Проблема сирійських біженців знов була піднята після декількох рішень, прийнятих міністерством внутрішніх справ Туреччини, і після окремих закликів офіційних осіб уряду Лівану депортувати біженців у свою країну.
Якими є наслідки цих рішень? Чому вони прийняті саме зараз?І як це вплине на революцію Шаму у цілому?
Зрозуміти питання можливо, якщо повернутись до самого початку, і, перш за усе, до причини цієї проблеми. Тоді ми виявимо, що злочинний режим Асада, отримавши від Заходу зелене світло і одну відстрочку за іншою, взявся знищувати власний народ. Це стало причиною появи мільйонів біженців, які втекли через широко відкриті кордони Туреччини, Йорданії і Лівану, де не було ані охоронців, ані прикордонників, ані стін.
Тисячі сирійських біженців, які прибувають через море і сушу, перетинали кордони Європи, створивши нову проблему, відому як «криза біженців». В Європі це питання піднімалось декілька разів, у зв’язку з чим були вжиті заходи, і між цими країнами були укладені угоди про обмеження імміграції. Зараз же мова йде про депортацію і репатріацію. Але чи пов’язані ці рішення з бажанням отримати голоси виборців? Або це расова ненависть, виражена деякими рішеннями і кампаніями за депортацію біженців? Або ж це міжнародна політика, яка скерована на досягнення деяких цілей у сирійській проблемі?
Уважно простежуючи події, можна помітити, що справа не обмежується Ліваном і Туреччиною, але також зачіпає Йорданію і Саудівську Аравію. Видання «ZamanAlwsl» написало про те, що у ході операції саудівської міграційної служби було затримано більше 100 сирійців, які утримуються в аеропорту Ер-Ріяду, підкресливши, що їм загрожує примусове повернення на батьківщину у будь-яку мить. У статті підкреслюється, що більша частина затриманих перевищила строк перебування у країні у п’ять місяців і що причини варіюються між «порушенням правили виду на проживання» і «спливанням строку дії документів». Джерело вказало, що 100 сирійців були затримані на вулицях або місцях роботи, зазначивши, що ця цифра — лише в одному Ер-Ріяді.
Є також декілька окремих випадків з сирійцями в Йорданії, яким загрожує примусова депортація. У Туреччині, незважаючи на численні запевняння, велика кількість біженців вже відправлена на батьківщину на додаток до жорстокого обходження під час депортації. Інші новини повідомляють про депортацію багатьох молодих сирійців із Лівану.
Процес депортації або загроза депортації відбувається у той час, коли обговорюються заключні етапи політичного рішення сирійської кризи. Мова йде про довгострокове припинення вогню під опікою Росії і Туреччини і про остаточне узгодження імен, які увійдуть у Комітет по розробці конституції. Це наштовхує на думку, що проблема біженців пов’язана з цим рішенням, оскільки тиск на сирійських біженців і загроза депортації призведуть до того, що вони погодяться з будь-яким очікуваним політичним врегулюванням, яке стане для них єдиним виходом після примусового повернення на свою батьківщину.
Зв’язок між проблемою біженців і політичним рішенням не суперечить тому факту, що кожна країна має свої виправдання у спричинення тиску на біженців. Це природно. Проте виправдовуватись тим, що кожна країна має свої власні обставини і політику — це вже спроба виправдати режими, які раніше приймали біженців. Доказом цього зв’язку є те, що відкриття кордонів на початку революції було колективним рішенням, узгодженим усіма державами. Відкриття кордонів було неприродним до такої міри, що сирійці перетинали кордон туди і назад без яких-небудь перешкод, як нібито ходили із одного села в інше у межах Сирії.
Коли Ліван захотів запобігти в’їзду людей на свою територію, він зробив це. Коли Йорданія захотіла зробити це, вона також закрила свої кордони для тих, хто втікав від бомбардувань злочинного режиму, особливо у Дераа. Туреччина також зробила це і закрила свою країну для сирійських біженців, побудувавши стіну уздовж кордону і вбиваючи кожного, хто наблизиться до неї, будь то ті, хто бажають перетнути кордон чи ні.
Ці режими всередині Сирії зв’язуються з повстанськими фракціями і контролюють їх рішення, а за межами країни створюють тиск на сирійських біженців. Усе це штовхає на думку, що не варто покладатись на них, оскільки вони є частиною міжнародної системи, яка змовилась проти сирійців з метою повернути їх під владу злочинного режиму, навіть якщо у ньому зміняться деякі особи.
Криза біженців виявила усе це сьогодні. Можна побачити, як ті, хто покладався на турецький режим, вихваляв його і вважав важливим прибічником революції, почали сумніватись і шукати виправдання цим зрадницьким рішенням. Інші пов’язують ці підлі заходи проти біженців з перемогою опозиціонерів на виборах мера Стамбула. Іще одні вважають тиск на біженців витівками деяких осіб, які перебувають всередині турецького режиму.
Таким чином, ми спостерігаємо спроби уникнути болючої правди. Останні роки люди самовільно обманюються. Турецький режим — такий же, як і решта усіх інших. Він присипляє революцію, виснажує підконтрольні фракції, контролює рішення їх керівників і політиків, які виступають від імені революції.
Розуміти ці факти краще, аніж продовжувати бути обдуреним. Усвідомлення сутності цих режимів є хорошим початком нового чистого шляху. Революція проти злочинного режиму — це революція проти несправедливої міжнародної системи, яка підтримує злочинця на усіх позиціях. Тому настав час відмовитись від неї і проявляти свою вірність Аллаху, уповати лише на Нього і просити допомоги лише у Нього.
Газета «Ар-Рая»
Д-р Мунір Насір
Член Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Сирії
21 Зуль-када 1440 р.х.
24.07.2019 р.
