Статті

Під таким заголовком доктор Мухаммад Фаїд Хайкал, доцент на факультеті ісламських та арабських досліджень в університеті аль-Азхар, написав статтю у газеті «аль-Ахрам» за 29.04.2014. У своїй статті автор у спотвореному вигляді подав образ держави Халіфат і висловив свої шкодування тим, хто мріє про Халіфат, за їх використання простонародного мислення мас. У ній він навів деякі історичні розповіді, достовірність яких майже неможливо перевірити, з метою відвернення від Халіфату. Він навмисно зібрав усі недоліки і промахи в одну купу, щоб підвести читачів до висновку про те, що Халіфат був невдалою державою, а потім зажадав від мусульман не вірити історичним розповідям, які розповідають про благополучне і розкішне життя, яким блаженствували жителі ісламських країн в усіх куточках земної кулі. За його думкою, це багатство було монополізоване можновладцями і наближеними до них окремими людьми. У завершення цієї статті він пояснює мету, яку він переслідував у цій статті, кажучи: «Після історичних зусиль Західний світ досяг сучасної моделі громадянської держави, а також сьогоднішньої форми незалежності держав і самодостатності шляхом співпраці у межах обопільних інтересів. Такий підхід у мисленні розповсюдився по всьому світу, у тому числі і на Схід.

Газета «аль-Мисріюн» за 29.11.2011 оприлюднила промову головного духовного наставника організації «аль-Іхван аль-Муслімін», доктора Мухаммада Бадіа у своєму щотижневому віснику: «Організація нарешті наблизилася до здійснення своєї найвеличнішої мети, прокресленої лідером і засновником руху Хасаном аль-Банною, а саме встановлення справедливого і праведного режиму правління з усіма його інститутами і установами, що утворюють уряд, а потім Праведний Халіфат і володіння світом».

Всевишній Аллах сказав:

بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَٰنِ الرَّحِيمِ

З виключенням Хізб ут-Тахрір багато ісламських рухів не проявляють у серйозній формі свого прагнення до побудування Ісламської держави.

Ознака п’ята: істинний шлях та омана

Шановні брати!

Пропоную вашій увазі свої роздуми стосовно тверджень тих людей, які кажуть що всесвіт виник випадковим чином. Мовляв, його виникнення не було продуктом роздуму і проектування. Насправді ж випадковість можлива і це іноді відбувається, в інший раз розум не допускає подібного. Приведемо тому приклад, коли випадковість має місце, а коли повірити в подібне не є можливим. Якщо якась людина повідомить вам про те, що бачила, як випадковим чином троє чоловіків зустрілися у входу в мечеть, до цього не домовившись, не переслідуючи певної мети зустрічі і не подумавши над місцем де можна було б зустрітися, то подібна новина не здивує вас, тому як ймовірність випадковості в даному випадку можлива. Однак якщо скажуть, що деяка людина була свідком зібрання коло входу в мечеть близько ста осіб і це відбулося цілком випадково, без попереднього обговорення місця зустрічі, цілі, то повірити у подібне вже не є можливим. Така новина насправді спантеличить людину. Іншими словами, повірити у другий приклад набагато складніше, і практично неможливо ніж у перший, цікаво чому? Відповідь проста, тому що визнання факту випадковості збільшується і зменшується у залежності від кількості неможливих збігів. Інакше кажучи, наскільки менше ознак спланованої дії, настільки більше віра у збіг або випадок. Якщо ж кількість ознак спланованої дії зростає, тоді віра у випадковість зменшується.

Хвала Аллаху, мир і благословення  Посланцю  Аллаха.

Сказав Всевишній:

إِنَّ هَذِهِ أُمَّتُكُمْ أُمَّةً وَاحِدَةً وَأَنَا رَبُّكُمْ فَاعْبُدُونِ

“Воістину, це ваша релігія — релігія єдина. Я ж — ваш Господь. Поклоняйтесь же Мені!” (21:92)

Мусульманин відчуває себе частиною ісламської Умми у благий час, як місяць Рамадан, Ораза-байрам, дні Хаджу, Курбан-байрам, і не встигають завершитись ці дні, як мусульманин затверджується у почутті приналежності до цієї єдиної Умми. Також природно, щоб мусульманин любив мусульман із інших країн, радів їх радості, сумував від їх суму, відчував сильне бажання дізнатися про них, посидіти з ними, щоб обговорити питання, які його цікавлять, і скоріше за усе, це бувають питання, які є спільними для мусульман усіх країн і для жителів однієї країни. І природним буде, якщо першим питанням у будь-якій розмові між мусульманами стане питання про об'єднання ісламської Умми, яка живе у порочній реальності, яка нависала над Уммою так, що кров мусульманина та його країна, в якій править брехня, перестали мати будь-яку цінність!   

Турбота про громадські справи є важкою і в основному ними мало хто займається.