені, а також втручання Ірану у внутрішні справи арабських держав. Врешті решт саміт завершився прийняттям т.з. «резолюцій», що стали не більше аніж громадськими гаслами, позбавленими змісту.
Хоча арабські правителі і заявляють про те, що палестинська проблема стоїть на першому місці, хоча вони не упустили нагоди заново сказати про «центральну значущість палестинської проблеми»,про «арабську ідентичність Єрусалиму — столиці Палестини», усе одно, сама риторика їх змінилась. Вони більше не говорять, що Палестина — це окупована земля, яку необхідно повністю звільнити і саме цим способом вирішити дану проблему.
Тепер вони лише обговорюють проблеми гуманітарного характеру, у т.ч. — проблему з палестинськими біженцями та їх повернення на батьківщину, а також проблему фінансів, заморожених єврейським утворенням, яке заважає палестинцям отримати до них вільний доступ. Але саму окупацію палестинських земель та їх євреїзацію вони вже не обговорюють. Арабські правителі замість того, щоб направити свої армії на порятунок палестинців і повне знищення єврейського утворення, навпаки, підсилено прагнуть налагодити з ними відносини. Так у 2018 р. у Досі, столиці Катара, в Абу Дабі та у Рабаті, столиці Марокко, був визнаний національний гімн «Ізраїлю». У цьому ж році правитель Султанату Оман офіційно прийняв у себе прем’єр-міністра єврейського утворення Нетаньяху.
Звичайно ж, присутні на конференції ЛАД, висловились проти визнання Америкою Голанських висот за євреями, відносно чого у резолюції ЛАД говориться, що дане визнання «словесна брехня» і що воно «відкидається». Вони так заявили, тому що раніше на попередній конференції 15.04.2018 більша частина арабських правителів відкинула резолюцію Америки про перенесення свого посольства в Єрусалим, хоча разом з тим і поквапилась взяти участь у Варшавській конференції 13–14.02.2019 під приводом необхідності створення протидії Ірану на Близькому Сході. Врешті решт міністри закордонних справ арабських держав сиділи разом з Беньяміном Нетаньяху за одним столом.
У резолюціях, прийнятих ЛАД на останній конференції, було заявлено про «невизнання іранського втручання у справи арабських держав». Резолюції засудили «ворожі спроби Ірану порушити безпеку у регіоні методом поширенні сектантського і міжмазхабного розбрату». Проте відносно ворожого втручання Америки, Європи і Росії у внутрішні справи усіх цих країн ЛАД зберігала гробову тишу. Замість цього ми бачимо, як ЛАД підігрує Америці і заявляє про необхідність боротьби з тероризмом і екстремізмом, іншими словами — підтримує план Америки по боротьбі проти Ісламської Умми, яка бажає звільниться з-під ярма колонізаторів і встановити свою державність. У цьому сенсі арабські правителі все так само слідують прикладу Америки, звалюючи усю вину за її злочини на «деякі екстремістські організації, які спотворюють образ Ісламу».
Для того, щоб кинути пил у вічі людям, арабські правителі засудили «терористичні вчинки, насильство, порушення прав людини, у т.ч. і те, що відбувається з мусульманами - рохінджа у М’янмі». Що це означає? Це означає, що поки діти, жінки та літні люди з криками просять по допомогу, рятуючись від різанини, арабські правителі обмежуються лише засудженням, а їх армії як сиділи у казармах, так і сидять,не зробивши і пострілу у бік м’янмської влади. Проте арабські правителі з готовністю посилають свої армії і літаки по першому наказу Америки, щоб скинути бомби на голови мусульман у тому ж Ємені. У той же час арабські правителі словом не обмовляться про те, на що наражаються мусульмани у Східному Туркестані, які злочини проти них коїть китайська влада... про це арабські правителі мовчать, нібито їх це і зовсім не стосується.
Якщо говорити у цілому, то зібрання арабських правителів, що воно було, що його не було — однаково. Більше того, краще б його взагалі не існувало, тому що, збираючись у такому форматі і з такими цілями, вони по суті намагаються узаконити здачу усіх животрепетних питань мусульман на милість невірного колонізатора, щоб той вчиняв з ними, як захотів. Самі ж арабські правителі не знають нічого іншого, окрім як слухатись, підкорятись і виконувати будь-які директиви колонізаторів.
Конференція ЛАД, проведена у Тунісі, демонструє те, що нам нав’язав колонізатор після знищення Халіфату. На цих конференціях збирається жалюгідна подоба правителів, адже збираються вони лише для того, щоб зіграти у цій виставі заздалегідь сплановану роль і не дати Ісламській Уммі можливості підніматись на повстання. З цієї точки конференція ЛАД важлива для колонізаторів, які, власне кажучи, і сформували нинішні офіційні арабські режими, бажаючи роздробити Ісламську Умму на частини і не дати піднятися їй усій разом, звівши проблем кожного мусульманського народу до формату його власних проблем, які повинні вирішуватись у рамках «арабської солідарності».
У противагу цьому:
Мусульманські народи усвідомили, що арабські країни — дрібні, ущербні і пораженські утворення, що їх правителі — лише жалюгідна подоба правителів, нічого не вирішують, проте іще більш жорстокі, ворожі і небезпечні для мусульман, аніж колонізатори. Тому мусульмани і піднімають повстання проти них одні за другим, починаючи з 2011р. Перше таке повстання трапилось як раз таки у Тунісі, після чого воно розійшлось по решті арабських країн. Ці повстання по сей день відбуваються, незважаючи на спроби спотворити їх цілі, незважаючи на приховані і навіть явні змови проти них.
Сьогодні ці повстання перейшли на Судан та Алжир, де мусульмани масовим чином вимагають вирвати їх правлячі режими з корінням, бажаючи більш кращого, чесного, щирого і свідомого керівництва над собою. Проте немає цим режимам іншої заміни окрім Ісламу, який сповідують народи мусульманських країн, у т.ч. і арабські народи. Люди, які піднімаються проти своїх режимів в арабських країнах, потребують усього лише щирого керівництва над собою, яке б їх згуртувало. Тільки Хізб ут-Тахрір веде діяльність в усіх цих країнах для того, щоб вказати революціонерам на правильний і гідний метод звільнення від впливу колонізаторів за допомогою знищення їх маріонеткових режимів з усіма їх агентами з подальшим встановленням держави Праведного Халіфату за методом пророцтва.
Що залишається?
Залишається лише об’єднати тих, хто здатен надати допомогу і захист (армію), з натовпами мусульман, які вийшли на вулиці, вимагаючи скинення режиму, після чого їм треба встановити над собою щире і свідоме керівництво із Хізб ут-Тахрір. Тоді армія припинить захищати правлячі режими з їх жалюгідними правителями, які продали наші народи і землі невірному колонізатору. Армії займуть сторону Умми у цілому (і Хізб ут-Тахрір — зокрема), після чого почнеться звільнення від колоніалізму, а потім прийде Халіфат за методом пророцтва, про який сказав Посланець Аллаха ﷺ.
Газета «Ар-Рая»
Мухаммад ан-Насір Шувейха
Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Тунісі
11 Шабана 1440 р.х.
17.04.2019 р.
