Немає сумніву в тому, що Посланець Аллаха ﷺ запроваджував Іслам в житті суспільства. Потім по його ﷺ стопам послідували праведні і решта халіфів, аж до самого руйнування Халіфату у 1924 році.
Це означає, що мусульмани не могли уявити своє життя без держави Халіфат, тому на протязі усього його існування мусульмани присягали халіфам,щоб над ними запроваджувались закони Аллаха, розподілялись багатства із Байтуль-Маль і мобілізувались війська для ведення джихаду з метою поширення Ісламу по усій землі. У часи Халіфату мусульмани бачили, як запроваджувались худуди1 Всевишнього, як стягувався закят з майна і як він розподілявся серед бідних, як торговці могли ввозити і вивозити товар без митних зборів.
Одним словом, під затишком Шаріату і стягом Посланця Аллаха ﷺ Умма жила в безпеці, спокої і процвітанні. У той час, якщо вони коїли несправедливість або погано запроваджували закони Шаріату, піддавались звіту з боку Умми. Сама Умма без коливань вирушала у джихад у пошуках перемоги або смерті шахіда, не боячись засудження тих, хто засуджує. Іслам запроваджувався у державі і поширювався за його межі за допомогою заклику і джихаду. Так тривало, поки після Першої світової війни не була зруйнована держава Халіфат руками злочинця XX сторіччя Кемаля Ататюрка і західних наддержав.
З миті руйнування Халіфату Умма на протязі ста років живе не тим життям, яким повинна жити. На протязі цього ж сторіччя Захід намагається не допустити згуртування Умми, тобто він продовжує слідувати заповітам Лоуренса Аравійського, які були згадані ним у своїх листах: «Діяльність (Хусейна ібн Алі аль-Хашимі) здається корисною для нас, тому що узгоджується з нашими безпосередніми цілями: дроблення ісламського фронту, ураження і розчленування Османської імперії. Якщо з арабами обходитись належним чином, то вони будуть залишатись у стані політичної роздробленості, у виді невеликих заздрісних еміратів, відкидаючих згуртованість».
За відсутність Халіфату Умма заплатила високу ціну, адже Захід почав запроваджувати над нею свої системи життя, усадив у владу своїх агентів, розпалив війну проти Ісламу … Для того, щоб описати те, що трапилось з Уммою за ці сто років, не вистачить паперу і чорнил. Основна причина, по якій страждання і негаразди звалились на плечі Умми, полягає у відсутності Халіфату, адже мусульмани сьогодні підкоряються світським законам, а не законам Ісламу. Варто нагадати, що Іслам — це акида, із якої витікають системи для життя суспільства. Неприпустимо, щоб одні закони Ісламу запроваджувались, а інші — ні! Всевишній Аллах сказав:
فَلَا وَرَبِّكَ لَا يُؤْمِنُونَ حَتَّى يُحَكِّمُوكَ فِيمَا شَجَرَ بَيْنَهُمْ ثُمَّ لَا يَجِدُوا فِي أَنْفُسِهِمْ حَرَجاً مِمَّا قَضَيْتَ وَيُسَلِّمُوا تَسْلِيماً
«Але ні — клянусь твоїм Господом! — вони не увірують, поки не оберуть тебе суддею в усьому тому, що заплутано між ними, не перестануть відчувати у душі утискання від твого рішення і не підкоряться повністю» (4:65),
وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللَّهُ وَلَا تَتَّبِعْ أَهْوَاءَهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللَّهُ إِلَيْكَ
«Суди між ними згідно тому, що ниспослав Аллах, не потурай їх бажанням і стережись їх. Щоб вони не відвернули тебе від частини того, що ниспослав тобі Аллах» (5:49).
Іслам приніс людям системи для життя і рішення життєвих проблем. При вивченні текстів Шаріату ми знаходимо, що в них роз’яснюються система правління, економічна система, соціальна система, зовнішня політика, система освіти, система покарань … Одним словом, Іслам — це не тільки обряди поклоніння.
Відсутність Халіфату тягне за собою підкорення колоніальній політиці Заходу, існування «Ізраїлю» і нормалізацію з ним відносин, тягне за собою розпалювання на землях мусульман руйнівних конфліктів і війн, прикладом чому служать Ємен і Сирія. У зв’язку з відсутністю Халіфату правителі мусульманських країн відали перевагу триматись курсу колоніальної політики Заходу, яка веде до європеїзації мусульманських народів, утвердженню західних конвенцій, таких як «CEDAW», і запровадженню західних програм навчання. Усе це веде до руйнування ісламської особистості в ідейному, просвітницькому, економічному, політичному аспектах, а отож — до виключення Ісламу із життя суспільства. В кращому випадку Іслам буде обмежений індивідуальним порядком дотримання, тобто індивідуальними обрядами поклоніння, що ніяк не впливає на відродження мусульман і не тягне за собою скасування західної гегемонії.
Сьогодні разом з правителями злочинною діяльністю займаються також вчені, які почали виправдовувати або замовчувати злочини цих правителів. Багато хто із вчених проводять лекції, видають фетви, які марні для мусульман, оскільки вчені не зачіпають те, що відбувається навколо, мовчать про порушення у відношенні Шаріату, про злочини проти тих, хто веде діяльність по встановленню влади Ісламу на землі.
Бути під затишком Шаріату — це бути під затишком держави, яка є милістю і величчю, це можливість приводити цілі народи до прийняття Ісламу. Коли існував Халіфат, мусульмани володіли землями заходу і сходу, не говорячи вже про їх ідейний і цивілізований розвиток. Народи світу прагнули жити під затишком Халіфату,вони чекали, коли армії мусульман завоюють їх землі, щоб мусульмани позбавили їх від безграмотності і відсталості. Французький сходознавець Луи-Пьєр-Ежен Седійо, описуючи правління Аглабідів в Африці, писав наступне: «Аглабіди не жалили сил для розвитку того, що вимагається для багатої і плодючої країни з точки зору торгівлі, промисловості і сільського господарства.
Для цього вони полегшили взаємозв’язок між жителями пустелі і узбережжя, побудувавши сховища, дороги, забезпечили безпеку шляхів сполучення, доставки товарів, створили поштове міністерство для зв’язку між Марокко і Єгиптом. Аглабіди приділили велику увагу промисловості в найбільш важливих портах. Вони мали сильний флот, який дозволяв їм панувати на морі». Також варто згадати про залізницю, побудовану у Абдуль-Хаміда II (р.х.), яка досі свідчить про велич Халіфату у той період.
Повернення Халіфату — це питання часу! Проте ведення діяльності для відновлення ісламського образу життя і обрання халіфа є фардом для мусульман. Заборонено проявляти недбалість і припускатись упущень у цьому. Ми повинні докласти максимум своїх зусиль, щоб Аллах позбавив нас від приниженого положення і щоб повернулась до нас колишня велич і статус кращої общини, виведеної для людей.
Газета «Ар-Рая»
Гадат Абдуль-Джаббар (Умму Аваб)
19 Раджаба 1442 р.х.
03.03.2021 р.
