З того часу, як були розкриті деталі нещодавньої угоди в Астані, які свідчать про намір «держав-гарантів» провести розмежування між повстанськими загонами та силами режиму, щоб зміцнити режим припинення вогню, тоді можливе втручання турецької армії у Західне Алеппо та Ідліб стало одним із найбільш обговорюваних питань.
Чи сподівається Туреччина насправді ввести свої війська у північні райони звільнених територій? Чи є якійсь передумови, щоб говорити про це втручання? Які вона може переслідувати цілі та вигадати виправдання? Чи є Туреччина відданим слугою Америки у зовнішній політиці, або ж ми спостерігаємо переплетіння їх інтересів? Які можуть бути наслідки цього втручання на півночі Сирії та всередині Туреччини? На ці питання ми постараємось відповісти у нижченаведених рядках.
Для початку варто відзначити, що усі поді, що відбуваються навколо сирійського питання, вказують на те, що Туреччина насправді має намір виконати цю брудну роль, взявши під контроль усі сфери життя у північно-східній частині Сирії, щоб покінчити з революційним настроєм сирійців і знов підкорити їх Америці та режиму Асада після того, як вони вийшли із підкорення декілька років назад. Це відбувається після того, як злочинний сирійський режим разом з Іраном та Росією не зміг виконати цю задачу військовим шляхом. Це відбувається після того, як стало очевидним безсилля «друзів Сирії» із числа Туреччини та КСА, які прив’язали до себе лідерів повстанських загонів за допомогою брудних грошей та примусили тих підкорятись їх рішенням. А після цього вони ввели їх у тривале перемир’я та лабіринт переговорів, як наслідок звільнивши їх від ідеї скинення режиму та зобов’язавши прийняти його як політичного партнера на наступному етапі знаходження політичного рішення.
Проте існує ймовірність того, що деякі повстанські загони під тиском громадської думки відступлять від цього зловісного плану. Це, у свою чергу, може перевернути усе з ніг на голову. Таке положення вимусило Америку вимагати від Туреччини ввести свої війська у регіон під приводом розмежування між повстанцями та режимом Асада. Насправді, це означає кінець ідеї скинення Асада. Після цього турецькі сили приступлять до встановлення «порядку» всередині звільнених територій, як того бажає Америка. На початку будуть уважно розглянуті усі повстанські загони, а після, під приводом боротьби з тероризмом, Туреччина стане позбавлятись від тих, хто не прийняв політичне рішення США. Від решти угрупувань вона почне вимагати злитися у єдине військове утворення з режимом Асада під командуванням його органів безпеки. Так буде збережений нинішній уряд Сирії, в який тепер будуть входити деякі світські повстанці, які не мають частки у революції.
Америка сподівається поставити народ Шаму у скрутний стан, а потім запропонувати йому два варіанти подальших подій: або сирійці повертають свою революцію та усі завоювання ворогам, втративши досягнуті результати та зробивши марними жертви, або приймають турецькій війська як армію мусульман.
У дійсності, після зустрічі трьох держав-гарантів — Туреччини, Росії та Ірану — з метою розробити карту, що визначає регіони припинення зіткнень, ми чуємо про можливе входження турецьких військ на північний захід Сирії під різноманітними виправданнями. Із числа таких виправдань — брехливі чутки про намір афрінських курдів взяти під свій контроль гору Самьан при підтримці Росії і таким чином створити виправдання втручанню турецьких сил, які заявляють про захист регіонів від курдів. Серед таких новин є і достовірні — наприклад, про накопичення турецьких сил поблизу прикордонного міста Атма. Так, губернатор Хатая видав наказ, згідно якому турецькі війська повинні бути готовими увійти на сирійську територію у найближчі дні, але потім він спростував цю інформацію. Таким чином, Туреччина прощупує громадську думку, перш ніж вдатись до виконання цього плану, а також виявляє, хто із сирійських повстанців вітає її план, а хто противиться йому і навіть готовий битися, не говорячи вже про розділення повстанців на два ворогуючих табори.
Тут виникає питання: чи готова Туреччина у повній мірі виконати накази США і ввести війська на північний захід Алеппо та Ідліб, щоб покінчити з революцією, і чи готова вона перенести внутрішні труднощі, що виникли внаслідок виконання цього наказу? Або ж є певні обставини, які повинні бути взяті до уваги з боку турецьких політиків?
Беручи у розрахунок різницю між державою-послідовником та державою-сателітом, а також те, що Туреччина не сліпо слідує політиці Америки, як це обстоїть з іншими мусульманськими та арабськими країнами, і також враховуючи, що Туреччина стала сателітом Америки лише після того, як та привела «Партію справедливості та розвитку» до влади та закріпила її там,потім враховуючи те, що раніше Туреччина була сателітом Британії — враховуючи усе це, варто сказати, що Ердоган може відмовитись від виконання наказу Америки і не ввести свої війська у Сирію, тому що Туреччина пов’язана з Америкою на основі своїх інтересів, а не залежності. Тобто Туреччина шукає свою користь від виконання доручень Вашингтону, враховуючи при цьому те, що Америка здійснює свої інтереси. Що ж стосується дій, які можуть нашкодити інтересам Туреччини, то вона не отримує від них ніякої користі.
Незважаючи на те, що Ердоган знає про неможливість залишатись при владі та збереження свого впливу інакше, окрім, окрім як при сприянні США,і незважаючи на те, що він розуміє той факт, що його майбутнє пов’язано з Америкою і що вона має великий вплив на владу, судову систему, економіку, армію та служби безпеки у Туреччині так, що навіть будь-яке відступлення від американської зовнішньої політики буде мати наслідки —незважаючи на усе це, рішення ввести війська у Сирію, зіткнутись з жителями Шаму та деякими повстанськими загонами з метою покінчити з революцією негативно відіб’ється на правлінні «Партії справедливості та розвитку»,і це стане важким тягарем для Ердогана.
Можливе військове втручання у Сирію не має ніяких виправдань всередині Туреччини, як це обстояло з Північним Алеппо, куди турецькі сили увійшли під приводом розмежування між курдами Афрін та курдами Хасака та Камишли, від об’єднання яких виходила небезпека утворення Курдистану. Також виправданням було витіснення із прикордонних зон організації «ІД». Що стосується Західного Алеппо та Ідлібу, то там нема ані курдів, ані організації «ІД», і це може нанести відчутний удар по репутації Ердогана в очах людей, які відчують, що їх президент відправляє дітей свого народу за кордон для виконання бойових задач в інтересах Америки.
З іншого боку, Північний Алеппо тоді був готовий до входження турецьких військових,а усі повстанські загони були готові битися під турецькими прапорами. Але сьогодні справа обстоїть зовсім інакше. Після угод деяких повстанських загонів з Росією та режимом Асада військове формування «Хаят Тахрір аш-Шам» зробило полум’яну заяву, в якій конференція в Астані розглядається як зрадництво сирійської революції та крові шахідів. У даній заяві говориться про це наступними словами: «Безпрецедентна зрада з боку деяких повстанців», — маючи на увазі загони, які знаходяться у прикордонних зонах. Також у заяві говориться: «Керівники цих загонів прийняли іноземні проекти, скеровані проти революції народу Шаму та їх джихаду, так, що приготувались накинутись на рештки територій, де продовжується революція та джихад, згідно з рішеннями, прийнятими в Астані». Об’єднання «Хаят Тахрір аш-Шам» пригрозило війною цим загонам, а також усім, «під чиїми стягами вони будуть битись», що очевидно вказує на Туреччину.
Враховуючи усе це, чи насмілиться Ердоган пожертвувати народною підтримкою, завдяки якій він прийшов до влади та тримається там? Чи насмілиться він прийняти на себе погляди людей після того, як вони побачать своїх дітей, що повертаються із Шаму у табутах (погребальних носилках), загорнутих у турецькі прапори? Чи насмілиться він перенести чергову змову англійських агентів у лавах турецької армії, які, побачивши послаблений стан Ердогана, відновлять свої підступи? Чи насмілиться він перенести повернення своїх офіцерів у країну з ідеєю Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва, підхопленою при зустрічі з щирими жителями Шаму, які впевнені, що їх правителі знаходяться у служінні американським проектам? Чи насмілиться Ердоган ввести війська у Західне Алеппо та Ідліб, враховуючи те, що у лавах турецької армії є багато героїв, подібних Мевлюту Алтинташу? Це — питання, на які ми отримаємо відповіді у найближчі дні. Це — те, що буде визначатись свідомістю нашого народу у Шамі та його здатністю відрізняти друга від ворога.
Газета «Ар-Рая»
Абдульхамід Абдульхамід
Голова центрального комітету по зв’язкам Хізб ут-Тахрір у Сирії
5 Рамадана 1438 р.х.
31.05.2017 р.
