Статті

Ті, хто говорив, що вчинки є частиною віри, природно, стикались з наступною проблемою: чи може віра збільшуватись чи зменшуватись, рости чи знижуватись.

В період сподвижників відмінність між вірою і вчинками не була концептуальною. Інакше кажучи, до нас не доходили ріваяти про те, що вони говорили: «Віра — це те-то, а вчинки — те-то!». Подібні визначення були зроблені вченими каляму у другому сторіччі хіджри, і через них вже ці визначення увійшли до ісламської літератури.

Визначення того, наскільки доречний такфір, напряму пов’язано зі змістом, який приписується поняттю «іман» (віра). Тому, щоб прояснити це питання, необхідно визначити розуміння віри представниками Ахлю Сунни.

Аналізуючи думку попередніх (саляф) вчених, ми бачимо, що більшість із них не зачіпало питання такфіру мусульман.

Положення Ісламської Умми, яка бореться за виживання в умовах капіталізму і вигаданих систем, не потребує пояснення. Куди б ми не поглянули, скрізь спостерігаємо картину, яка явно відображає плачевне положення, в якому перебувають мусульмани.

а) «Аль-іхван аль-муслімун» («Брати-мусульмани»)

а) Початок процесу

Аналізуючи історію Ісламу, ми бачимо, що усі вчені одностайні в тому, щоб називати невіруючим тих, хто в основі представляє куфр: мова йде про іудеїв, християн та до них подібних. Ніхто із мусульманських вчених не висловив іншої думки щодо цього.