Сьогодні Америка стоїть на чолі змови проти Благословенного Шаму. Бачачи та чуючи, як народ Шаму ставить проект держави Халіфат на верхівку свої пріоритетів, Америка просто сходить з глузду.
9 квітня 2014 р. екс-президент США Барак Обама в інтерв’ю газеті «TheNewYorkTimes» заявив:
«Ми не дозволимо їм створити Халіфат у Сирії та Іраку, проте ми зможемо перешкодити їм лише у тому випадку, якщо у нас там будуть партнери, здатні заповнити вакуум».
Тут мається на увазі наявність паралельних політичних рішень. Такого ж роду заяву 12 червня 2016 р. зробив Путін, коли відповідав на питання про причини участі російських військових у сирійському конфлікті:
«Вони збираються створити Халіфат від Південної Європи до Середньої Азії … Ми не допустимо перетворення Москви у Халіфат».
З урахуванням їх огидних бажань були прийняті рішення на Другій віденській конференції та Женеві-1, зокрема — з питання Шаму. Суть цих рішень полягала у тому, що міжнародні сили зла на чолі з Америкою прийняли, що держава, яка прийде на зміну режиму Асада, повинна бути світською, демократично., плюралістичною. Вона повинна стати державою, яка відкидає тероризм та бореться з с ним.
Незважаючи на усі розбіжності та інтерпретацію, протиборчі сили у Сирії єдині у тому, що треба поховати проект Халіфату.
Росія через свої військові та політичні дії спробувала надати собі ваги та представити свій політичний проект, щоб виглядати перед своїм нардом та світовою спільнотою великою державою. Проте Америка вдалась до хитрощів, що дозволило їй використовувати усі військові та політичні дії Росії на благо свого політичного проекту та поховання проекту Халіфату. Адже дії Росії у Сирії,будь то військові або політичні, не виходять за рамки головування Америки.
Проте більш небезпечну роль, аніж роль Росії, у Сирії виконує Туреччина, тому що її роль є головною та ключовою в усіх подіях Шаму через:
— політичні вказівки військовим загонам,
— політичні представництва військових загонів на міжнародних та регіональних конференціях,
— військову та фінансову підтримку, щоб затягнути політичний зашморг на шиях повстанців,
— розташування під своїм крилом повстанців, щоб вони взяли участь у вирішенні сирійського питання на благо Америки та поховали ісламський проект.
Проте виникає низка питань: якою є доля російської присутності на землях Сирії ? Адже Росія витратила величезні гроші та понесла великі втрати у солдатах. Чи вийде вона із Сирії не солоно хлебавши? Що буде з її міжнародним престижем? Що вона скаже своєму народу?
Події останнього часу, особливо американські проекти, поставили майже усі повстанські загони Сирії під крило Туреччини. І у той же час Росія та сирійський режим знаходяться у скрутному стані, адже на них обрушилась міжнародна та регіональна критика через їх жорсткі дії у Гуті,зокрема — критика за використання хімічної зброї, руйнування інфраструктури та вбивство людей. Той,хто спостерігає за усім цим, бачить, що Америка змогла підготувати підґрунті для нав’язування Росії у Сирії свого політичного проекту.
Тепер основна задача у підготовці усього необхідного для цього проекту вже на місці лягає на плечі Туреччини. Для початку вона повинна задіяти лояльні їй військові загони та використати поличну підтримку Америки та її агентів за допомогою міжнародних конференцій у Женеві та інших місцях.
Проте важкість трагедії полягає у тому, що деякі мусульмани усе іще обманюються символами турецького режиму всупереч усьому тому, що Туреччина накоїла на землях Шаму:
— вона залишила військові загони без підтримки перед обличчям хрестоносців Росії,
— вона докладає свої політичні зусилля для розчистки шляху західним проектам, щоб не вник Іслам як політичний проект,
— вона прокладає шлях до військового та політичного врегулювання у Сирії на користь Америки,
— Ердоган координує ворогів Сирії, таких як Путін, який пролив ріки невинної крові, зруйнувавши усе, що можна зруйнувати; він зустрічався з президентом Ірану Хасаном Рухані, який лише учора був звинувачений у змові проти Сирії.
Врешті решт учорашній ворог став сьогодні другом, став партнером у боротьбі з тероризмом, як про це згадав Ердоган на спільній прес-конференції з президентами Ірану та Росії у Стамбулі.
Таке положення справ повинно бути непосильним тягарем для ревних синів нашої Умми, адже проливається кров мусульман руками мусульман, їх політичні проблеми вирішуються руками мусульман на користь невірних, за пролиту кров мусульман немає помсти та правильної реакції, яка зцілила б серця віруючих. Усе це нагадує нам, у першу чергу, про те, що немає у мусульманських країнах правителів, які переживають за мусульман, тому що вони усі — нікчемні правителі. І немає того, хто б мстився за мусульман, як це було в епоху аль-Мутасіма Біллаха, Харуна ар-Рашида, Кутейби ібн Мусліма та інших. Це нагадує нам, що Уммі потрібні те, хто:
— переживає за її пролиту кров та багатства,
— усвідомлює, що вона потребує надійного захисника, який прийме у свої обійми Умму, зігріє її своїм теплом,
— усвідомлює, що вона потребує Халіфату, правління у якому буде здійснюватись за методом пророцтва.
Тому ми просимо Аллаха у дні річниці скасування Халіфату, щоб Він вшанував Умму Своєю допомогою та надав їй владу на цій землі.
Газета «Ар-Рая»
Хамд Табіб — Байт уль-Мукаддас
23 Шабана 1439 р.х.
09.05.2018 р.
