В даний час на Близькому Сході розгораються численні і послідовні кризи. Палестина, де бушує війна в Газі, розкидаючи іскри конфлікту в різні куточки світу, де потім теж виникають гарячі точки. Вони поширились в декількох регіонах ісламського світу, починаючи з району Баб-ель-Мандеб, південної частини Червоного моря, Африканського Рогу, Ємену, а також півдня Судану. Потім ці конфлікти добрались до йордансько-сирійського кордону, а також до півночі Туреччини, де вона межує з Сирією та Іраком, поширюючись на схід до регіону Белуджистану на кордоні Ірану з Пакистаном.
Іран без попередження наніс удари по місту Ербіль на півночі Іраку, де, за його словами, знаходився сіоністський розвідувальний центр. У цей же час Іран наніс удар по об’єктам на пакистанській території, які, за його словами, належали іранській сунітській сепаратистській організації, розташованої в пакистанській частині Белуджистану.
Іракський уряд відреагував на іранське бомбардування, відкликавши свого посла із Тегерана і подавши скаргу на Іран до ООН. Пакистан відповів Ірану потужними бомбардуваннями пакистанських сепаратистських угрупувань, які, за його словами, розташовувались в іранській частині Белуджистану. Потім бомбардування переросли в періодичні зіткнення між двома країнами.
На сирійсько-йорданському кордоні неодноразово відбувались зіткнення і бомбардування з боку йорданської авіації, скеровані проти тих, кого йорданський уряд називає контрабандистами, які переміщуються між Сирією і Йорданією. З’явилась інформація про можливий зв’язок деяких йорданських бізнесменів з так званими «контрабандистами».
Щодо прикордонних районів Сирії та Іраку з Туреччиною, то після того, як курдські сепаратистські ополченці атакували турецькі війська і вбили декілька турецьких солдатів, Туреччина відповіла масованими бомбардуваннями штабів цих ополченців на іракській і сирійській територіях. Президент Туреччини Ердоган заявив, що Туреччина буде продовжувати боротьбу з «тероризмом» в Сирії та Іраку до повної його ліквідації.
В Судані триває жорстокий кривавий конфлікт між суданською армією під керівництвом президента республіки аль-Бурхана і Силами швидкого реагування, очолюваними його колишнім заступником Хамідаті. Конфлікт переміщується і поступово поширюється географічно, переходячи від однієї області до іншої, жорстоко і хаотично, без зупинок і перемир’я, викликаючи серйозні страждання і трагедії для населення.
В Ємені хусіти продовжують атакувати ракетами і безпілотниками комерційні судна в Червоному і Аравійському морях, які направляються в порт Ейлат, окупований єврейським утворенням в 1948 році.
Щодо Сомалі, то нова криза розгорілась через підписання незаконної угоди між Ефіопією і сепаратистською Республікою Сомаліленд. Відповідно до цієї угоди, не маючій виходу до морю Ефіопії надається на п’ятдесят років право використання морського порту протяжністю 20 кілометрів, розташованого поблизу ключових портів Сомалі. Очікується, що у найближчий час він перетвориться на ефіопську військову і економічну базу, що становить загрозу для Єгипту, Судану і Сомалі, утворюючи свого роду кільце на Африканському Розі на півдні Червоного моря в районі Баб-ель-Мандебської протоки. Ця угода викликає серйозне напруження навколо Ефіопії.
Звідси виникають наступні питання: чому ці кризи спалахують саме зараз? Ця ескалація є результатом навмисних дій або випадковості? І якщо це навмисно, то хто стоїть за цим? Які їх цілі?
Деякі із цих спалахуючих криз і конфліктів — тривалі, як, наприклад, конфлікт в Судані, підтримуваний Америкою з метою перешкоджання приходу до влади політичної еліти, пов’язаної з Європою і Великобританією; в даний час Америка не прагне їх зупиняти, особливо на тлі своєї заклопотаності війною в Газі. А деякі із цих конфліктів є прямим наслідком війни в Газі, наприклад, атаки хусітів на кораблі, пов’язані з єврейським утворенням. Цей конфлікт вигідний Америці, оскільки він не виходить з-під її контролю, а його цілі ясні: спричинення тиску на єврейське утворення, підсилення хусітів на шляху до влади в Ємені, а також спричинення економічного тиску на Європу і Китай.
Щодо неодноразових бомбардувань йорданськими ВВС так званих «контрабандистів» на йордансько-сирійському кордоні і витоків про зв’язки цих «контрабандистів» з йорданськими бізнесменами, то ці інциденти мають локальний, а не регіональний масштаб. Основна ціль — прикрити змову йорданського режиму з державою-окупантом у злочинній війні в секторі Газа і його зрадництво по відношенню до населенню сектора Газа і Палестини, залишивши їх без допомоги в тяжкі часи. Події на кордоні Туреччини з Сирією та Іраком так само скеровані на відволікання уваги від палестинського питання, створюючи нові кризи під заголовком «боротьба з тероризмом» і займаючи Туреччину цими проблемами. Взаємні атаки між Пакистаном та Іраном, швидше за усе є ініційованими діями, щоб зайняти таку велику мусульманську країну, як Пакистан, тривіальними і другорядними проблемами.
Ефіопія вже давно прагне закріпитись на морі, скориставшись заклопотаністю Америки і світу війною в Газі, вона домовилась з сепаратистською республікою Сомаліленд. Ефіопія уклала політичні угоди про оренду морського порту біля порту Бербера в обмін на визнання незалежності Сомаліленда від Сомалі. Дана угода була укладена у співпраці з ОАЕ, підконтрольними Великобританії, і в координації з самою Британією. У той час, коли Америка зосереджена на інших питаннях, вона не буде перешкоджати реалізації регіональних скерувань Ефіопії, підтримуваних Британією, єврейським утворенням і ОАЭ. Це також пов’язано з переплетінням і єдністю взаємних інтересів цих держав, що підсилює позиції Ефіопії в регіоні, включаючи поглинання сепаратистської республіки.
Вірно, що Америка, яка заклопотана запобіганням ескалації на Близькому Сході, не бажає його розширення і хотіла б обмежити конфлікт тільки сектором Газа. Ці невеликі конфлікти не впливають на стратегічні плани Америки у зовнішній політиці і не порушують актуальні і позначені американські плани. Сполучені Штати можуть спокійно присвятити себе протистоянню з Китаєм і Росією, у той час як мусульманські країни зайняті одна з одною у нікчемних конфліктах, перешкоджаючих їм спричинити належний вплив в своїх країнах для вступу у війну проти єврейського утворення, що дійсно приведе його в замішання.
Газета «Ар-Рая»
Ахмад аль-Хатавані
24.01.2024
