Коли сирійський режим почав просуватись до Ідліба, повстанські угрупування, які потрапили у пастку Ердогана під назвою «припинення ескалації», почали проявляти невдоволення тим, що відбувається, хоча могли відбити атаки режиму.
Проте режим підсилив свої атаки, доки не почав оточувати аеродром «Абу Духур». Тоді Ердоган підняв питання Афріна та знаходження там «Загонів народної самооборони» (YPG) і почав мобілізацію своїх сил на кордоні з Сирією, скориставшись заявою полковника американських сухопутних військ Райана Діллона (офіційного представника штабу операції «Непохитна рішучість») від 14.01.2018 про те, що «Вашингтон створює прикордонні сили безпеки на півночі Сирії із 30 тисяч бійців при співробітництві з «Сирійськими демократичними силами» (SDF)». Зазначимо, що Туреччина є членом цього хрестового походу на чолі з Америкою.
Сполучені Штати об’явили, що вони не знаходяться у процесі формування такої сили. Міністр закордонних справ Туреччини Чавушоглу 15.01.2018 заявив, що він зустрівся у Канаді з держсекретарем США Тіллерсоном, а також з міністром оборони США Меттісом, який «попросив нас не вірити опублікованим новинам». Окрім цього, Меттіс сказав, що «він сам займається цим питанням і буде підтримувати зв’язок з нами». «Уся ця ситуація була невірно зображена, невірно описана. Деякі люди зробили невірну заяву. Ми взагалі не створюємо прикордонних сил безпеки», — сказав Тіллерсон. Це означає, що йде певна гра для певних цілей і що Туреччина координує свою діяльність з Америкою и не може робити ніяких дій без її дозволу.
Вступ Туреччини в Ідліб був схвалений Сполученими Штатами після зустрічі Ердогана з Трампом 21вересня 2017 року у Нью-Йорку у кулуарах Генеральної Асамблеї ООН. Трамп сказав: «Він став моїм другом, він отримує дуже високі оцінки свого лідерства. Ми зараз ближче, аніж коли-небудь». На зустрічі також були присутні важливі фігури у турецькому уряді. Ми бачимо, що вони завжди супроводжують Ердогана у своїх місіях, або він посилає їх зі спеціальними завданнями та приймає разом з ними рішення. Із числа цих фігур: голова Генштаб Хулусі Акар та голова Національної розвідувальної організації Хакан Фідан разом з міністром закордонних справ Чавушоглу.
Трамп був проінформований про підсумки переговорів в Астані та операції в Ідлібі. «Ми підтримуємо зусилля Туреччини, нашого союзника у НАТО, по боротьбі з «тероризмом» та його прагнення по захисту своїх кордонів», — сказав офіційний представник Пентагону Ерік Пахон 07.10.2017. Ердоган об’явив про початок військової операції в Ідлібі 07.10.2017 для реалізації угоди в Астані між Туреччиною та Іраном. Ердоган заявив 24.10.2017, що «військова операція в Ідлібі у значній мірі досягла своїх результатів, і тепер перед нами стоїть питання Афріну на півночі Сирії», — тобто своїх результатів, по стримуванню повстанців.
У своїх заявах американці не показували, що вони дозволяли або забороняли Туреччині входити в Афрін, але зосередились на заперечуванні того, що у справжній час вони формують прикордонну силу безпеки. І заяв Ердогана навіть розуміється те, що він сперечався з цього питання з Трампом. У цьому випадку Ердоган скерував 18.01.2018 начальників штабу та розвідки Акара та Фідана у Росію, щоб проконсультуватись з нею у питанні військової операції в Афріні, як нібито кидаючи виклик Америці.
У заяві міноборони Росії відносно підсумків зустрічі з Акаром та Фіданом Сергій Шойгу сказав, що «обговорені питання, пов’язані з ситуацією на Близькому Сході, та інші актуальні теми, що становлять взаємний інтерес. Зустріч пройшла у конструктивному ключі». У заяві Генштабу Туреччини говориться про те,що «Акар та Фідан провели консультацію з начальником Генштабу ВС РФ Валерієм Герасимовим з питань регіональної безпеки, останнім подіям на сирійські арені та процесам в Астані та Женеві». Схоже, що вони хотіли проінформувати росіян про цілі операції в Афріні.
Відзначимо, що Туреччина увійшла в Джалабрус під керівництвом Сполучених Штатів, коли колишній віце-президент США Джо Байден прибув в Анкару і об’явив звідти про свою підтримку операції турецької армії, розпочатої 24.08.2016, і почав вимагати від «Загонів народної самооборони» (YPG) покинути територію, на якій буде проводитись операція «Щит Євфрату». Мета полягала у здійсненні американського плану, який полягав у тому, щоб вирвати Алеппо із рук повстанців. Туреччина почала вимагати від революціонерів, які опинились під її впливом, щоб вони вийшли із Алеппо для боротьби з організацією «ІДІЛ». Так вона послабила реальні бойові фронти в Алеппо і навіть передала місто режиму Асада і відкрила нові фронти для внутрішніх міжусобиць.
Зараз Ердоган грає у ту ж саму гру. Він зв’язав руки повстанців в Ідлібі, а його союзник Росія наносить повітряні удари по Ідлібу, прикриваючи війська режиму, які наступають у цьому напрямку, наближаючись до аеродрому «Абу Духур». У цей час Ердоган закликав повстанців приєднатись до нього в Афріні для боротьби проти «YPG». Для цього він вигадав військову операцію, щоб віддалити повстанців від реального бойового фронту з режимом у Дамаску і на узбережжі і зайняти їх нікому не потрібним Афріном. Також цим Ердоган намагається приховати свою змову з американцями у співпраці з Росією та Іраном проти повстанців, щоб надати можливість режиму захопити Ідліб у надії на те, що народ Сирії втратить усіляку надію та підкориться Америці, погодившись зберегти світську систему у новому забарвленні з новою конституцією.
Ось чому жителі Сирії повинні стерегтись рухів Ердогана, яки опускає меч злочинного сирійського режиму на їх шиї. Повстанців примушують або здатися американським політичним рішенням, приготованим в Астані, Відні та Женеві, або зустріти смерть та руйнування. Також їм силою нав’язують мирне рішення, яке дозволяє режиму захопити звільнені райони. Його кінцева мета — відновити світську систему у Сирії та запобігти поверненню ісламського правління. Якщо б Ердоган був щирим, то не вступив би у союз з Росією та Іраном — двома захисниками Башара Асада та його режиму. Він не вступив би у союз з Америкою і не надав би їй військову базу «Інджирдік», звідки вона наносить удари по сирійцям, створює у Сирії свої бази та озброює «YPG», і не боровся би з тими, хто хоче встановити Праведний Халіфат за методом пророцтва у Туреччині, кидаючи у в’язниці членів «Хізб ут-Тахрір» та інших мусульман.
Туреччина, перебуваючи у диявольському союзі з цими державами, прагне зупинити революцію Умми та запобігти падінню світського режиму, який Ердоган бажає берегти у Туреччині та в інших ісламських землях, як він неодноразово заявляв про це. У той же час він здійснює політику Америки, щоб добитися своїх особистих інтересів — залишитись при владі та добитися деяких національних інтересів, як було об’явлено та заплановано у зовнішній політиці даної країни. Чи усвідомлюють це мусульмани?!
وَمَا يَذَّكَّرُ إِلاَّ أُوْلُواْ الأَلْبَابِ
«Проти поминають назидання лише володарі розуму» (2:269).
Газета «Ар-Рая»
Асад Мансур
18 Джумада аль-уля 1439 р.х.
24.01.2018 р.
