У чиїх інтересах Ердоган використовує сирійських біженців?

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Згідно з офіційною заявою турецької влади від 6 березня 2020 року, «зустріч президента Реджепа Тайіпа Ердогана з президентом Росії Володимиром Путіним відбулась у позитивній обстановці».

«З одного боку, ми зберегли наші національні інтереси, зупинивши нові хвилі нелегальної міграції із Сирії, а з іншого боку, ми примусили країни Заходу на чолі з Америкою підтримати нас», — говориться у заяві уряду Туреччини.

Ердогана не турбують інтереси мусульман, будь-то у Сирії чи де-небудь іще, і навіть не турбують інтереси тюрків Китаю, Криму, Азербайджану і Кіпру. Раз за разом він лише розчаровує народи і підводить їх. Його турбує збереження своєї влади, і він захищає лише ті інтереси Туреччини, які схвалив колонізатор, розробив для республіки внутрішню і зовнішню політику, а також Національний обет і конституцію. Приймаючи усі розробки колонізатора, Мустафа Кемаль відкрито виступив проти Ісламу і туранізму, об’явивши, що тепер кордони республіки будуть визначені Національним обетом. Ердоган же при кожній можливості підкреслює, що слідує по стопам Мустафы Кемаля,і це після того, як Туреччина була центром найвеличнішої держави у світі і застосовувала Іслам у системі Халіфату, який представляв усіх мусульман планети.

Ердоган домовився з Путіним про реалізацію Сочинської угоди, підтвердивши, що траса М4 Латакія–Алеппо повинна бути відкрита, а повстанці повинні відійти від неї на 6 км з кожного боку під турецько-російською охороною Також Ердоган передав режиму Асада трасу М5 Дамаск–Алеппо. І усе це робиться згідно плану Сполучених Штатів і на втіху Росії з Асадом. Мета Америки полягає у тому, щоб зберегти район Ідлібу за опозицією і примусити її прийняти політичне рішення на основі резолюції 2254 Ради Безпеки 2015 року.

Ердоган і Путін також наполягають на цьому рішенні. Але якщо район не буде знаходитись у руках опозиції, тоді зникне увесь зміст у її існуванні, Росія і Асад не уступлять опозиції нічого, реалізація політичного рішення буде зупинена, а сирійський народ викриє гру проти революції, що загрожує американському впливу у довгостроковій перспективі. Тому повне знищення опозиції призведе до відновлення революції, об’єднанню сил щирих революціонерів і очищенню їх рядів від зрадників, які співпрацюють з Туреччиною та іншими силами регіону.

Башар Асад та інші інститути сирійського режиму, навіть будучи агентами Америки, мають на меті залишитись при владі і зберегти свої життя. Вони не хочуть, щоб Америка відмовилась від них, як раніше відмовилась від Хосні Мубарака. Вони розуміють, що агенти турбують Америку рівно настільки, наскільки можуть зберігати американський вплив у країні.

Ердоган реалізує у Сирії плани Америки, оскільки вирішив рухатись у зовнішній політиці разом з нею, щоб досягти своїх інтересів. Росія ж погрузла у сирійській проблемі і хоче швидше вибратись звідти. Проте Америка, яка втягнула Росію у цю проблему, не хоче, щоб така сила, як Росія, покинула Сирію перш, ніж буде реалізоване американське політичне рішення. Росія порахувала, що існує деяка затримка у реалізації Сочинської угоди, і відновила разом з Асадом наступ на Ідліб. Це призвело до міграції сотень тисяч людей, що спричинило тиск на Туреччину, яка, у свою чергу, не дочекалась від Європи нічого, окрім критики.

Європа розкритикувала політику Ердогана, розцінивши її шантажем. Він, у свою чергу, звинуватив Європу у тому, що та не виплачує внески біженцям згідно з угодою 2016 року. Європа не заплатила 6 мільярдів доларів на витрати біженців, і Ердоган хоче, щоб ці гроші були переведені у Туреччину, щоб вона могла витратити їх так, як хоче, замість того, щоб міжнародні організації витратили їх на біженців. Він також хотів заручитись через НАТО європейською політичною підтримкою у тому, що він робить у Сирії для реалізації американської політики, якій протистоїть Європа.

Міністр внутрішніх справ Туреччини Сулейман Сойлу об’явив 7 березня 2020 року, що «число біженців, які в’їхали із Туреччини у Грецію, перевищило 143 тисячі», критикуючи Грецію за її обходження з ними. Потім Туреччина розташувала війська, щоб запобігти поверненню біженців назад. Департамент з питань міграції при міністерстві внутрішніх справ Туреччини засудив дії греків у відношенні біженців, заявивши, що «насильницькі напади на прохаючих притулку і мігрантів є нелюдяним і порушують міжнародне право і європейські цінності». Турецький уряд розкритикував намір Греції побудувати на протязі декількох тижнів 15-километровую стіну на кордонах з Туреччиною. Але ж сама Туреччина тим самим зайшла у протиріччя з самою собою, бо сама вона побудувала роздільну стіну з Сирією довжиною у 711 км, щоб не дозволити біженцям перетинати її кордон.

Це третя серед найдовших роздільних стін у світі. Її висота — три метри. Стіна обладнана колючим дротом, камерами і військовими пунктами спостереження, готовими у будь-яку мить відкрити вогонь. Турецькі військові вже вбили багатьох сирійців, які наблизились до стіни. Туреччина спричиняє тиск і принижує сирійських біженців, які біжать до неї, вважаючи її братом по релігії. Вона не хоче повернути їх у свою країну у безпеці після скинення Асада. Більше того, вона запобігає падінню режиму Асада, що і призвело до кризи з біженцями. Вона обдурила багато озброєних угрупувань, примусивши їх уступити Асаду і Росії цілі райони. Вона несе відповідальність за страждання народу Сирії поруч з Асадом, Росією, Іраном та іншими країнами, які змовились проти сирійського народу і революції Умми.

Варто відзначити, що Ердоган пригрозив розбити сили режиму і вивести їх із Ідлібу до кінця лютого. Але його погрози виявились порожніми. Він привчив людей до брехливих обіцянок і погроз. Раніше він говорив, що не допустить «другу Хаму», але режим вбив вже у тисячу разів більше. Більше того, він допоміг режиму Асада і Росії, коли обдурив революціонерів і вивів їх із утримуваних районів. Нещодавньою угодою з Путіним Ердоган іще раз підтвердив, що бере участь у змові проти народу Сирії. Він погрожує і обіцяє, але на землі робить усе навпаки, свідомо слідуючи своєму ефективному методу.

Він сам говорить про те, що необхідно промовляти полум’яні промови, щоб обдурити простих людей, і що політика полягає у досягненні інтересів, ідучи в ногу з існуючою реальністю. Гірше усього те, що є дурні, які схвалюють усі кроки Ердогана, знаходячи виправдання його зрадництвам. Турецький президент сам вказував на такий підхід. Коли його розкритикували за невиконання своїх обіцянок, він відповів: «Ми управляємо державою, а не продуктовою крамницею». Цим він хотів сказати, що несхожий на продавця продуктової крамниці, який обіцяє вдовольнити вимоги своїх клієнтів і виконує свої обіцянки, подаючи із товарів те, що хочуть люди.

Таким образом, Ердоган розігрує карту біженців для досягнення своїх особистих інтересів і так званих «національних інтересів» Туреччини. Насправді, усе це здійснюється не в інтересах Туреччини, а в інтересах Америки. він грає з мусульманами, штовхаючи їх до загибелі і культурному розчиненню в Європі замість того, щоб прийняти їх як братів у себе, як він говорив на початку сирійської революції, але не стримав слова. Або він міг повернути біженців у Сирію і допомогти їм скинути режим, а не штовхати їх здатися у його руки, щоб той знов продовжив безчинствувати, як це відбувалось до революції. Ердоган і йому подібні несуть повну відповідальність перед Аллахом за те, що зробили з революцією Шаму.

 


Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
16 Раджаба 1441 р.х.
11.03.2020 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая