В минулій часині ми пролили світло на злочини нових хрестоносців і сіоністів-узурпаторів проти мечеті аль-Акса і мусульман в період, передуючий першому насильницькому переміщенню палестинців в 1948р. і триваючому навіть на початку 50-х років XX сторіччя.
В цій частині ми продовжуємо розповідати про злочині діяння в той період, зокрема зачепимо агресію проти аль-Кудса і благословенної мечеті аль-Акса в 1967 р.
• Змови продовжувались одна за другою. Після періоду британського мандату і після об’явлення про створення «Ізраїлю» в 1948 р. ці змови були уособлені багатьма діями, здійсненими сіоністами у співпраці і координації з західними країнами, а також за допомогою мусульманських правителів, особливо правителів країн, оточуючих Палестину: Сирія, Ліван, Єгипет, Йорданія. Дії сіоністів були наступні:
1) Суецька криза 1956 р. В арабському світі дана криза відома як «Потрійна агресія». Ситуація загострилась з початком військових дій Великобританії, Франції і «Ізраїлю» проти Єгипту. В ході війни «Ізраїль» окупував Синай і сектор Газа, а об’єднані сили окупували області в Суеці, Порт-Саїді і Суецькому каналі. Також британські і французькі літаки піддавали бомбардуванню Каїр, Олександрію, Порт-Саїд, Суец і Ісмаілію. «Ізраїль» взяв участь у війні:
— по-перше, з метою показати країнам Близького Сходу свою військову міць і нездатність нанести удари по будь-якій державі в регіоні, тим більше, що Єгипет на ту мить був крупною державою;
— по-друге, для інтеграції «Ізраїлю» в політичне життя регіону і для заохочення його до протистоянню американській політиці. Усе це проявилось в переговорах, які послідували за окупацією об’єднаними силами Суеца.
2) Шестиденна війна, яка відбулась між «Ізраїлем», з одного боку і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром — з іншого, яка тривала з 5 по 10 червня 1967 р. В ході військових дій були здані сіоністам Синай, сектор Газа, Західний берег і Голанські висоти. 21.08.1969 Деніс Майкл Рохан підпалив мечеть аль-Акса, в ході пожежі згорів мінбар Салах ад-Діна і частина мечеті. Це коїлось зі схвалення і навіть заохочення хрестоносців і сіоністів усього світу, адже таку дію вони сприйняли як очищення від символу вигнання хрестоносців із аль-Кудса і Палестини.
3) Під час і після війни 1967 р. сіоністи виселили більшу частину народу Палестини за її межі. Згідно даним Ліги арабських держав (ЛАД), зокрема — даним, опублікованим Арабським валютним фондом в 1991 р., більше 460 тисяч палестинців було вимушено покинути свої землі на Західному березі річки Йордан і в секторі Газа. Із них тільки в 1948 р. було біля 230 тисяч біженців, які були вимушені проживати в таборах. «Ізраїль» вигнав або вимусив покинути рідну землю більше 726 тисяч палестинців. Згідно статистики звітів Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР) за 2019 р., загальна кількість усіх біженців Палестини за час конфлікту склала біля 5,6 млн. людей. Більшість біженців досі живе в суворих і тяжких умовах, незважаючи на те, що з миті їх переміщення і розосередження по землі минуло більше 70 років.
4) Захід у співпраці з мусульманськими лідерами ЛАД і Організації ісламської співпраці (ОІС) почав розробляти нові плани по «Ізраїлю», щоб мусульмани прийняли його як рівноправну державу Близького Сходу. Для цього було видано декілька міжнародних резолюцій і резолюцій ЛАД. Найвідоміша міжнародна резолюція — це резолюція Ради Безпеки ООН №242 за підсумками Шестиденної війни. Дана резолюція схвалила відхід сіоністам більшої частини Палестини і підтримала резолюцію ООН №181 від 1947 р. Резолюція №181 передбачала припинення британського мандата в Палестині до 01.08.1948 і створення на її території двох держав: єврейської і арабської. Що стосується ЛАД, то вона прийняла рішення, що узгоджується з рішеннями хрестоносців і сіоністів у відношенні Палестини. Це злочинне рішення ЛАД було прийнято на саміті в Бейруті в 2002 р., згідно якому визнається існування «Ізраїлю» на узурпованій землі Палестини в 1948 р., при цьому сіоністи в обмін нічого не пропонували!
5) Захід визначив питання Палестини спочатку як національне питання, потім як регіональне. Так він спробував позбавити його якості ісламського. З самого початку конфлікту з сіонізмом і хрестоносцями Захід перетворив цей конфлікт в національну арабську боротьбу, в чому йому посприяли мусульманські правителі. Тобто Захід обмежив проблему Палестини як проблему ЛАД і відокремив її від релігійного аспекту, хоча саме цей аспект утвердив проблему Палестини як невід’ємну частину акиди Умми. Проблема Палестини почала подаватись як регіональна проблема, яка стосується палестинців, оскільки саме у них з сіоністами була ворожнеча. Усе це було прелюдією до тому, щоб мусульмани назавжди покинули ці землі. В цьому контексті і згідно з цією злочинною схемою у 1964 р. була створена «Організація звільнення Палестини» (ОЗП). Після першого саміту ЛАД, що відбувся в Каїрі в 1964 р., «ОЗП» почала представляти палестинців в ООН і в ЛАД у якості їх єдиного законного представника.
6) За допомогою країн, оточуючих Палестину, і Заходу сіоністи призупинили усі форми військових дій. Причиною цьому послужило підписання мирних договорів з «Ізраїлем». Усе почалось з Кемп-Девідської угоди 1978 р. між Єгиптом і «Ізраїлем». Потім була мадридська мирна конференція в 1991 р., далі — угода в Осло в 1993 р., потім «ізраїльсько»- йорданський мирний договір (угода «Ваді-Араба») в 1994 р. Після цих угод питання про Палестину почало фігурувати у межах міжнародних угод, а поняття «боротьба за звільнення Палестини» було скасовано із словника арабських країн і «ОЗП».
7) Захід розробив новий план під назвою «Новий Близький Схід», або, по-іншому, «Великий Близький Схід». До його реалізації закликала держсекретар Кондоліза Райс в 2006 р. на прес-конференції в Тель-Авіві. А в 2019 р. держсекретар Майк Помпео підтвердив це на прес-конференції в Американському університеті в Каїрі. Однією із найбільш помітних речей в цьому новому плані є те, що пов’язано з «Ізраїлем»: нормалізація відносин з деякими країнами Близького Сходу, включаючи країни Перської затоки, а також існування військових і торгових угод — як з Туреччиною, так і з деякими іншими країнами.
Текст виступу Помпео гласив: «Адміністрація Трампа також працює над формуванням стратегічного близькосхідного альянсу для протидії найбільш серйозним загрозам в регіоні і активізації економічної і енергетичної взаємодії. Ми також є свідками значних змінень, оскільки нові зв’язки починають укорінятись способами, які неможливо було уявити і по сей день. Хто міг повірити декілька років назад, що прем’єр-міністр «Ізраїлю» відвідає Маскат? Або що будуть встановлені нові зв’язки між Саудівською Аравією і Іраком? Або що Папа Римський відвідає це місто щоб зустрітись з мусульманськими імамами і головою коптської церкви?».
Нормалізація відносин з «Ізраїлем» усе іще актуальна, і це розглядається як прелюдія до створення Нового Близького Сходу. Даний план скерований на змінення регіону. Згідно нової політичної обстановки, план заснований перш за усе на інтеграції «Ізраїлю» в політичну, економічну і військову систему регіону. Що стосується політичного курсу в регіоні, то передбачається створення близькосхідної організації замість ЛАД і ОІС, де «Ізраїль» повинен стати її частиною під міжнародним наглядом ООН. Що стосується економічного курсу в регіоні, то це створення так званого «близькосхідного ринку», до якому закликала Кондоліза Райс в 2006 р. Що стосується військового курсу, то Помпео в Американському університеті в Каїрі закликав створити спільні озброєні сили країн Близького Сходу і Перської затоки.
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб
Єрусалим
23 Джумада ас-сані 1443 р.х.
26.01.2022 р.
