З самого початку революції та демонстрацій проти тирану Шаму народ Сирії не відчув потребу у політичному керівництві, яке поведе їх та вкаже правильні рішення проблемам, з якими стикнулись жителі Шаму.
Народ Сирії з перших етапів «Арабської весни» жив подіями Тунісу та Єгипту, стежачи за кожним кроком, день за днем. Сирійці були переконані у тому, що якщо вони вийдуть на демонстрації, дотримуючись миру та проявляючи настирливість, то зможуть встояти перед тиском режиму, і це неминуче призведе до того, що режим або втече із країни, або піде у відставку — такий кінець подій вдовольняв народ Сирії. І тому вони не бачили важливості та необхідності у політичному керівництві. Той, хто очолював протести, не був певним обличчям цих протестів, і тому зміна керівників ніяк не впливала на хід демонстрацій.
На другому етапі революції, у результаті репресій та злочинів режиму, молоді хлопці взялись за зброю для захисту своїх родин та честі. Революція як реакція у відповідь на репресії режиму перейшла в озброєну боротьбу, почали виникати угрупування та збільшились зіткнення між режимом та опозицією, у результаті чого були звільнені селища, міста та регіони.
На цьому етапі у народу Сирії сформувалась уява про цю революцію. Незважаючи на їх бажання та прагнення до мирної революції, у своєму положенні люди усвідомили необхідність джихаду та підготувались до нього. На цьому етапі вони також не відчули потребу та важливість у політичному керівництві, тому що дія,,яка, на їх думку, вимагається — це джихад. Немає складності у розумінні джихаду, тобто у його застосуванні. Муджахіди воюють проти одного певного ворога, і це — режим. Вони воюють з режимом, щоб досягнути Дамаску та скинути його, викоренити його вплив. Це усе відомо народу Сирії, і тому на даному етапі вони не бачать необхідності у політичному керівництві, яке скерувало б їх.
Захід, усвідомивши небезпеку революції Шаму, взявся усіма силами перешкоджати утворенню політичної сили, яка здатна об’єднати повстанські загони та скеруватись разом з щирими муджахідами у Дамаск для скинення режиму.
Захід для контролю над ситуацією вдався до надання фінансової підтримки через арабські режими та деяких мусульман — так званих «покровителів». У результаті прийняття допомоги численні командири попались на цей обман, порахувавши правдою підступи Заходу.
Потім ці «покровителі» почали обирати командирів, які мали зв’язок з народом, визначаючи їм їх плани та битви. У результаті військові загони загрузли у трясовині вимог, які на початку були обережними, а потім вони відкрито наказували програвати битви, передавати звільнені території, воювати зі своїми ж братами, підписувати перемир’я, домовлятись про припинення вогню та приймати участь у конференціях.
На цьому етапі справи загонів заплутались, вони були скуті перемир’ям, їх рішення залежало від їх «покровителів». Зв’язок командирів з країнами-спонсорами став явним, і тут революція зайшла у глухий кут.
Ось тоді народ Сирії усвідомив свою потребу у щирому знаючому політичному керівництві, яке поведе їх та вкаже вірний шлях, застерігаючи від підступів Заходу та його змов і розкриваючи його агентів та їх плани.
Проте хто здатен надати детальний аналіз, який прийме народ Сирії, зробивши його політичним керівництвом для себе?
Перш ніж відповісти на це питання, давайте поглянемо на старання Заходу у створенні лояльного політичного керівництва, яке допоможе йому зміцнити своє політичне та залишити при владі свого агента, зберігаючи свій вплив та інтереси.
На початку революції Захід,через свої ЗМІ роз’яснюючи позиції деяких політиків, намагався надати їм вигідний йому окрас. Потім Захід підштовхнув їх до створення коаліції, щоб у подальшому вони стали політичним керівництвом для революції. Проте у народу Сирії не було до цього ніякого інтересу. Потім екс-посол США у Сирії Роберт Форд зібрав у Катарі біля 400 «опозиційних» діячів для створення нової коаліції, щоб ввести народ в оману. Захід розумів, що революція рухається у бік Ісламу, і Форд, користуючись цією скерованістю, призначає президентом сирійської національної коаліції відомого імама Муаза аль-Хатіба. Проте революція не надала значення цьому об’єднанню, не почала вважати себе його частиною і не звернула увагу на розширення коаліції, тому що для революціонерів було зрозуміло, що за усім цим стоїть Америка.
Потім Захід підштовхнув коаліцію до створення на звільнених територіях освітніх центрів, центрів по розподілу допомоги та центрів для посадових осіб. Це прохання Заходу поступово перетворилось у тимчасовий уряд з деякими центрами та міністерствами. Народ Сирії також не прийняв це, незважаючи на те, що у тимчасовому уряді знаходились їх брати мусульмани.
На наступному етапі Америка вдалася до виведення на публіку тих військових керівників, які прийняли потрібний політичний окрас та курс для участі у міжнародних конференціях,не говорячи вже про засідання, які були сформовані для утворення політичного керівництва у якості представника революції. Проте усе це виявилось марним, коли вони відкрили двері іншим країнам.
На останній конференції в Ер-Ріяді був підготовлений список, який включає у себе внутрішню та зовнішню опозицію, щоб цим зобразити представників революції для того, щоб вона пішла на політичне рішення, проте невдача цього була очевидна з самого початку.
Щоб підсилити зв’язок між військовими та політиками, Захід бажає показати значущість діяльності останніх. Для цього він приймає рішення про припинення фінансової підтримки загонів напряму, роблячи це через політиків, щоб ті мали владу над військовими загонами. Таким чином, Захід намагається показати, що усі ці люди — нове політичне керівництво.
Щоб не повторилось з народом Сирії те, що спіткало їх братів у Палестині, щоб революція досягла своєї цілі якомога швидше, їм необхідно поквапитись виконати наступне:
Перше: прийняти для себе політичне керівництво Хізб ут-Тахрір.
Друге: прийняти проект конституції, підготовлений Хізб ут-Тахрір.
Третє: відкинути командирів, зв’язаних з міжнародною спільнотою, і обрати для себе щире військову керівництво, яке об’єднає муджахідів і негайно поведе їх на Дамаск.
Четверте: навчити себе покладатись на свої сили та можливості при наявності щирості перед Аллахом, і лише тоді ми отримаємо допомогу від Нього.
О народ Сирії! Покваптесь виконати це, адже з вами — Аллах, він доведе до кінця свою справу, проте більшість людей не знає про це.
Газета «Ар-Рая»
Каміль Хаурані
13.12.2017
