7 вересня у Тегерані відбувся саміт президентів Туреччини (Ердоган), Ірану (Рухані) та Росії (Путін), щоб обговорити ситуацію у сирійському Ідлібі та обдумати рішення, яке відповідає бажанням так званих «держав-гарантів», які вже неодноразово зустрічались в Астані та Анкарі. Що нового передвіщає дана зустріч?
Заяви після колишніх переговорів в Астані у деякій мірі перегукуються з заявами нинішнього саміту у Тегерані. Проте раніше, по завершенні зустрічі в Астані, жителі Сирії відчули на собі не озвучений у ЗМІ сценарій, прийнятий на переговорах. Це виведення усіх із Гути, Каламуна, Північного Хомсу та Дара у межах астанинського сценарію, не оприлюдненого, а також контроль злочинного сирійського режиму над східною залізницею до півдня від Ідлібу.
Незважаючи на те, що Ердоган під час саміту у Тегерані говорив про перемир’я в Ідлібі, руська авіація почала піддавати масовому бомбардуванню декілька районів до півдня від провінції Ідліб і до півночі від провінції Хама. Чи несе саміт у Тегерані негласні сценарії подібно самітам в Астані? Або російське бомбардування означає сумніви Путіна у відношенні перемир’я в Ідлібі? Чи завадять атакам заяви Ердогана про те, що він «не буде спокійно дивитись на обстріл Ідліба»? Або це лише буря у склянці та замилювання очей?
При уважному аналізі опублікованої за підсумками переговорів спільної заяви можна помітити наступне: «Сторони погодились шукати шляхи врегулювання в ідлібській зоні деескалації разом з тим підтвердивши свою рішучість продовжувати співпрацю для остаточної ліквідації «Ісламської Держави»., «Джабхат ан-Нусри» та інших пов’язаних з «Аль-Каїдою» або «ІД» угрупувань. У ході боротьби з тероризмом розділення вказаних вище терористичних угрупувань та формувань озброєної опозиції, які вже приєднались або приєднаються до режиму припинення бойових дій, будуть мати вирішальне значення, у тому числі, з точки зору запобігання жертвам серед мирного населення».
Наявність даного тексту підтверджує, що російське бомбардування не відноситься до домовленостей зустрічі і що Туреччина їй не перешкода, оскільки вимоги Ердогана озвучувались у межах саміту держав-гарантів. Окрім того, здійснення пункту угоди про розділення озброєних бригад у Шамі породить між ними протиріччя та конфлікти, що обіцяє загрозу нових суточок між загонами за участю Туреччини під так званим гаслом «ліквідації тероризму», під яким режим Асада завжди бився проти народу Сирії.
Трибічний саміт, як і кожного разу, коли скликається ця злочинна тріада, підтверджує «суверенітет Сирійської Арабської Республіки на усій її території». Це означає, що кат Асад отримав від них право повернути усю територію з-під контролю повстанців. Учасники саміту виразили вдоволення досягненнями по переміщенню усіх із Гути, Дара та Хомсу, назвавши це «скороченням насильства у Сирійській Арабській Республіці та сприянням миру, безпеки а стабільності у країні».
Саміт та його результати поза усіляких сумнівів підтверджують, що турецький режим є ключовим елементом міжнародної системи, яка була на боці Асада на протязі більше семи років. У протилежному випадку що би означало захоплення контролем сирійського режиму у багатьох районах країни? Як розуміти співробітництво зі злочинною Росією у війні проти народу Сирії під гаслом «боротьби з тероризмом»? І як розцінювати мовчання про снаряди, якими атакували жителів Шаму неподалік від турецьких пунктів спостереження?
Усвідомлення того, що плетуться підступні підступи та плани проти Умми, не означає відмови від свого плану. Навпаки, це слушна нагода та необхідність протистояти тому, що відбувається. Розуміння підступності ворогів — це перший крок до звільнення від залежності та підкорення ворогам. Усвідомлення також визначає для віруючих їх шлях до порятунку та спонукає їх продовжувати діяти, доки не виконається обіцяна Аллахом перемога.
Революціонерам Шаму варто усвідомлювати небезпеку турецької ролі, не вірити обіцянкам Ердогана і не виконувати його накази. Їм варто знати про віроломство Росії та її ненависть до мусульман і не приймати її пропозиції так,як зробили деякі, хто потрапив у російські тенета у Дара, ставши жертвою підступної Росії та злочинного режиму Асада. Це лише крихта притаманної їм ненависті та віроломства. Жителі Шаму у курсі про підступність режиму у країні, а увесь світ стає цьому свідком на протязі останніх років.
Знати головного ворога в обличчя та знати його методи вважається першим етапом у боротьбі проти нього. Ця злочинна трійця кожного разу збирається лише для того, щоб закласти чергову цеглинку у будівництві американського політичного рішення, розробленого у Женеві у 2012 році. Народ Шаму у силах підірвати дане будівництво та поховати під завалами режим та його господ. Проте це можливо, якщо діяльність не буде мати нічого спільного з міжнародною спільнотою, його резолюціями та самітами. Повстанцям необхідний союзник, який здатен покінчити з усіма недугами в одну мить. Ним є Аллах Аль-Кавій (Всесильний) та Аль-Мутаалі (Височайший), здатний покінчити з ними.
Діяльність разом з Аллахом вимагає упевненості та довіри до Нього, слідування Його наказам та уникання Його заборон, а також уповання на Нього. Необхідно триматися за вервь Аллаха та працювати над втіленням законів Аллаха через прийняття проекту Халіфату за методом пророцтва. Нікому не уразити мусульман, якщо Аллах надав їм допомогу. Аллах сказав:
إِن يَنصُرۡكُمُ ٱللَّهُ فَلَا غَالِبَ لَكُمۡۖ وَإِن يَخۡذُلۡكُمۡ فَمَن ذَا ٱلَّذِي يَنصُرُكُم مِّنۢ بَعۡدِهِۦۗ وَعَلَى ٱللَّهِ فَلۡيَتَوَكَّلِ ٱلۡمُؤۡمِنُونَ
«Якщо Аллах надасть вам підтримку, то ніхто не здолає вас. Якщо ж Він позбавить вас підтримки, то хто ж допоможе вам замість Нього? Нехай же на Аллаха уповають віруючі» (3:160).
Газета «Ар-Рая»
Мунір Насір
Член інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір у Сирії
