Концепція «співвітчизни» в Ісламі

Газета «Ар-Рая»
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Член суверенної ради Раджа Нікола Абдуль-Масіх у суботу 6 червня 2020 року заявила у пресі, що вона провела телефонну розмову з заступником міністра освіти Єгипту і обговорила питання відсутності у розкладі занять християнських учбових дисциплін, зокрема, для атестованих студентів 2020 року.

Планується трансляція цих учбових дисциплін по телебаченню у найближчі дні. «Немає сумнівів, що концепція «співвітчизни» служить основою для прав і обов’язків», — зазначила Раджа Нікола Абдуль-Масіх, радник при міністерстві юстиції і представниця православного коптського населення (див. газету «As-Sayha.net» за 14 червня 2020 року).

Що означає «співвітчизна» служить основою для прав і обов’язків? Чи має так звана «співвітчизна» деяку систему, яка регулювала б права і обов’язки людей?

Термін «співвітчизна», який у справжній час отримав широке розповсюдження і дійовий вплив на закони, ідеї, просвіту і суспільство, незважаючи на удари з боку тенденцій глобалізації, яка стирає кордони і ідентифікуючі особливості суспільства, а точніше — усуває національний бар’єр, став основою єдиного уряду для світу, про який сповіщає Генеральний секретар ООН,і приводом для збору засобів проти коронавірусної пандемії. Хоча засоби капіталістів, що витрачаються на боротьбу з цією пандемією — ніщо інше, як крапля у морі.

В арабській мові слово «співвітчизна» позначається словом «مواطنة» — [муватана], яке є похідним від кореневих букв «و ط ن» — [ватан]. У тлумачному словнику арабської мови «Лісануль-Араб» говориться: «وطن» — [ватан] — «вітчизна» — це місце розташування чи проживання людини, в якій вона розташовує своє хазяйство. У множині це слово позначається словом «أوطان»— [автан]. Загони і приюти для домашньої худоби араби також називають «автанами». Дієслова «وطن» «أوطن» означають «поселився» і «розташував», тобто прийняв даний пункт місцем свого постійного проживання. Всевишній Аллах також вживає вираз, похідний від корінних букв «وطن» — [ватан], і говорить:

لَقَدْ نَصَرَكُمُ اللَّهُ فِي مَوَاطِنَ كَثِيرَةٍ...

«Аллах обдарував вас перемогою у багатьох місцях» (9:25).

У хадісі Пророка Мухаммада (с.а.с.) також наводиться дієслово, похідне від корінних букв «وطن» — [ватан]:

«كَانَ لَا يُوطِنُ الأمَاكِن» أَيْ لَا يَتَّخِذُ لِنفْسِه مَجْلِساً يُعْرَف بِهِ

«...Він не розташовувався у певному зібранні», тобто він не прираховував себе до певного зібрання

Як видно, слово «وطن» — [ватан] — «вітчизна» в усіх шаріатських і арабських літературних текстах вживається для позначення пункту і місця розташування. Ніде воно не вживається з якимось термінологічним значенням, яке виходить за межі вищезгаданого лексичного значення цього слова. Оскільки у цього слова не існує термінологічного значення, а, навпаки, тільки лексичне. Звідси стає ясним, що сьогоднішні політики під виразом «مواطنة» — [муватана] — «співвітчизна» чи «وطن» — [ватан] — «вітчизна» взагалі не мають на увазі мовне чи шаріатське значення цього слова, а, навпаки, мають на увазі зовсім інше значення, яке ми розглянемо нижче.

Насправді, погляди і бажання людей визначають їх поведінку і примушують прийняти певні критерії. Тому ідеї, відносини і закони, які регулюють поведінку людей, змінюються в залежності від збільшення чи зменшення пізнань людини, а також від її хорошого чи поганого нраву і бачення того, що здійснить його інтереси. Деякі навіть намагались провести аналогію — аль-Кияс — між словами «співвітчизна» і «співмешкання». Незважаючи на відсутність подібного вживання в арабській мові, тобто у спілкуванні чистокровних арабів, ми бачимо повну невідповідність цього значення реальності. Навпаки, ми бачимо, що іде спроба прилучення цього терміна до тієї політичної карти, яка з’явилась у XX сторіччі внаслідок підписаного невіруючими договору по розділу спадщини так званої «хворої людини Європи» — Османського Халіфату — згідно з угодою Сайкс–Піко, укладеною у 1916 році.

По усій видимості, цьому терміну бажають дати певну ідейну змістовність, щоб на її основі побудувати певні уявлення і поведінку у відношенні «вітчизни», яка отримала назву «держава», щоб вона зайняла місце релігії при формуванні ідейних уявлень і побудові взаємовідносин. Цей термін з’явився, коли відбувались процеси відходу західного християнського суспільства від релігії, а також з ростом націоналістичних і патріотичних ідей над релігійними поглядами і приналежністю до своєї історичної спадщини. З часом усе це перетворилось у символ вірності і ознаку ворожнечі, на підґрунті чого були прийняті система цінностей, образ життя і традиції, а також права і обов’язки у відриві від релігії, а точніше — будь-якої ідеологічної чи культурної спадщини, яка суперечить принципу «співвітчизна» оскільки така спадщина стирає усі умовні і етнічні бар’єри, інтегруючи прихильників однієї релігії в одне єдине ціле.

Незважаючи на несталість терміну «співвітчизна», який кожного разу інтерпретується по-новому, не будучи вичерпним визначенням, усе ж таки сьогодні його розглядають як законні відносини між індивідами і державою, уособленим у виді трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової, регулюючи взаємовідносини згідно з діючими законами на основі приналежності до однієї вітчизни, яка підкоряється одній політичній системі вдалині від прив’язаності до чого-небудь іншого окрім вітчизни, будь то релігія, культура чи щось іще. Насправді, це — штучні відносини, а не природні. Вони не є невід’ємною і вродженою якістю людини, а, швидше, набуваємою упродовж усього свого життя. Також людина може втратити цю якість при певних умовах і обставинах. Наприклад, «при отриманні чи позбавлені громадянства».

Більше того, закони, які упорядковують це відношення, легко змінюються згідно зміненню державних законів, які регулюють кордони цього взаємовідношення і пояснюють права і зобов’язання, які припускають приналежність до цієї держави. Наприклад, співвітчизник, який проживає на півдні Судану, іще нещодавно був суданцем, а сьогодні — ні!

Виходячи із «співвітчизни», усі громадяни є співвітчизниками одного законного центра. Усе, що дозволяється у відношенні одного індивідуума, дозволяється у відношенні усіх громадян. Усе, що заборонено у відношенні одного індивідуума, заборонено і у відношенні решти інших. Мусульмани вірять в обов’язковість справедливого ставлення до усіх, навіть до воюючих з ними невіруючих, як про це говорять шаріатські тексти. Проте існують тексти, які обособлюють невіруючих, проживаючих в Дар уль-Іслям, тобто зімміїв, деякими законами, які відрізняють їх від мусульман. Прийняття принципу «співвітчизни» у вищезгаданому виді означає нехтування цими законами. Наприклад, згідно принципу «співвітчизни», іудей чи християнин із числа громадян Дар уль-Іслям, може бути валієм (правителем) мусульман.

І до цього закликають нас прибічники «співвітчизни». Це вказує на те, що концепція «співвітчизни» знаходиться у протиріччі з шаріатськими законами відносно цих та інших питань. Немає сумнівів у тому, що неухильне слідування шаріатським законам передбачає неприйняття принципу «співвітчизни»,оскільки «співвітчизна» — це законний зв’язок між індивідом (співвітчизником) і державою (вітчизною) з взаємними зобов’язаннями і правами, прийнятими на основі того, що тільки вітчизна слугує джерелом цих прав і обов’язків, поруч з рівністю усіх суб’єктів держави (співвітчизників) згідно спільності їх вітчизни і дотриманню громадських систем, де кожен навмисно віддаляє свою релігію від цього законного зв’язку.

Отож, заклик до «співвітчизни» по своїй суті є закликом до світськості, але з новим іменем! Ті, хто закликають до принципу «співвітчизни» мають на увазі зовсім інше, аніж те, що говорять, а саме — що це хороше обходження чи справедливе ставлення до своїх опонентів та інші тому подібні ствердження, які доводиться чути у ЗМІ. Насправді, даний термін націлений на відокремлення людей від божественного законодавства — Шаріату — і перенаправлення їх у бік дотримання тих законів, які вигадали і вибрали самі люди.

Прихильники демократичної ідеї вважають, що втілення істинного змісту «співвітчизни» можливе тільки у ліберальній демократичній державі. Як і прибічники соціалістичної ідеї переконані в тому, що втілення істинного значення «співвітчизна» можливе лише у соціалістичній державі.

Що стосується мусульман, то принцип «співвітчизни» представляє собою заклик до розколу, роз’єднаності і замиканню в собі, а також до вірності індивідуума своїй батьківщині, законів якої він повинен дотримуватись і захищати не на життя, а на смерть. Причому ця вірність не повинна виходити за кордони вітчизни і поширюватись на представників неосяжної ісламської общини, оскільки «співвітчизна» пов’язана з певними географічними кордонами, встановленими для здійснення мирських інтересів.

З прийняттям «співвітчизни» і заклику до неї збільшуються чинники ізоляції між країнами однієї Умми. Згадайте, як у період американської військової інтервенції в Афганістан деякі псевдовчені на підґрунті цієї «співвітчизни» видали слугуючим в американській армії мусульманам фетву про дозволеність брати участь проти афганських мусульман. До цього, на початку минулого сторіччя, в Єгипті пролунали заклики, які забороняють єгипетським мусульманам допомагати своїм лівійським братам проти італійської окупації. Принцип «співвітчизни» розділяє синів однієї Умми і дає немусульманським співвітчизникам такі права, якими обділені інші мусульмани, які не проживають у цій країні, що є піднесенням зв’язку співвітчизників над братським зв’язком по Ісламу.

Зв’язок, який об’єднує мусульман один з одним в усіх куточках земної кулі — це зв’язок по вірі, уособлюваний в єдиній Уммі, а не зв’язок співвітчизників, заснований на спільності батьківщини. Існує велика кількість шаріатських текстів, які доходять по своєму значенню до рівня категоричності, які вказують на те, що об’єднуючим усіх мусульман зв’язком є зв’язок по вірі. Всевишній Аллах говорить:

إِنَّمَا الْمُؤْمِنُونَ إِخْوَةٌ فَأَصْلِحُوا بَيْنَ أَخَوَيْكُمْ وَاتَّقُوا اللَّهَ لَعَلَّكُمْ تُرْحَمُونَ

«Воістину, віруючі — брати. Тому, примиряйте братів і бійтесь Аллаха, — можливо, ви будете помилувані» (49:10).

Тим не менш, варто відзначити, що даний зв’язок може втілитись у реальному житті тільки в ідеологічній державі, яка буде правити мусульманами згідно з законами Аллаха, що об’єднують усіх мусульман, незважаючи на їх походження і расу.

 

Гадат Абдуль Джаббар
Газета «Ар-Рая»
10 Зуль-када 1441р.х.
01.07.2020 р.

Останній номер газети Ар-Рая арабською
Інтерв'ю з Османом Баххаш про газету «Ар-Рая»
Газета Ар-Рая