Позиція Великобританії по відношенню до європейської єдності була ворожою. Спочатку вона виступала проти нього, оскільки бачила в цьому загрозу для себе і своїх інтересів.
Великобританія намагалась завадити і зупинити процес створення єдиної Європи. Проте проект загального європейського ринку став реальністю і мав відчутні позитивні наслідки на практиці. Коли європейська єдність стала очевидним фактом, Великобританія захотіла приєднатись до нього, щоб завадити його розвитку. Проте усвідомлення і розуміння Де Голлем (президент Франції з 1959 по 1969 роки) істинних цілей англійців завадило їм добитись цього. Він відмовив Великобританії в її запитах на приєднання до Європейської економічної спільноти в 1963 і 1967 роках, заявивши: «Багато аспектів британської економіки не відповідають європейським стандартам, і Великобританія відчуває немалу неприязнь до будь-якому європейському проекту». Він вважав, що Великобританія не була зацікавлена в європейській єдності і хотіла приєднатись лише для того, щоб зірвати її, і на той час це було правдою.
Потім, після того як Шарль де Голль покинув пост президента Франції в 1969 році, Об’єднане Королівство подало третю заявку на вступ до Європейської спільноти і успішно приєдналось до нього. Наприкінці 60-х років експорт Великобританії до Західної Європи перевищив її експорт до країн Британської корони, що дозволило Великобританії закріпитись як в Європі, так і у відносинах з Америкою. Проте вона бачила в Європейському союзі спосіб підсилити своїх позиції проти США і добитись значних вигід від цього. Великобританія почала шантажувати європейців, висуваючи умови для свого перебування в ЄЕС і вимагаючи особливих привілей і виключень для себе. На виборах у жовтні 1974 року перемогла Лейбористська партія на чолі з Гарольдом Вільсоном, яка обіцяла передивитись умови членства Британії в ЄЕС і провести референдум з питання доцільності участі в ЄЕС на нових умовах. В 1975 році в Об’єднаному Королівстві був проведений референдум з питання подальшого перебування Великобританії в ЄЕС. Остаточні результати голосування показали, що 67,2% громадян проголосували за продовження членства в ЄС. Потім, в 1979 році, Об’єднане Королівство вийшли із Європейської валютної системи, яка згодом стала основою для створення євро.
Таким чином, Великобританія вступила до Європейського союзу виключно заради своїх інтересів і на особливих умовах, шантажуючи європейців своєю участю, погрожуючи виходом під приводом проведення референдуму. Щоб Великобританія не вийшла зі складу ЄС, Європа неодноразово йшла на поступки. Проте, коли референдум був проведений при уряді Девіда Кемерона, результат виявився неочікуваним і план Великобританії обернувся проти неї самої: 52% британців підтримали вихід із ЄС, після чого уряд Кемєрона подав і відставку.
Звідси і почався тупиковий шлях. Великобританія провела референдум з метою шантажу, не бажаючи насправді виходу із ЄС. Причина шантажу була очевидною і Європа розуміла, що Сполучені Штати працюють над руйнуванням проекту європейської єдності і прагнуть вивести Великобританію із ЄС. У травні 2019 року радник по національній безпеці США Джон Болтон прямо заявив, що Сполучені Штати хочуть, щоб Великобританія вийшла із Європейського союзу, оскільки це підсилить НАТО. Болтон стверджував, що присутність іншої сильної і незалежної країни допоможе альянсу стати більш ефективним. Президент Трамп неодноразово критикував стратегію, яку прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей використала у питанні Brexit і радив їй судитись з Європейським союзом. А до цього Трамп заявляв, що Великобританії необхідно встановити свої власні кордони і управляти своїми справами самостійно, закликаючи наступного прем’єр-міністра країни вийти із ЄС без угоди, якщо Брюссель не надасть Британії бажані умови.
Трамп також закликав Великобританію відмовитись від сплати бюджетних відрахувань за вихід із ЄС і обіцяв підписати з нею крупну торгову угоду в обмін на Brexit, заявивши: "Сполучені Штати і Великобританія укладуть дуже важливу і вражаючу торгову угоду ". Борис Джонсон балотувався на пост прем’єр-міністра під гаслом "Давайте завершимо вихід із Європейського союзу", і Великобританія офіційно вийшла із ЄС 31 грудня 2020 року після довгих і складних переговорів, завершивши майже п’ятдесят років свого членства в союзі. Джонсон заявив: "Це великий момент для країни, ми набули свободи, і тепер усе залежить від нас, як ми цим скористаємось", сподіваючись на підписання торгової угоди з США.
Проте адміністрація Байдена передивилась відносини з Європейським союзом. Голова торгівлі ЄС Валдіс Домбровскіс зазначив: "Ми домовились тимчасово припинити нашу торгову суперечку по сталі і алюмінію і почати співпрацю по створенню глобальної системи сталої торгівлі цими матеріалами". Адміністрація Байдена передивились рішення Трампа, які стосуються відносин з ЄС, і відмовилась підписати торгову угоду з Великобританією. Ліз Трасс, прем’єр-міністр Великобританії, заявила: "Малоймовірно, що торгова угода між Об’єднаним Королівством і США буде укладена в найближчій чи середньостроковій перспективі", підкресливши, що вона зосередиться на союзах в інших регіонах.
Великобританія стикнулась з гіркою і болючою реальністю, що супроводжується великими негативними наслідками і надзвичайно складними проблемами. Питання про збереження її єдності стало предметом обговорення, поряд з серйозними політичними і економічними проблемами, з якими стикнулась країна. Результати британських всезагальних виборів 5 липня 2024 року показали значне підсилення позицій Лейбористської партії. Після об’явлення остаточних результатів Лейбористська партія отримала 412 місць, що на 214 місць більше порівняно з попередніми виборами, у той час як в Консервативна партія втратила значну кількість місць, скоротившись до 121 місця, що означає зниження на 251 місце порівняно з попередніми виборами.
Причини успіху Лейбористської партії пов’язані з:
1. Економічним спадом.
2. Слабкістю проводимої політики через неефективність правлячої еліти і масштабних криз, через які стало складно знайти вихід.
3. Підсиленням правих партій в Європі і появою нового гравця, що змінило правила гри.
4. Російсько-українською війною і також конфліктом з Китаєм.
Ці та інші чинники в різних сферах призвели до нездатності британських лідерів знайти рішення своїх проблем, що привело до подальших результатів, а також змінило погляд суспільства так, що більшість британських громадян тепер вважають, що рішення про вихід Великобританії із Європейського союзу, прийняте під керівництвом Консервативної партії, не було в інтересах країни, і що його негативні наслідки набагато більш значні, аніж позитивні. В цьому контексті опитування, проведене інститутом Ipsos у лютому 2024 року, показує, що 52% британців вважають, що наслідки виходу Великобританії із ЄС були негативними, тоді як тільки 22% оцінюють їх як позитивні, і іще 22% вважають, що цей крок не спричинив значного впливу.
Тому перехід Лейбористської партії був природним і очікуваним (за підтримкою з боку «глибинної держави») для відновлення відносин з Європою і спроби повернути Великобританію до європейського лона, щоб справитись з деякими своїми кризами, особливо після того, як Америка вчинила з ними. А якщо врахувати, що повернення Трампа до влади стало цілком реальним, а американська політика залишиться незмінною, будь-то при м’якості демократів або при жорсткості Трампа, то здатність Лейбористської партії ігнорувати вимоги США як раз доречні. Однією із політичних основ в Британії в питаннях зміни влади між двома партіями завжди були відносини з Європейським Союзом, крупні кризи і прийняття складних рішень у відносинах з Америкою. Одного із цих чинників було б достатньо, щоб Лейбористська партія повернулась до влади, оскільки вона здатна справитись з цими питаннями і ігнорувати американський тиск.
Тому спроба Лейбористської партії зустрітись з лідерами Європейського Союзу і повернутись до ЄС є серйозною, при цьому європейські лідери усвідомлюють мотиви повернення Великобританії. Проте Європа вважає, що присутність Великобританії менш згубна, аніж підступи США, особливо враховуючи наслідки війни між Росією і Україною, які зачепили усіх. Тому, по усій видимості, будуть вжиті серйозні спроби повернути Великобританію до ЄС, якщо тільки не з’являться нові чинники, пов’язані з російсько-українською війною або з американським тиском, особливо у відношенні питання Ірландії і активізації сепаратистських настроїв.
Великобританія страждає від вищеперерахованих уразливостей, від найтяжчої кризи і найсуворіших реалій. Можливо, книга «Політика на грані» британського письменника і політика Рорі Стюарта, яка вийшла наприкінці минулого року, допоможе краще зрозуміти деякі аспекти поточних викликів, які стоять перед Великобританією.
Газета «Ар-Рая»
Хасан Хамдан, Йорданія
07.08.2024р.
