Потрясіння викликають стане суму і гніву, що приводить до збудженню почуттів, які примушують людей шукати швидкі відповіді, щоб відреагувати на нападки або покласти край несправедливості.
З повторенням цих нападок, люди скидають з рахунків тих, хто нічого не робить для допомоги, і поряд з цим чіпляються за кожного, хто хоч чимось може допомогти. Це природне почуття і природний наслідок відчуття. Але, з політичної точки зору – це вкрай небезпечно. Оскільки Умма може примкнути до тієї сили, в якій бачить порятунок, тоді як насправді – його там немає, і відвернутись від сили, дійсно здатної привести до позбавленню і звільненню. Від цієї проблеми страждає уся Ісламська Умма, і народ Палестини зокрема, над яким євреї вже десятки років коять усілякі можливі злочини на виду в усієї Умми та її армій. І це створює в людях негативне почуття по відношенню до сили, здатної їх врятувати, а саме – до армій мусульман. У той же час, палестинський народ потрапив в залежність від сил і фракцій, деякі із них проявили своє потворне обличчя, як, наприклад, іранська партія в Лівані «Хізбалла». А деякі заблукали між безсиллям і зрадництвом, прийнявши в допомогу обумовлені гроші і, як наслідок, втративши незалежне рішення і почавши борсатись в невизначеності. З цієї причини їх легко використовують злочині режими, які за основу своїх відносин з єврейським утворенням беруть проект «двох держав», внутрішню ситуацію в єврейському утворенні, форму правління в Палестині і збереження зв’язків з Заходом. Тут необхідна поява свідомого політичного керівництва, яке вкаже для Умми і народу Палестини на ту силу, яка здатна викоренити єврейське утворення, методично слідуючи шаріатському політичному проекту і не потрапляючи під вплив почуттів. Саме це прагне роз’яснити Хізб ут-Тахрір при кожній події на Благословенних землях, закликаючи Умму та її армії почати рух і вказуючи, що немає порятунку від євреїв, окрім як за допомогою самої Умми та її армій.
Перш ніж почати детальне обговорення цього питання в ментальному, військовому і політичному плані, ми повинні згадати шаріатську постанову, яка сама по собі вже є достатньою. Вона полягає в тому, що Аллах зобов’язав Умму Ісламу та її армії негайно звільнити окуповані країни і надати допомогу своїм братам. Аллах говорить:
وَإِنِ ٱسۡتَنصَرُوكُمۡ فِي ٱلدِّينِ فَعَلَيۡكُمُ ٱلنَّصۡرُ
«Якщо вони попросять вас про допомогу у справах релігії, то ви повинні допомогти» (8:72).
Таким є веління Аллаха у відношенні Умми та її армій, і важливо нагадувати цей шаріатський закон і ясний аят.
Армії — це та сила, яка здатна звільнити країну і викоренити єврейське утворення. Вони володіють зброєю, як літаки, танки і артилерія. Вони володіють навченими солдатами. Вони вміють складати плани і реалізовувати їх. І вони знаходяться в двох кроках від Палестини, а не десь в Індійському чи Атлантичному океанах.
Необхідно проводити відмінність між режимами, які погрузли у зрадництві і змовах, і між армією. Режим — це політичний центр, який управляє державою згідно з певною точкою зору. В мусульманських країнах режими управляють згідно з західною точкою зору, тобто, відокремлюючи релігію від життя. Вони слідують Заходу, тому що саме Захід створив їх після руйнування Халіфату і розділення ісламських територій. Ці політичні центри в мусульманських країнах проводять свою зовнішню політику, будь то у відношенні Палестини чи інших питань, згідно з директивами Заходу. Наприклад, палестинський режим переслідує мету – рішення проблеми згідно проекту «дві держави для двох народів». Ці режими неможливо змінити, і залишається лише скинути їх. Вони — представники Заходу, його цивілізації і погляду на життя, і вони борються з будь-якою тенденцією до знищенню єврейського утворення.
Армія ж — це військовий інститут, а не політичний. І він використовується режимом для захисту держави, народу і самого режиму, як і в будь-якій країні світу. Але, ми говоримо про мусульманські країни, тому немає сумнівів, що існує проблема. І полягає вона в тому, що військове виховання цих армій базується на національних інтересах. Наприклад, єгипетська армія повинна захищати Єгипет і свій національний прапор, а йорданська — захищати Йорданію, і так далі. Проте ці армії не втратили зв’язку з Ісламом і ісламськими країнами, і відчувають проблеми Умми. Це відбувається завдяки ісламській акиді, яка укорінилась в їх серцях. Що якщо провести опитування в будь-якій ісламській армії і спитати військових: чи бажають вони взяти участь у звільнені Палестини? Думаю, відповідь очевидна. Тут перед мусульманами стоїть два варіанти. Перший варіант — відвернутись від армій, які складаються із синів Умми і озброєні надбанням Умми, і залишити їх на милість режимів, зайнявши по відношенню до них ворожу позицію. Тим самим, мусульмани самі створять для себе проблему, оскільки люди будуть на одній стороні, а армії і правителі — на іншій. І це означало б, що Умма страждає на політичну недалекоглядність і безумство, і не здатна здійснити зміни і звільнити мусульманські країни. Другий варіант — працювати над тим, щоб повернути армії проти правлячих режимів, збудити в них ісламську акиду і почуття і показати їм зрадництво правителів. Таким чином, армії зіллються з Уммою, після чого режими падуть, кордони зруйнуються, і Палестина буде звільнена.
Також, треба розрізняти між арміями і и службами безпеки режимів. Головною задачею армій, з їх сухопутними, повітряними і морськими силами, їх особливою амуніцією, є захист людей і країни. Це факт, який неможна змінити. Такою є природа армій. Під час революцій «арабської весны» армії встали на захист людей в Тунісі, Ємені, Єгипті. Навіть в Шамі більша частина армії перейшла на бік революціонерів. І якщо б не найманці і алавітські угрупування, у режиму Асада не залишилось би ніякої армії. Армія — це не сили внутрішньої безпеки чи проурядові парамілітарні формування, на кшталт бальтаджія і шабіха. Режими захищають себе спеціальними структурами, такими як Бригади Каддафі, Президентська гвардія, Республіканська гвардія, Центральні сили безпеки і Королівська гвардія. Усі ці сили і гвардії створюються з причини того, що режими не можуть покладатись на армію. Якщо поставити армію перед народом, вона не буде стріляти, поки режим не знайде виправдання і не введе військових в оману, прикриваючись «інтересами» країни, держави і громадян, як це спостерігалось в деяких випадках. Звідси розуміється важливість політичної свідомості у військових перш, ніж вони розпочнуть процес змін. Свідомість сприяє злиттю вимог народу з бажанням армії захистити людей, і тоді відбуваються зміни. Наприклад, в Палестині зміни означають повстання проти режиму, перетин штучно створених кордонів і звільнення окупованих земель.
І останнє:
Немає сумнівів, що армії будуть нести відповідальність перед Аллахом за свою нерозважність і небажання надати допомогу релігії і мусульманським країнам. Але армії залишаються частиною Умми, а не режимів. Такою є їх реальність. Усі ми бачили, як деякі рухи звинуватили армії в невір’ї і почали боротьбу проти в них. Проте вони не досягли нічого, окрім пролитої мусульманської крові. І кожного разу армія перемагала і знищувала їх. Західні країни завжди прагнули розірвати зв’язки між армією, Уммою і деякими рухами за допомогою вибухів, вбивств і кровопролиття.
Кожен, хто прагне до змін і бажає звільнити мусульманські землі, повинен зрозуміти роль армії в цій дилемі. В протилежному випадку він буде подібний тому, хто стріляє у власну ногу. Також він повинен зрозуміти, що неможливо досягти змін і звільнення, якщо армії щиро не примкнуть до нього. Про це свідчить минуле, теперішнє і майбутнє. Саме так Пророк ﷺ встановив першу державу, і так Палестина була звільнена двічі.
Газета «Ар-Рая»
Ібрахім Тамімі
Член Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Палестині
28 Рамадан 1444 р.х.
19.04.2023 р.
