З тих пір, як Аллах послав до людей Мухаммада ﷺ, і вони розділились на віруючих і невіруючих, Іслам вступив в ідеологічну і екзистенційну боротьбу з усіма віруваннями і ідеями, яка продовжується і по сей день.
В минулому сторіччі Заходу вдалось зруйнувати державу Халіфат. Тоді Іслам зник із міжнародної арени і життя суспільства, перетворився на священицьку релігію, що не спричиняє ніякого впливу на життя в державі, упав на рівень індивідуальної поведінки людини.
Усе ж таки невірні чудово усвідомлюють, що відсутність Ісламу є тимчасовим явищем, оскільки акида Ісламу правильна і цілком гармонує з природою людини. В Ісламі є досконале законодавство, і Аллах забезпечив збереження цієї релігії, обіцявши мусульманам намісництво на землі і безпеку.
Коли ісламські рухи об’явили про початок діяльності по поверненню Ісламу до життя, в серцях ворогів сколихнувся жах перед відновленням Халіфату, який буде правити по Шаріату у внутрішніх і зовнішніх справах, об’єднає мусульман, викоренить вплив колонізатора в мусульманських країнах і не залишить його в спокої навіть на його території.
І те, що ми спостерігаємо сьогодні, як жорстокі і руйнівні війни західного світу скеровані проти мусульманських країн, є кращим доказом жаху в серці колонізатора.
Найнебезпечніший фронт війни з Ісламом — це ідейно-інформаційний, скерований на те, щоб спотворити образ Ісламу, довести мусульман до відчаю, примусити їх погодитись з застосуванням невір’я, утримати їх від діяльності по встановленню держави Ісламу і навіть долучити їх самих до управлінню по законам невір’я.
Невірний завербував «торговців релігією» із числа мусульман, щоб ті очолили словесну війну проти Ісламу. Вони почали тлумачити ісламські тексти і витягувати змісти, яких в них немає. Ці зрадники почали зводити наклеп на колишніх ісламських вчених, приписуючи їм слова, яких ті неговорили. Вони намагаються запровадити в фікх деякі правила, щоб обдурити мусульман, такі як «необхідність дозволяє заборонене», «менше із двох зол», «усунення шкоди», «інтерес» і правило, напряму пов’язане з нашою темою — «те, що не можеш виконати повністю, виконай частково». Вигадуючи подібні правила, вони хочуть відповісти тим, хто вимагає застосування Шаріату: «Треба іти до застосуванню поступово, оскільки неможливо встановити увесь Шаріат одразу».
З метою внести ясність і показати небезпеку подібних правил зазначимо наступне:
• Аллах вдосконалив для нас релігію, завершив Свою милість і ниспослав Коран в роз’яснення усілякої речі. Аллах говорить:
ٱلۡيَوۡمَ أَكۡمَلۡتُ لَكُمۡ دِينَكُمۡ وَأَتۡمَمۡتُ عَلَيۡكُمۡ نِعۡمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ ٱلۡإِسۡلَٰمَ دِينٗاۚ
«Сьогодні Я заради вас вдосконалив вашу релігію, довів до кінця Мою милость до вас і схвалив для вас у якості релігії Іслам» (5:3),
وَنَزَّلۡنَا عَلَيۡكَ ٱلۡكِتَٰبَ تِبۡيَٰنٗا لِّكُلِّ شَيۡءٖ وَهُدٗى وَرَحۡمَةٗ وَبُشۡرَىٰ لِلۡمُسۡلِمِينَ
«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі,як керівництво до прямому шляху, милість і благу звістку для мусульман» (16:89).
На кожне питання чоловіка до Судного дня знайдеться рішення в Корані і Сунні. Звідси і виходить шаріатське правило: «Основою в діях є прихильність шаріатському рішенню».
• Фікх, згідно загальному розумінню у мусульман, — це «наука про практичні шаріатські питання, виведені із часткових доказів». Докази шаріатських рішень повинні бути частковими, а не всезагальними. Не говориться, що «рішення підтверджується Кораном, Сунною чи правилом», швидше, варто згадати аят чи хадіс, щоб ми могли відчути силу доказу і побачити зв’язок доказу з розглядаємим питанням.
• Сподвижники та їх послідовники виводили рішення безпосередньо із шаріатських текстів, оскільки бачили нормативність мовних виразів (фасаха), розуміли Одкровення (вахй), знали, з чим пов’язано конкретне одкровення, розуміли хадіси,і щоб не було необхідності систематизувати правила. Так і повинно бути в основі. Але розуміння арабської мови зіпсувалось, а з епохи ниспослання Одкровення минули довгі сторіччя. Розуміння від мусульманина до мусульманину стало відрізнятись. Тоді і з’явилась потреба систематизувати правила, що роз’яснюють мову, розуміння і іджтіхад. Тут варто зазначити, що правила самі по собі є іджтіхадом певного вченого, а не самими доказами. Докази ж представлені в чистому розумінні мови і Одкровення, тобто в текстах, із яких і виводяться правила.
• Коли текст суперечить правилу, треба залишити правило і діяти згідно тексту. Іджтіхад ніколи не може стояти вище слів Аллаха і Його Посланця ﷺ.
• Правила були встановлені для контролю над процесом іджтіхаду, і вони бувають категоричними (катъи) і некатегоричними (занні), або зовсім вигаданими (мадсус), не маючими ніяого відношення до Одкровення і Шаріату.
Тепер розпочнемо розгляд теми «часткове застосування Ісламу» і розгляду правила «те, що не можеш виконати повністю, зроби частково», яке також зустрічається і в інших формах, несучих той же самий зміст.
Згідно цьому правилу, якщо мусульманин, наприклад не може по якій-небудь причини приховати свій аурат (постидні частини тіла) повністю, тоді повинен приховати те, що в його силах. Інший приклад: Аллах велів нам робити намаз повністю, як описано, починаючи з такбіра і закінчуючи таслімом. Але якщо мусульманин не може зробити стоячи свій намаз, як вимагається, тоді він може зробити його сидячи. Інакше кажучи, якщо мусульманин щось не може зробити, то нехай робить із цього те, що в силах.
Але є і зворотний бік цього правила:
— Воно не є постійним і не поширюється на усі положення. Наприклад: хто не може дотримуватись посту увесь день, тому не дозволено дотримуватись посту частину дня. Замість посту в цей день Аллах поставив йому в обов’язок інше. Наступний приклад: якщо мусульманин не володіє рабом повністю, тобто у цього раба два хазяїна, тоді йому не дозволено звільняти раба частково, замість цього Аллах дав йому інше рішення.
— В основі правила «те, що не можеш виконати повністю, зроби частково» лежить аят:
فَٱتَّقُواْ ٱللَّهَ مَا ٱسۡتَطَعۡتُمۡ
«Бійтеся Аллаха по мірі своїх можливостей» (64:16), —
і хадіс:
ما نَهَيْتُكُمْ عَنْهُ فاجْتَنِبُوهُ، وَما أمَرْتُكُمْ بِهِ فافْعَلُوا مِنْهُ ما اسْتَطَعْتُمْ
«Уникайте того, що я заборонив вам, а із того,що я велів вам, робіть, що зможете» (Бухарі, Муслім).
В міру своїх сил треба робити те, що вимагає Аллах, але і в цьому випадку неможна переходити до тому, що Він заборонив. Інакше кажучи, правило не поширюється на заборонене. Заборона означає уникати скоєння дії, і це не теж саме, що робити наказ в міру своїх сил.
— Якщо хтось цим правилом виправдовує скоєння забороненого і залишення обов’язкового, той зводить наклеп на факіхів, оскільки вони такого не говорили. Що стосується Імама Маліка, то він, висунувши концепцію місцевих звичаїв (урф), що не суперечать Шаріату, мав на увазі звичай жителів Медини у ті часи, тобто у часи сподвижників і табіїнів. Отож, мова йде про певний вид одностайності (іджма). Але він у жодному разі не мав на увазі звичаї усіх народів в будь-які часи. Говорячи ж про аш-Шатібі, важливо зазначити, що він виділив тільки три види інтересів (масаліх):
1 — Інтереси, підтверджені і наказані Шаріатом (масаліх-муътабара).
2 — Інтереси, анульовані і заборонені Шаріатом (масаліх-мульга).
3 — Інтереси, про які прямо не сказано в Шаріаті (масаліх-мурсаля). У якості прикладу імам аш-Шатібі навів те, що сподвижники зібрали Коран, хоча не було ані наказу, ані заборони на це. Але і тут він не сказав, що, переслідуючи масаліх-мурсаля, можна залишати те, що наказав Аллах, і робити те, що Він заборонив.
— Правило «необхідність дозволяє заборонене» недійсне як по змісту, так і по структурі. Слово «необхідність» — загальне, і воно включає усі необхідності, і слово «заборонене» — теж загальне, так що якщо усі необхідності припускають усі заборони, тоді що залишиться із релігії?!
• Надавати висловлюванням факіхів значення, яких вони не мали на увазі, — це брехня і обман, і так роблять тільки ті, у кого немає ані краплі совісті.
Як можуть висловлювання людей скасовувати слова Аллаха?!
— Шаріатські правила — це іджтіхад того чи іншого факіха, і вони почали з’являтись тільки після припинення Одкровення, а Одкровення може бути скасовано (насх) тільки іншим подібним собі шаріатським текстом.
— Якщо трапилась відміна (насх) якого-небудь рішення, тоді неможна діяти згідно скасованому (мансух). Наприклад, Шаріат заборонив п’янке (хамр), тобто скасував його дозволеність, і як в такому випадку можна слідувати скасованому і дозволяти те, що заборонив Аллах?!
• Правило «те, що не можеш виконати повністю, зроби частково» ніяк не можна використати у якості приводу для часткового застосування Ісламу в правлінні.
— До того ж це правило стосується нездатності окремої людини виконати щось із велінь Аллаха, а не правителя, якому ніщо не повинно заважати в застосуванні Шаріату. Якщо ж правитель по якій-небудь причині не може повністю застосувати Іслам, тоді треба усунути його з посту, а не скасовувати частину Шаріату. Виходить, що окремий мусульманин і правитель — це різні речі.
— Це правило стосується окремих питань, а не усього Шаріату.
Те ж саме стосується і шаріатського виправдання (узр, рухса), яке встановив Аллах в окремих питаннях. Це виправдання не поширюється на інші питання (до нього не застосовуються правила іллят і кияс), оскільки є приватним, а не всезагальним.
— Часткове застосування Ісламу означає вибір одних рішень і залишення інших, причому на невизначений строк. До того ж, не говориться про критерії, згідно яким відбувається відбір одних рішень і залишення інших. Тобто у цьому процесі особливу роль грають бажання самої людини. Аллах же говорить:
وَلَوِ ٱتَّبَعَ ٱلۡحَقُّ أَهۡوَآءَهُمۡ لَفَسَدَتِ ٱلسَّمَٰوَٰتُ وَٱلۡأَرۡضُ وَمَن فِيهِنَّۚ
«А якщо б істина залежала від їх бажань, то згинули б небеса, земля і ті, хто на них» (23:71).
— Більше того, в народах не може існувати законодавчого вакууму. Тобто замість залишених законів Ісламу будуть застосовуватись неісламські закони. Це ж означає правління не по тому, що ниспослав Аллах, тобто розцінюється як невір’я, нечестя і несправедливість. Усіма цими словами Аллах описав одного чоловіка, а це означає, що правління не по законам Аллаха — це великий злочин і гріх.
І досить нам чути слова Аллаха:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤۡمِنُونَ حَتَّىٰ يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيۡنَهُمۡ ثُمَّ لَا يَجِدُواْ فِيٓ أَنفُسِهِمۡ حَرَجٗا مِّمَّا قَضَيۡتَ وَيُسَلِّمُواْ تَسۡلِيمٗا
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки вони не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не облишать відчувати в душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65),
إِنَّ ٱلَّذِينَ ٱرۡتَدُّواْ عَلَىٰٓ أَدۡبَٰرِهِم مِّنۢ بَعۡدِ مَا تَبَيَّنَ لَهُمُ ٱلۡهُدَى ٱلشَّيۡطَٰنُ سَوَّلَ لَهُمۡ وَأَمۡلَىٰ لَهُمۡ ٢٥ ذَٰلِكَ بِأَنَّهُمۡ قَالُواْ لِلَّذِينَ كَرِهُواْ مَا نَزَّلَ ٱللَّهُ سَنُطِيعُكُمۡ فِي بَعۡضِ ٱلۡأَمۡرِۖ وَٱللَّهُ يَعۡلَمُ إِسۡرَارَهُمۡ
«Воістину, тих, які обернулись назад після того, як їм став ясним прямий шлях, диявол спокусив і обіцяв їм довге життя. Це тому, що вони сказали тим, які зненавиділи ниспослане Аллахом: «Ми будемо підкорятись вам в деяких справах». Аллах знає те, що вони приховують» (47:25,26).
Шейх Саід Рідван
16 Джумада ас-сані 1443 р.х.
19.01.2022 р.
